10 червня завдяки координаційному штабу відбувся одинадцятий обмін полоненими між Україною та Російською Федерацією. Серед звільнених з російського полону людей був голова Шевченківської територіальної громади Олег Пилипенко. Чоловік пробув у полоні росіян понад два місяці.
Кореспонденти Суспільного під час інтерв'ю поспілкувалися з Олегом Пилипенком про умови, в яких його утримували росіяни, про їхнє відношення до полонених та про те, що відбувається з людьми, котрі потрапили у російський полон.
До полону Олег Пилипенко потрапив на початку березня у селі Любомирівка, коли разом зі своїм водієм відвозили туди гуманітарну допомогу. Разом із посадовцем був його водій – 70-річний Володимир Хлань. На авто готували засідку, розповів Олег Пилипенко.
"Нас вдвох зв’язали. Перевезли потім вночі з-під Любомирівки в Чорнобаївку, де у них був штаб. Я думав, що живим мене не випустять", — розповів Олег Пилипенко.
У Чорнобаївці Олега Пилипенка допитували із застосуванням фізичних катувань. Окрім цього, у нього були обморожені ноги, оскільки в камері, де його тримали не було опалення, а вночі все ще були мінусові температури. За Пилипенком доглядав його водій.
"Крім того, що мене просто після деяких допитів приволокли, викинули на підлогу, і потім мене водій витягнув на ці нари, я там на них лежав, він мене якимись ганчірками накриває, щоб я хоча б зігрітися. Те, що я вижив, зокрема, завдячую і своєму водієві", — розповів Олег Пилипенко.
Проте, за кілька днів російські військові отримали наказ про створення органу, який би займався обміном військовополонених. Тоді росіяни одразу вирішили, що Пилипенка можна обміняти на когось із високих чинів.
За словами Олега Пилипенка, штаб росіян у Чорнобаївці майже щодня обстрілювали українські підрозділи артилеристів. 16 березня після чотирьох годин обстрілу російські війська отримали наказ залишити будівлю штабу разом із полоненими. Так Пилипенко разом зі своїм водієм потрапили до Нової Каховки. По дорозі колона росіян двічі потрапляла під обстріли українських військ.
У Новій Каховці окупанти для утримання полонених пристосували будівлю місцевого відділку поліції. Там же Пилипенка відправили на лікування до військового госпіталю. Після лікування його посадили в одиночну камеру.
"Моя камера — це був перероблений архів міграційної служби Новокаховського відділу поліції. Тобто звичайний цивільний кабінет. Найважчим психологічно та емоційно було те, що я перебував на самоті, тобто в такому інформаційному вакуумі, до того ж ще й поговорити немає з ким. Це було психологічно для мене дуже важко", — розповів Олег Пилипенко.
У будівлі відділку поліції цивільних та військових полонених росіяни тримали окремо. До Пилипенка, з його слів, ставилися як до військовополоненого попри те, що тримали його в крилі для цивільних.
За його словами, годувати в’язнів росіяни почали нормально лише всередині квітня – до цього у них були проблеми із постачанням харчів.
"У Чорнобаївці з цим було досить складно. Перші два дні ми їли армійський сухпайок, нам один дали на двох з водієм і ми його перші декілька днів їли. Потім просто була склянка чаю один раз на добу. Вже в Новій Каховці, починаючи з квітня, з їжею налагодилося трохи у них. Десь у травні взагалі вийшли майже на триразове харчування на день", — розповів Пилипенко.
Читайте також: "В оперативному командуванні "Південь" розповіли, що горіло у Миколаєві після вечірніх "прильотів"
До примусової праці, каже посадовець, військовополонених росіяни не залучали. На відміну від цивільних.
"Зранку їх випускали прибирати сміття, білити, фарбувати, траву косити тощо. Особливо перед 9 травня масово було. Декілька разів я також був у цих групах, але я був навіть радий, що є можливість вирватися з камери і під сонечком побути трохи", — згадує Олег Пилипенко.
Всередині полонені люди намагаються якось облаштовувати свій побут. Російські військові дозволяли рідним приносити передачі. Так, каже Пилипенко, книги стали загальним благом – їх полонені передавали із камери в камеру.
Свій День народження чоловік зустрів у полоні. Цього року воно співпало із Великоднем.
"У мене день народження 24 квітня, це Пасха в цьому році була, і, знаєте, унікальність цього Дня народження в тому, що мені із сусідніх камер хтось п’ять пакетиків чаю подарував, хтось подарував шматочок паски, хтось мило, а хтось два стіки цукру. Тільки той, хто пройшов такий шлях, розуміє, наскільки це серйозний і цінний подарунок", — розповів Олег Пилипенко.
1 червня російські війська відпустили приблизно 70 відсотків цивільних, які тримали в полоні. Оскільки Пилипенко був єдиним, кому рідні не могли приносити передачі, взяли на себе цю роботу люди, які сиділи у сусідніх камерах та опинилися на волі.
"Коли почали передавати якісь передачі ці люди, які вийшли на волю, то таке внутрішнє відчуття з’явилося, що ти комусь потрібний. У чужому місті, в якому у тебе не було друзів, не було родичів, а є люди, які тобою опікуються і щось тобі намагаються передати. Це реально круто", — розповів Пилипенко.
Станом на червень місце утримання полонених у Новій Каховці росіяни використовують як "фільтраційний" пункт, каже Пилипенко. Там же вони вирішують, кого з полонених можна обміняти. Тих, кого на обмін вирішують не брати, вивозять або до тимчасово окупованого Криму, або на територію Російської Федерації.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
