"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя

"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя

Ексклюзивно
"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя
Акторка Вікторія Агафонова на сцені. Фото з особистого архіву Вікторії

Акторка драми Донецького академічного обласного драмтеатру, маріупольчанка Вікторія Агафонова з родиною два тижні ховалась у підвалі, коли Маріуполь був під постійними обстрілами російської армії. Як їм вдалося вирватися з міста та яким вона запам’ятала Маріуполь — Вікторія розповіла Суспільному.

"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя
Вікторія Агофонова. Фото з особистого архіву акторки.

Вікторія Агафонова народилася та виросла у Маріуполі. Каже, що 24 лютого не повірила, що це може бути щось серйозне. Зрозуміла, звісно, що почалася війна, але думала, що вона швидко закінчиться. Згадує, що передчуття повномасштабної війни постійно було, але вона гнала від себе ті думки. За її словами, 26, 27 лютого у місті почалися перебої з електроенергією. Якесь життя ще було, аптеки працювали до 15 години, а ось у магазинах почали пустішати полиці. Згодом перестали ходити потяги, через зруйновані залізничні колії у Волновасі. Проте, коли снаряд прилетів у будинок, де мешкала їхня родина у Приморському районі міста, тоді вони зрозуміли, що варто спускатися у підвал. Так, Вікторія, її батьки та разом з кішкою, спустилися у приміщення танцювальної зали, яка була у перебудованому підвалі.

"Людей було дуже багато, навіть відчуваєш дихання чужих людей. Для мене це було дуже важко. В мене було відчуття, що я в пекло потрапила. Я навіть думала вже, що краще б сюди залетіло і нас вже не було, ніж так мучитися", — згадує Вікторія.

Просиділи вони разом з родиною у підвалі два тижні. Всередині березня прийняли рішення, що з міста варто виїжджати, бо 14 березня це вже було мертве місто.

"Я можу подякувати долі, що мої батьки, без усіляких сперечань, сказали – їдемо. Хоча я знаю є випадки, у кого батьки не захотіли їхати і сказали, ми залишимося, тут наш дім", — розповіла наша співрозмовниця.

Серед тих, хто ховався у підвалі був хлопець, який займався ремонтом автомобілів, і у нього у дворі залишилися відремонтовані автівки, які не забрали власники. Також в нього був бензин, згадує Вікторія Агафонова.

Речей ніяких майже не взяли з собою. Лише три рюкзаки з найнеобхіднішим – документами та грошима.

Спочатку вирвалися до Нової Ялти, а звідтіля вже з іншим водієм виїхали до Бердянська, а з Бердянська до Запоріжжя.

"Коли ми приїхали у Запоріжжя, таке було відчуття, що і небо інакше, і земля інакша, хоча в принципі така сама земля і таке небо. А ось дивишся на українських солдат і наче усі такі рідні", — згадує перші емоції, коли вони опинилися у Запоріжжі, Вікторія.

А вже звідтіля автобусом доїхали до Дрогобича на Львівщину.

Там їх прихистили у місцевому театрі. Також там прихисток знайшли і їхні колеги з Луганського обласного українського театру з Сєвєродонецька. Вікторія разом з батьками та кішкою живуть у репетиційній залі оркестру.

"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя
Кішка живе разом з акторами у репетиційній залі оркестру. Фото з особистого архіву Вікторії.

"Я завжди мріяла, що буду жити поблизу театру, тому що у Маріуполі я жила далеко від Драмтеатру, а тепер живу прямо в театрі", — з посмішкою ділиться своїми враженнями пані Вікторія.

У театрі разом з іншими колегами вони взяли участь у концерті "Лінію оборони тримають живі". Також у театрі зробили волонтерську кухню. На ній готують їжу для бійців на фронт. Актори-переселенці також допомагають у волонтерській діяльності.

"І хоч я не маю будинку, але я маю свою країну" — історія переселенки з Маріуполя
Волонтерська кухня. На ній готують їжу для бійців на фронт. Фото з особистого архіву Вікторії.

Наостанок Вікторія розповіла, яким запам’ятала рідне місто.

"Місто. В ньому завжди було багато заводів. І для мене місто, у якому було море і місто в якому міг бути курорт, і наявність заводів мене завжди непокоїла. Але зараз, я думаю, що краще б ще один завод побудували, ніж це все відбувається. Запам’яталося море. І ось зараз усюди, де я бачу блокноти з якорем чи там з чайками. І одразу згадую свій дім на морі".

Читайте також: "Це було серце міста". Спогади про Маріупольський драмтеатр

Що відомо

  • Російські військові завершили розбирати завали Драмтеатру у Маріуполі та відкрили територію. Тепер встановити точну кількість загиблих неможливо. Окупанти в Маріуполі мають відкрити драмтеатр 10 вересня
  • Російські окупанти проводять розкопки розбомбленого драмтеатру у Маріуполі. Про це свідчать супутникові знімки американської компанії Maxar Technologies. У зв’язку з масовою відмовою маріупольців брати участь до розборі окупанти залучили робітників МНС Росії
  • Кількість загиблих внаслідок авіаудару російської армії по маріупольському Драмтеатру 16 березня є вдвічі більшою за ту, що надала українська влада: замість 300 осіб йдеться вже про щонайменше 600 загиблих. Про це йдеться у розслідуванні Associated Press.
  • Окупаційна влада Маріуполя оголосила про поновлення добровільних дружин. Чоловіки Маріуполя будуть здійснювати патрулювання міста разом з російськими військовими та "народною міліцією ДНР".
  • Російські окупанти 16 березня знищили маріупольський Драмтеатр, де ховалися сотні людей і де видимими з неба літерами було написано "діти". За інформацією пресслужби міської ради, під завалами загинули близько 300 людей.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди