Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Український військовий на танку під Києвом, 2 квітня 2022 року. AP Photo/Vadim Ghirda

Три дні — саме за стільки російський президент Володимир Путін планував захопити Україну. Американська розвідка казала, що Київ впаде за декілька днів та ще з грудня планувала, як Штати підтримуватимуть українських партизанів, якщо президента й уряд повалять. Декілька тижнів максимум — такий прогноз давали Україні проросійські лобісти в Європі.

Та Україна 100 днів тримає оборону та відвойовує території. Для українців 24 лютого триває вже сотий день.

За цей час цифр у новинах ставало все більше — 4 113 цивільних українців загинули, ще майже п'ять тисяч — зазнали поранень. Приблизно 1,3 мільйона Росія примусово депортувала на свою територію. Більше ніж 6,5 мільйона стали біженцями й знайшли прихисток в інших країнах. На фронті, за даними президента Володимира Зеленського, щодня гине від 60 до 100 українських бійців. До пів тисячі щоденно отримують поранення.

За ці сто днів Росія втратила тисячі танків і бронемашин, сотні безпілотників, артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню і літаків, українські війська знищили понад 30 тисяч російських військових.

За цією статистикою — світлини звірств у Бучі, знищений Маріуполь, свідчення про зґвалтування, катування, примусову депортацію. З іншої сторони — проукраїнські мітинги під прицілами російських військових, партизанщина, трактори, які тягнули танки, тонни гуманітарної й військової допомоги від волонтерів, мільйони гривень та доларів, зібрані на допомогу армії, мільйони пиріжків, випечених в українських родинах для ЗСУ і ТРО, добровольчі формування й сотні успішних операцій.

Карта бойових дій змінювалася щодня, періодами — особливо масштабно. Разом із колишнім командувачем Сухопутних військ США в Європі Беном Ходжесом, почесним професором військових досліджень у Королівському коледжі Лондона Лоуренсом Фрідманом, керівником благодійного фонду "Повернись живим" Тарасом Чмутом та військовим експертом Олегом Ждановим ми визначили ключові, переломні моменти ста днів повномасштабної війни. А також поговорили з військовими — безпосередніми учасниками цих подій.

Бої за Київ

П'ята ранку 24 лютого. Країна прокидається під звуки потужних вибухів. У столиці починають працювати ворожі диверсійні групи. В аеропорту Гостомеля висаджується російський десант. Армія РФ суне на Київ. Наступні дні новини лише про спроби прориву оборони столиці, авіанальоти, обстріли, колони російських танків й російську авіацію у небі над Києвом. Починається боротьба за Бучу та Ірпінь. У ЗМІ — повідомлення то про відновлення контролю над містами, то про повторне захоплення росіянами. І врешті частина області опиняється в руках росіян.

"Вони побачили, що є партизанський рух, що в тилу організовані групи. Зрозуміли, що якщо ми їм переріжемо шляхи постачання, то вони просто під Києвом зав'язнуть".

Пізнього квітневого вечора група із сорока бійців із декількох підрозділів збирається біля Київського водосховища. По той бік Дніпра — вихід у Чорнобильську зону. Російська армія використовувала зону відчуження, як базу для зберігання десятків тон артилерійських снарядів, а у лісі біля Прип'яті, який у 1986 році взяв на себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу, росіяни вирили окопи й траншеї. Саме через Чорнобильську зону проходили шляхи постачання озброєння й пального із Білорусі. Група, яка зібралася на Київському водосховищі, мала цьому завадити.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Український військовий стоїть на зруйнованому мосту в Чорнобильській зоні, 5 квітня 2022 року. AP Photo/Oleksandr Ratushniak

Як тільки Росія повномасштабно вторглася в Україну, до командира тоді добровольчого батальйону "Карпатська Січ" Олега Куцина звернувся благодійник. Із свого автомобільного салону віддав 8 нових автівок, ще дві власні машини, два квадроцикли і великий катер. Чи згодиться він, у батальйоні не знали, але вирішили прийняти дарунок — "зайвим не буде". Ще один катер знайшли на розбомбленому подвір'ї одного із будинків. Саме ці катери й стали основою для флотилії, яка мала доставити бійців у тил ворога. З рештою суден допомогли київські рибалки.

З вечора сіли у катери, допливли на один із островів серед Дніпра, заночували у невеликій будівлі чи то санаторію, чи то мисливської бази. І на ранок флотилією з десятка суден дісталися правого берега Дніпра.

Там декілька груп попрямували у ліс. Поки катери підвозили набої, група ховала у хащах зброю і їжу. Готувалися до тривалої партизанської війни. Замінували частину доріг та мостів у тилу ворога. "Армія без підвозу боєприпасів, палива, харчів швидко втрачає можливості і бойовий дух", —  говорить Олег Куцин.

Читайте також: "Це було проникаюче осколкове поранення голови". Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян

Група активно мінувала шляхи, якими пересувалася російська техніка. За декілька днів армія РФ почала відходити із Київщини.

2 квітня Київська область була звільнена від російських військових. До того часу, майже до кінця березня, населені пункти Київщини були заблоковані армією РФ, більшість з них залишалася без світла, води, газу й опалення. Лише поодинокі волонтери, ризикуючи життям, привозили гуманітарну допомогу. Та з 21 березня ситуація почала змінюватися. 21 березня ЗСУ звільнили Макарів. З 23 по 27 березня взяли в кільце Ірпінь, Гостомель і Бучу, відрізавши російську армію від логістичних шляхів. Наступного дня мер Ірпеня Олександр Маркушин повідомив: місто звільнили від росіян. Війська РФ почали відходити.

"Може, і наша операція теж зіграла свою роль. Вони побачили, що є партизанський рух, що є у них в тилу організовані групи. Зрозуміли, що якщо ми їм переріжемо шляхи постачання, то вони просто під Києвом зав'язнуть", — пригадує Куцин.

***

"Карпатська Січ" готувалася до повномасштабного вторгнення заздалегідь. За три тижні до 24 лютого старшини батальйону зібралися в Холодному Яру на Черкащині. Ще тоді прогнозували: ворог захоче захопити столицю, тож найголовніше — захистити її. Як тільки почули перші звуки "прильотів", з'їхалися до Києва з усієї України.

"На перше березня у нас було вже біля сотні бійців. Ми добровольці з автоматами, подекуди кулемети мали, якісь протитанкові засоби, які ми через знайомих на початку війни здобували. Потім ЗСУ почали нам надавати озброєння, але це максимум якісь протитанкові засоби. А проти нас йшла повноцінна армія з підтримкою гелікоптерів, авіації, ракет, танкові колони, бронемашини. Сили були нерівні, але запал у бійців був великий. Усі прийшли з готовністю віддати найдорожче — життя", — пригадує Олег Куцин.

За місяць боїв "Карпатська Січ" втратила на Київщині трьох бійців, ще сорок добровольців отримали поранення. Російська армія, попри жарти у соцмережах, була фаховою, але абсолютно не вмотивованою, каже Куцин. І це зіграло одну з ключових ролей. Пригадує, що коли українські диверсійні групи підбивали одну чи дві машини в російських колонах, ті просто розверталися і втікали. Та ще важливішим фактором було те, що росіяни не усвідомлювали рівня спротиву.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські військові проходять під зруйнованим мостом в напрямку Ірпеня, де тривають бої, 12 березня 2022 року. AP Photo/Felipe Dana

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські військові ховаються від артилерійського вогню в Ірпені, 13 березня 2022 року. AP Photo/Felipe Dana

Читайте також: "У кожного свій фронт". Історія партизана з Сумщини

"Вони сподівалися на легку прогулянку і саме на Київщині отримали тоді найсильніший удар. Київщина не просто їх чекала, а опиралася. Виникали невеликі місцеві загони, чи навіть просто місцеві мешканці чинили спротив. Вони зрозуміли, що втратять купу часу, сил і засобів, загрузнуть у вуличних боях і немає гарантій, що візьмуть столицю. Київ би їх зустрів пострілами з-за кожного рогу, з кожного вікна. Їм потрібна була швидка перемога, але вони побачили, що загрузнуть у партизанську війну і можуть програти", — каже Олег Куцин.

***

Некомпетентність деяких рішень, переоцінка власних можливостей, недооцінка потужності української армії, спротиву суспільства і мотивації до боротьби — те, що змусило російську армію програти бій за столицю, говорять всі опитані нами експерти.

"Не було фахової координації між російською армією, флотом та авіацією. Світлини довгої колони застряглої російської техніки на Київщині — символ поганого планування. Але звісно ж ключовим для перемоги України був дух і мотивація української армії", — говорить колишній командувач Сухопутних військ США в Європі Бен Ходжес.

"Коли російський наступ на Київ провалився, у Вашингтоні з'явилася впевненість, що Україна здатна здобути перемогу".

Якби Київ впав, Росія швидко виграла б війну завдяки політичним рішенням, переконаний військовий експерт Олег Жданов: "Вони могли проголосити тут що завгодно, будь-яку республіку чи нове керівництво. Це деморалізувало б суспільство. Ймовірно, був би розкол, бо якась частина людей із цим би погодилась, якась вступила б у партизанську боротьбу".

Завдяки перемозі на Київщині позиція України в світі зміцніла. Якщо до цього моменту союзники надсилали в основному протитанкові гармати й переносні засоби ППО, то після відступу росіян з області серед поставок — ударні безпілотники, артилерія, бронетехніка.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські військові проходять повз знищену російську техніку на одній з головних вулиць селища Буча у передмісті Києва, яке було окуповане понад місяць, 3 квітня 2022 року. AP Photo/Rodrigo Abd

"Коли російський наступ на Київ провалився, контекст змінився. У Вашингтоні з'явилася впевненість, що Україна здатна не лише захистити себе, а й здобути перемогу", — в інтерв’ю BBC сказав Майкл Мазарр, старший науковий співробітник американської корпорації RAND.

Та, ймовірно, ще більше за спротив на Київщині світ вразили звірства російської армії, які вони чинили в населених пунктах області — Бучі, Ворзелі, Ірпені й решті. Станом на 22 травня поліція знайшла на Київщині тіла 1290 цивільних, які загинули внаслідок дій росіян.

Слідом за Київщиною 4 квітня росіяни відійшли від Чернігівської та Сумської областей, залишивши після себе десятки майже вщерть розбомблених населених пунктів. Пентагон опісля заявив — Москва готується зосередити зусилля на наступі на сході України.

Оборона Маріуполя

"О, "Сонце", добре, що ти тут. Очолиш роту", — як тільки почалася війна, "Сонце" зібрав речі й пішов у столичний військкомат. Та поки стояв у черзі, той припинив роботу. Тож знайшов у телефоні контакти знайомих із "Азову" і вступив у їхні лави.

"Ноги підкосилися. Хлопці відтягнули мене до підвалу. А далі вже все в напівпритомному стані — озноб, внутрішня кровотеча".

Відтоді, як він став командиром роти, працювати довелося цілодобово. "Всі "азовці" з досвідом вже були задіяні у першому батальйоні. Мені в руки потрапив сирий матеріал. Більше 200 людей, з яких лише 10% тримали в руках зброю", — пригадує він той період.

Із тих, хто мав автівки, "Сонце" сформував автовзвод, який прозвали "Автоботами".  Колишніх рестораторів попросив займатися провізією, друга-власника будівельної фірми — опікуватися фортифікаціями, логістів — комунікувати з волонтерами.

У якийсь момент на базу приїхав командир полку ССО "Азов-Київ" "Черкас" й оголосив: "Формується група на деблокаду Маріуполя". "Сонце", корінний маріуполець, прийняв рішення миттєво — хоче бути серед добровольців, які вирушать на підмогу побратимам, розуміючи, що "квиток" у Маріуполь може не мати дати повернення.

Коли, як і хто вирушить у Маріуполь, не знали до останнього. Увечері "Сонце" разом із іншими добровольцями поїхав на місце виїзду. Уночі вирушили з Києва на Дніпропетровщину. Лише в кінцевій точці "Сонце" побачив транспорт, яким вони діставатимуться Маріуполя — два вертольоти М-8. По 15 бійців у кожен.

"Це була перша група, яка мала потрапити у Маріуполь на "вертушці". До нас цього ніхто не робив. Тому ми розуміли, що можемо швидше за все навіть не долетіти", — пригадує він.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські солдати у сховищі всередині зруйнованого металургійного заводу "Азовсталь" в Маріуполі, 7 травня 2022 року. Dmytro Kozatski/Azov Special Forces Regiment of the Ukrainian National Guard Press Office via AP
Читайте також: "Змушували підписати, що ми жертви воєнних злочинів України" — історії депортованих з Маріуполя

За кілька годин бійці вже висаджувалися на "Азовсталі". Перший вертоліт приземлився у потрібному місці, другий — ні. Поки бійці екстрено вивантажували все з вертольотів, пілот вступив у бій із кулеметним розрахунком. Й за мить в росіян стало на один кулеметний розрахунок менше.

Бійці мали під артобстрілами дістатися до штабу на "Азовсталі". "Усе відбувалося, як в американських бойовиках. Проїхали вантажівкою до бункера, спустилися, отримали дані щодо будівлі. Нас розбили на гурти. Трьох- чи пятикілометрова пробіжка по "Азовсталі" під артобстрілами й врешті — штаб", — пригадує "Сонце".

— Хто хоче в саме пекло? — запитали там.

— Я готовий, — відповів "Сонце".

А далі — виїзд на позиції поблизу Драмтеатру. Декілька днів інтенсивних боїв й оточення. Перші поранені. Тактична евакуація. Наступного дня — знову вилазка.

"Співвідношення сил було жахливе. Їх завжди у 20-30 разів більше, техніки у них теж у 20-30 разів більше. Кожні 5-10 хвилин авіаудари. Не конкретно по наших позиціях, а незрозуміло куди. Якщо мінометний обстріл ти чуєш, то при авіаударі — ні. Він просто відбувається", — згадує "Сонце".

Новий бій. Частину групи "Сонця" відрізають. Противники засіли у згорілій будівлі. Щоб витіснити їх, "Сонце" вистрілює із "Мухи". Перший постріл — "молоко", не влучив. Заходить з іншої точки, але РПГ не спрацьовує. Враз куля прошиває пах й вилітає через сідницю, розірвавши сечовий міхур. "Ноги підкосилися. Хлопці відтягнули мене до підвалу. А далі вже все в напівпритомному стані — озноб, внутрішня кровотеча".

Читайте також: Обличчя "Азовсталі". Історії захисників Маріуполя

Врешті-решт атаку відбили. Через 5 годин "Сонце" був у шпиталі на "Азовсталі", а далі: сон, операція, десятки трубок під'єднані до його тіла, раз у день мізерне харчування, мінімум води, волога, пил, десятки побратимів поряд і розуміння, що перебувати на "Азовсталі" їм доведеться аж до деблокади Маріуполя. Та в один із вечорів поранених евакуювали — прилетів новий вертоліт.

Чи вилетять вони з Маріуполя, до останнього не розуміли. Як тільки вертоліт піднявся, росіяни випустили по ньому 12 ракет. "Весь хвіст вертушки був у дірках від кульових", — каже "Сонце".

Усі вціліли. "Сонце" пройшов лікування. Далі планує знову у бій. Зустріти тих, хто в нього вистрілив, уже не зможе. З другої спроби його "Муха" таки спрацювала — у руках побратимів. На цей раз — точно в ціль.

***

Маріуполь тримав оборону 83 дні. Без достатньої кількості їжі, води і озброєння. 16 травня Володимир Зеленський повідомив, що розпочалася операція з порятунку захисників міста. З "Азовсталі" евакуювали 52 важкопоранених військовослужбовці. У міноборони РФ заявили, що "взяли у полон" 265 військових з "Азовсталі", 51 із них — із важкими пораненнями. Нині бійці чекають обміну.

"Оборона Маріуполя увійде в історію. Про них говоритимуть, як говорять навіть через століття про 300 спартанців. Очікувалося, що Маріуполь мав упасти за тиждень. У росіян було стільки переваг: вони контролювали Азовське море, у них були війська в Криму, на Донбасі. Але їм знадобилося три місяці, щоб захопити "Азовсталь"", — говорить Бен Ходжес.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Український військовий під променем сонця всередині металургійного заводу "Азовсталь" в Маріуполі, 7 травня 2022 року. Dmytro Kozatski/Azov Special Forces Regiment of the Ukrainian National Guard Press Office via AP

Оборона Маріуполя відтягла значну кількість сил росіян й не дозволила їм розгорнути їх на інших напрямках. "У деякі найбільш напружені дні у штурмі Маріуполя з боку РФ брали участь від 10 до 12 тисяч осіб. Там воювали елітні частини російської армії. Усі вони зазнали таких втрат, що були змушені відходити на територію Росії і відновлювати боєздатність", — каже військовий експерт Олег Жданов.

На думку Лоуренса Фрідмана, почесного професора військових досліджень у Королівському коледжі Лондона, оборона Маріуполя продемонструвала, як важко Росії даються бої за міста: "І це при тому, що Україна не мала у Маріуполі хороших ліній доставки озброєння і продовольства. Для росіян взяття міста завершилося величезними втратами і витратою часу".

Читайте також: Вона допомогла дістати з-під завалів 66 жінок, дітей, літніх людей. Історія парамедикині Тайри, яка потрапила у полон РФ

Несучи в Маріуполь "русскій мір", армія РФ рівняла із землею житлові квартали міста. Станом на 25 травня у місті було зруйновано 60% будинків. Лише за місяць армія РФ скинула на Маріуполь 714 тонн авіабомб у тротиловому еквіваленті. Бували дні, коли на "Азовсталь" наносили до 40 авіаударів у день.

За три місяці облоги Маріуполя в місті загинуло щонайменше 22 тисячі мирних мешканців. За свідченнями тих, хто зміг вибратися з міста, тіла загиблих лежали просто серед вулиць. На околицях міста виявляли десятки братських могил. Наприкінці травня мер міста Петро Андрющенко заявив, що у Маріуполі є ризик епідемії через стихійні поховання загиблих, відсутність їжі, ліків та якісної питної води.

Паралельно із цим окупанти проводили депортацію місцевих. Станом на середину травня примусово вивезли у Росію 47 тисяч мешканців міста. А як тільки отримали повний контроль над Маріуполем, запустили 12 автомобілів із екранами, на яких транслюють російські пропагандистські телепередачі.

Бої за Донбас

"Битву за Донбас" Росія анонсувала під час відступу з Київщини, Чернігівщини й Сумщини. За прогнозами вона мала стати масштабним протистоянням великої кількості військових, техніки та потужним наступом росіян по всій лінії донбаського фронту. Головна мета битви — повністю захопити Донецьку й Луганську області та оточити там українські війська.

Для штурму Донеччини й Луганщини армія РФ спершу стягнула ті сили, які мала на Київщині й Чергівщині. Опісля, як кажуть Conflict Intelligence Team, — ще й частину військ з Харківської області. З наступу там росіяни перейшли в оборону. А ЗСУ навпаки — відбили декілька населених пунктів. Найзапекліші бої точилися навколо Ізюмщини, адже це стратегічно важлива точка. Через нині окупований Ізюмський виступ армія РФ намагається наступати на Слов'янськ, Краматорськ та Барвінкове.

"Битва за Донбас" почалася 18 квітня, а завершити її війська РФ планували до сакральної для керівництва Росії дати — 9 травня.

"9 травня ми мали серйозний успіх: знищили безліч піхоти, спалили їхні танки, відбили атаки. Вони не змогли навіть на міліметр просунутися. Я знаю, що їхні командири понесли за це серйозне покарання", — пригадує командир батальйону "Свобода" Петро Кузик.

У той час батальйон стояв у Рубіжному Луганської області. Уже наступного дня "свободівці" відчули на собі гнів ворогів: безперервні артилерійські обстріли, від 500 снарядів на годину, танкові атаки, авіаційні нальоти. Після таких обстрілів підрозділ, який утримував правий фланг, відступив. Але "свободівців" попередити забули, каже Кузик. Добровольці опинилися в оточенні. На ранок з боєм виривалися з кільця. Місць в бронемашині було мало, тож частина їхала на ній, відстрілюючи противників, які гатили з РПГ. "Зараз я не можу зрозуміти, як ми втрималися", — говорить командир.

Читайте також: "Падаю біля "швидкої", на колінах повзу у підвал" — історія лікарки з Києва

Нині триматися бійцям доводиться у Сєвєродонецьку, де не менш гаряче. Спершу по українських позиціях годинами б’є крупнокаліберна артилерія, у цей час піхота "намацує" слабкі сторони в обороні: де є загиблі чи поранені. У слабких місцях росіяни "просочуються в місто", доходять до лінії оборони, передають координати про її розміщення і відступають. Знову "лупить" артилерія. Потім заїжджають танки. Якщо українські бійці їх знищують, росіяни отримують нові координати і знову накривають артилерією. Потім знову іде піхота. І так без упину.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські танки в Донецькій області, 30 травня 2022 року. AP Photo/Francisco Seco

Уночі настає час "Свободи". "Коли вони "прозівають", змішуємося з ними, встаємо в одну лінію і нарізаємо їх, як ковбасу. Тобто в одній лінії наші підрозділи, їхні, знову наші, знову їхні. Потім виходимо або їх змушуємо виходити. Цієї тактики не навчали на полігонах, поки вони не знають, що із нею робити, ми її використовуємо. Це дезорієнтує їхню артилерію, вони не знають, куди "лупашити": де свої, а де ми", — говорить командир.

За словами Петра Кузика, в Сєвєвродонецьку у росіян максимальна перевага у техніці. "На один наш постріл вони відповідають мінімально 20 пострілами. А в найзапекліші дні — на один наш до п'ятдесяти їхніх. Це щодо артилерії. По танках і літаках приблизно така ж ситуація. Засобів ПЗРК у нас мінімально, тож ми використовуємо їх економно. Вони ж працюють у режимі безліміт", — говорить Кузик.

***

Наступ на Сєвєродонецьк росіяни почали в перших числах травня. Колись 100-тисячне промислове місто, яке після 2014-го стало новим адміністративним центром області, нині фактично зруйноване. 90% будинків пошкоджено. Російська армія контролює більшу частину міста. Утім, українські підрозділи успішно проводять локальні спецоперації. І є шанс, що Сєвєродонецьк незабаром звільнять від росіян.

Захоплення міста й закриття котла навколо українських військових у Луганській області виглядає головним завданням армії РФ на Донбасі за ці сто днів війни, вважають у Міноборони Британії.

"Захоплення Сєвєродонецька і Лисичанська для росіян є вже політичним завданням. Росії зараз необхідно оголосити хоч якусь перемогу".

Щоб перерізати лінії постачання до Сєвєродонецька, росіяни обстрілюють трасу Бахмут-Лисичанськ. Утім, ця дорога залишається під контролем України.

Крім того, аби зімкнути котел, армія РФ захопила Лиман, що на Донеччині. Але це стратегічно може знекровити Росію, пише австрійський аналітик Том Купер — українській армії довелося відійти на південні околиці міста і зачистка цієї території росіянами може зайняти багато часу. "Там або густий ліс, або повністю відкрита місцевість. Проте настільки пересічена, чи навіть посічена, що там легко заховається маса захисників. До того ж росіянам бракує тут військ, адже щойно вони захопили Лиман, почали забирати звідти частини й перекидати їх на Сєвєродонецьк", — пише Том Купер.

Крім планів утворити котел "Сєвєродонецьк-Лисичанськ", Росія мала намір взяти у кільце українських військових і на Донеччині в районі Слов’янська-Краматорська, пише експерт "Ліги антитрасту" Володимир Даценко. Британська розвідка прогнозує, що армія РФ спробує перекинути частину військ із Луганської на Донецьку область. Для цього треба форсувати Сіверський Донець. Потенційно вони будуть намагатися перетнути річку між Сєвєродонецьком та Лисичанськом і неподалік від недавно захопленого Лимана. Та після цього, прогнозують британські розвідники, Росії знадобиться пауза, адже війська будуть виснаженими.

Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Український військовослужбовець патрулює село поблизу лінії фронту в Донецькій області, 2 червня 2022 року. AP Photo/Bernat Armangue

Загалом, за офіційними даними США, на сході України діяли близько 93 тактичних груп російських батальйонів, кожна чисельністю від 700 до 900 людей, пише ВВС. За словами Володимира Даценка, Росія задіяла на сході приблизно стільки ж сил, скільки й на спробу захопити Київщину, Сумщину й Чернігівщину. "Але тут (на сході України, — ред.) ситуація виглядала суттєво більш сприятливо для РФ: значно коротші ланцюги постачання, відносно безпечні опорні пункти в Ізюмі і Куп’янську, зачищена територія від сил спротиву", — пише Даценко.

Читайте також: Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком

Чи стануть бої за Донбас переламними для цієї війни? "Захоплення Сєвєродонецька і Лисичанська для росіян є вже політичним завданням. Росії зараз необхідно оголосити хоч якусь перемогу. Тому вони не зважають на втрати в намаганні захопити Луганщину. І якщо нам вдасться їх стримати, буде дуже добре. Якщо навіть не вдасться, ми нанесемо таке ураження російським військам, що навіть після виходу на адмінкордон Луганської області їм доведеться переходити до оперативної паузи, бо резерви, які Росія могла зібрати на цей момент, вона використала", — каже Олег Жданов.

Контрнаступ на Херсонщині

Поки Росія кинула всі сили на Донбас, тимчасово окупована Херсонщина стала вразливою. І тут розгортаються не менш важливі події, ніж на Донбасі. Робін Хорсфолл, публіцист і ветеран Спеціальної повітряної служби Великої Британії, пояснює, що саме Херсон "контролює" лиман Дніпра та основні шляхи до Криму та Мелітополя. І якщо українська армія перетне Дніпро, то переріже багато шляхів постачання з Криму.

Херсон — це єдине місце в Україні, де російські війська утримують позиції на західному березі Дніпра. В Інституті вивчення війни переконані: якщо Росія буде на цих позиціях і по завершенню війни, то матиме сильну базу для початку нового вторгнення. Тож повернути Херсон — питання майбутньої безпеки.

Читайте також: "Якось вони це все роблять — із задоволенням" — звільнений з полону староста на Херсонщині про катування й допити

28 травня у Генштабі заявили про успішні наступальні дії на Херсонщині. Росіян відкинули на невигідні позиції поблизу Андріївки, Лозового та Білогірки. Це села на межі Миколаївської і Херсонської областей на лівому березі Інгульця. Українські війська успішно форсували річку й створили плацдарм на лівому березі. Військові РФ у відповідь підірвали мости через Інгулець в районі селищ Давидів Брід та Велика Олександрівка, щоб зупинити український наступ. Та 1 червня Генштаб знову прозвітував про успіхи — ще 20 звільнених сіл Херсонщини.

Завдяки плацдарму на лівому березі Інгульця ЗСУ можуть накопичувати там війська для наступу на Нову Каховку, каже Олег Жданов. Якщо місто вдасться відбити, росіяни фактично будуть оточені, і лінія оборони "Херсон-Кривий Ріг", яку зараз будує Росія, буде розірвана.

***

В Інституті вивчення війни дослідили, що наразі основні зусилля Росія спрямувала на:

  • схід України. Тут головна їхня мета — взяти українських військових у котел між Ізюмом, Донецькою та Луганською областями;
  • підтримання в напрузі Харкова;
  • опір на півдні країни;
  • роботу на тимчасово окупованих територіях.
Сто днів. Ключові події повномасштабної війни Росії проти України
Українські військовослужбовці паркують захоплену російську БМП-2 у Харківській області, 29 травня 2022 року. AP Photo/Bernat Armangue

1 червня президент США Джо Байден схвалив новий пакет допомоги для України на суму $700 млн. Він включає ракетні системи залпового вогню HIMARS, боєприпаси до них та ще низку озброєнь. РСЗВ надішле Україні і Велика Британія. Йдеться про пускові установки M270, які здатні вражати цілі на відстані до 80 кілометрів. На таку ж відстань може працювати й HIMARS.

"Якщо Захід не зупинятиме підтримку, то до вересня є шанс відтіснити російські війська аж до лінії, яка була станом на 23 лютого", — говорить Бен Ходжерс, колишній командувач Сухопутних військ США в Європі.

Утім, радіти, як і зневірюватися — зарано, адже шальки війни можуть в будь-який момент похитнутися у будь-який бік. Те, що вже точно не зміниться, — героїчна стоденна оборона країни, якій давали не більше декількох тижнів.

Читайте також

"До лікарні могли дістатися лише ті, кого не постріляли по дорозі" — історія лікарів Бучі

"Я не вірив, що Росія почне повномасштабну війну" — Вілкул про фронт Кривого Рогу, Царьова та українську мову

Росіяни заходили розслаблено, саме тут був перший бій — інтерв'ю з мером Ірпеня Маркушиним

"У Кремля завжди проблеми з мотивацією" — дослідник пропаганди Пітер Померанцев

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди