"Це було проникаюче осколкове поранення голови". Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян

"Це було проникаюче осколкове поранення голови". Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян

"Це було проникаюче осколкове поранення голови". Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян
Соня чекає у коридорі Охматдиту на заняття з реабілітації, фото: Тарас Ібрагімов

Із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну щонайменше 262 дитини загинули і 415 отримали поранення. Тринадцятирічна Соня на початку березня потрапила під обстріл разом із мамою Людмилою на подвір'ї будинку у селі Котлярево. Один із уламків потрапив їй у голову. Дівчинку рятували спочатку у Миколаєві, а згодом у Києві. Зараз вона проходить реабілітацію та мріє навчитись грі на гітарі. Лікарі кажуть, що така мотивація пришвидшить відновлення функцій руки, які Соня втратила внаслідок поранення. Суспільне поговорило з мамою Соні та розповідає їхню історію.

Це трапилось 5 березня. Щось прилетіло у наш будинок в селі Котлярево. Сказати, що саме це було, не можу, але там був хаос — у будинку відразу знесло дах. Ми з донькою Сонею були надворі. Вирішили поклеїти на вікна стрічку, аби під час вибухів не вибило скло. Раптом почало свистіти. Ми озирнулися і бачимо — щось летить продовгувате і залишає по собі сіруватий слід. Я кажу: "Соня, тікаємо". І тільки вона пробігла кілька метрів (я трохи відстала від неї), як відразу зашуміло з іще більшою силою. Я відчула удар в голову і бачу, як в цей момент дитина відлітає і падає.

“Це було проникаюче осколкове поранення голови”. Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян
Людмила, мати Соні, показує уламок ракети, який нейрохірург вилучив з голови її доньки, фото: Тарас Ібрагімов

Я кинулася до Соні, а в неї погляд затуманений, вона стогнала від болю, але головне, що була жива. Дивлюсь, а у Соні — кров. Я спочатку не зорієнтувалася, чи це моя, чи її. Тоді ми відтягли її до погреба та пробували викликати швидку. Це виявилося непросто, тому що в ті дні вибухи лунали по всьому району, село було наче на лінії вогню. Зрештою ми відвезли Соню до траси, де зустрілися зі швидкою, яка евакуювала її до Миколаївської дитячої лікарні. У мене була лише одна думка: довезти і врятувати дитину. Дорогою у неї почалася нудота, вона кілька разів відключалась, доводилося ставити укол, але зрештою її довезли і відправили на обстеження.

Згодом лікарі взялися за мене. Уламком мені пошкодило перенісся — була сильна кровотеча біля ока. Мене відправили до іншої, обласної лікарні. Звідти я позвонила головному лікарю, аби дізнатися, як Соня, а він каже: вона на операції, телефонуйте ввечері. До речі, весь цей час місто обстрілювали, тому фактично її оперували під обстрілами. Дуже сильний обстріл частини міста, де розташована лікарня, був з 6 на 7 березня. Я просто була в іншому кінці Миколаєва, і вночі бачила ці зарева від вибухів, молилася, аби лиш обминуло лікарню. Потім нам сказали, що її все ж прооперували. Виявилося, що це було проникаюче осколкове поранення голови і що наразі вона в реанімації.

“Це було проникаюче осколкове поранення голови”. Історія дівчинки Соні, яка разом з мамою потрапила під обстріл росіян
Соня тренується на доріжці, аби відновити функції правої руки, фото: Тарас Ібрагімов

У лікарні було обладнане бомбосховище, діти спали на матрасах, дорослі — поряд у кріслах. Весь цей час Соня була без свідомості під наркозом. А як від наркозу відійшла, то почала дівчатам компліменти "роздавати", співати пісні: поряд в бомбосховищі лежать інші діти, а вона собі співає. Вона дуже мучилася, коли починалися головні болі, постійно була на знеболювальних. У бомбосховищі лікарні ми пробули до 28 березня.

Лікарі мені сказали: ми не боги, ми її прооперували і прибрали загрозу життю, але уламок залишається в голові, а тому і загроза здоров'ю — теж. Як уламок себе в подальшому поведе, ніхто спрогнозувати не міг, а з іншого боку його видалення теж могло спровокувати наслідки. Тому ми з перших днів шукали можливість, аби провести ще одну операцію.

Читайте також: "Біжи допомагати не до того, хто кричить, а до того, хто мовчить" — історія лікаря з Бучі

Через три тижні, 28 травня, нам сказали: "У вас 15 хвилин на збори, в Києві погодилися провести таку операцію". Ми швидко зібрались, Соню погрузили, довезли спочатку до Коблево, а потім до Одеси. Там ми заночували. Уже наступного ранку попрямували на Київ. Виявилося, що Соню погодилися прооперувати в Охматдиті. Операцію проводив нейрохірург Плавський Павло Миколайович. Соня цього дуже чекала, усі її питання були: а коли операція? Настільки вона хотіла, аби головні болі припинились.

Період від 5 до 31 березня був важким. Це були постійні крапельниці та знеболювальні, але Соня це витримала. Зараз я багато чого з пам'яті стерла, мені не віриться, що це трапилося насправді. Тоді я навіть не дозволяла собі плакати, а зараз — часом буває. А тоді, особливо перед Сонею, — не дай Бог, тому що я розуміла, якщо зараз розплачусь, я "розклеюсь" і втрачу контроль. Тому ми завжди сміялися і жартували.

Слава Богу, це минуло, а пригадується все як фільм. Та й пригадувати це ми не хочемо. Навпаки, у нас є цілі на майбутнє: пройти реабілітацію, відновити функції руки і ноги, остаточно вилікуватися і навчитися грі на гітарі.

Читайте також

"Падаю біля "швидкої", на колінах повзу у підвал" — історія лікарки з Києва

Медицина для людей: як ВООЗ рекомендує відновлювати українську систему охорони здоров’я

Covid-19 та календар щеплень під час війни, інфекційні спалахи й мавпяча віспа — інтерв’ю з головним санітарним лікарем

"До лікарні могли дістатися лише ті, кого не постріляли по дорозі" — історія лікарів Бучі

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди