Лікарка Світлана Марусова з Донеччини через вторгнення Росії в Україну переїхала у Гайворон Кіровоградської області. Місто Дружківку, у якому проживали до війни, жінка з чоловіком та двома дітьми поспіхом покинули 24 лютого. Нині Світлана працює сімейною лікаркою у Центрі первинної медико-санітарної допомоги і щодня телефонує своїм колегам, які залишились у місті. Суспільному жінка розповіла, як з родиною облаштувались на Кіровоградщині.
Вранці 24 лютого сім’я Марусових прокинулась від звуків пострілів та дуже гучного вибуху. Це російські окупанти обстрілювали краматорський аеродром, який розташований за 15 кілометрів від їхнього міста.
"З 2014 року (коли розпочалась війна на сході України) ми часто чули вибухи, але такої сили вперше. У нас почалась паніка, я схопила свою маленьку доньку на руки, забігла у коридор, бо там не було вікон, та сіла у кутку. Потім сказала чоловікові, що ми маємо звідси їхати. Ми склали в ящик дрібну побутову техніку, чоловік поїхав на заправку за пальним. До речі, гроші ми зняли заздалегідь, тому що плітки про те, що буде війна, ширились давно. І ми розуміли, якщо вона розпочнеться, то зі сходу України".
Відстань з Дружківки до Гайворона понад 700 кілометрів. Світлана з сім’єю вирушили у дорогу об 11:00, у Гайворон о 04:00 наступного дня заїхали у двір свекрухи.
"Нас не пустили у Кропивницький, тому довелось його об’їжджати. До того ж були затори на дорогах, особливо там, де недобудовані мости. Також на заправках, де можна було купити хоч якусь їжу".
Перший тиждень у Гайвороні пристосовувались до нового місця проживання. Її чоловік працює дистанційно викладачем у медуніверситеті. Світлана сидіти без роботи вдома не захотіла.
"Ми розуміли, що сонце сходить, ми прокидаємось і життя продовжується. Гроші, які у нас були, вони небезкінечні. Я дізналась, що є вакансія сімейної лікарки у Центрі первинної медико-санітарної допомоги і влаштувалась за сумісництвом на півставки. Тому що з основного місця роботи я не звільнилась, лише забрала трудову. У Гайвороні зі мною підписують декларацію переселенці з Луганська, Ірпеня".
У Дружківці лікарка працювала завідувачкою протитуберкульозним кабінетом та дільничним фтизіатром. За її словами, нині щодня телефонує працівникам свого колективу у Дружківку.
"Медсестри лишились у нашому рідному місті, нині сидять у підвалах. У Дружківці було два прильоти ракет, через це травмувалися містяни. Біля залізничного вокзалу пошкодили магазин, готель та пам’ятник ветеранам Другової світової війни. Але попри це Дружківка – це Україна".
Світлана говорить: нині найбільше сумує за своїм містом, будинком, у якому створювала затишок для своєї сім'ї.
"У Дружківці є спортивна школа, басейн, льодова арена, різні секції для дітей... Все своє, рідне. Я вдома усією душею та серцем. Дружківка невеличке, але дуже затишне містечко. Коли ми покидали свій будинок, я востаннє пройшлась по усіх кімнатах, провела рукою по фортепіано, там на підвіконні залишились квіти, мені так всього шкода стало... Але до тих пір, поки там не буде безпечно, поки звідти не підуть російські окупанти, ми будемо жити на Кіровоградщині".
Читайте також
- "Ми стояли на вулиці, коли зайшли російкі війська". Родина з Донеччини про евакуацію в Созонівку
- Їхали під обстрілами, без речей та їжі. Історії людей в кропивницькому гуманітарному центрі
- "Вперше за місяць виспались". Родині з Лисичанська порадили переїхати у Кропивницький
- "Ми двічі переселенці". Історії людей, які живуть у знам'янській лікарні.
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
