Александр Хуг працював першим заступником керівника спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні у 2014-2018 роках. На період його роботи, фактичного керівництва місією у полі, припали найважчі бої на Донбасі та власне “мінський процес”. Суспільне розпитало Хуга про відкликання спостерігачів у період ескалації, про так звану "евакуацію" жителів Донбасу в Росію, а також про міжнародні гуманітарні інструменти, які могли б і мали б діяти у подібній ситуації.
Ви стежите за подіями в Україні. Що, на Вашу думку, зараз відбувається на Донбасі? Чому Росія "евакуює" людей? Чи може це бути ознакою можливої масштабної наземної операції?
Мене турбує те, що зараз відбувається на сході України. Виходячи з того, що повідомлялося, навіть без належної перевірки деталей, я вважаю, що розвиток подій вказує на інформаційну ескалацію конфлікту. Проте припускати, що це може бути прелюдією до серйозніших порушень — спекулятивно. Але, безумовно, ситуація дає додаткові можливості для тих, хто налаштований на більш агресивні дії й насильство.
Мені також здається, що це має стати тривожним дзвінком для міжнародної спільноти, яка має використати цю ситуацію, щоб продемонструвати, що вона здатна розібратися в порушеннях. Розібратися в тому, що повідомляють на непідконтрольних територіях ЗМІ, переконатися, що особи, відповідальні за прийняття рішень, та люди, що проживають за межами України, мають перевірену для формування власних оцінок інформацію.
"Евакуація" людей або просто переміщення цивільних осіб через ці території є величезним безпековим і гуманітарним ризиком, а враховуючи те, що Україна не має туди доступу, як Ви думаєте, що такі міжнародні організації, як Червоний Хрест, ООН, та в першу чергу ОБСЄ могли б зробити? Чому ми не бачимо ці організації біля цих людей, автобусів?
Можна припустити, що ці організації мають обмежений доступ, вони завжди мали обмежений доступ, як ви знаєте, це стосується і ООН, і ОБСЄ. Проте я вважаю, що необхідно докласти додаткових зусиль, щоб переконатися, що за цими видами діяльності стежать, їх контролюють і перевіряють. Ці дії необхідні для встановлення фактів і для того, щоб інформація, яку ми наразі отримуємо із заяв та неперевірених ЗМІ, супроводжувалася звітами авторитетних та поважних міжнародних організацій, які мають повноваження підтримувати мирне розв’язання ситуації в Україні. Окремо це, звісно, не дозволить вийти з глухого кута, але спроба, навіть невдала, буде цінним внеском, оскільки задокументоване залучення моніторингу саме по собі є фактом. Більше того, посилення міжнародною спільнотою моніторингу й перевірки є ознакою, що можливості дипломатії ще не вичерпано. Це також було б сильним виявом солідарності з Україною.
Ми бачили, що протягом останніх кількох тижнів кілька країн відкликали своїх спостерігачів зі спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Що це може означати для всієї діяльності моніторингової місії? Який ризик у цьому?
Мені невідомі причини, чому деякі країни-учасниці ОБСЄ відкликали своїх спостерігачів. Але річ у тому, що менше спостерігачів на місцях означатиме менше можливостей місії для моніторингу. Це призведе до того, що менше фактів порушень буде встановлюватися. Місія протягом усього свого перебування в Україні була обмежена у можливостях через рамки, накладені на неї тими, хто воює на сході України. Зменшення кількості спостерігачів ще більше обмежить здатність місії передавати факти. На сьогодні дуже важливо, щоб моніторинг та верифікація здійснювались якомога ширше, щоб інформація була надійною і базувалась на встановлених фактах. І щоб рішення ухвалювались на основі цих фактів.
До чого можуть призвести такі рішення, якщо на місцях буде менше спостерігачів?
Спеціальна моніторингова місія — це інструмент Постійної ради ОБСЄ, інструмент роботи над мирним вирішенням, інструмент допомоги у виконанні Мінських домовленостей, зокрема, для встановлення фактів того, що відбувається на місцях. Менша кількість спостерігачів знизить ефективність цього інструменту. Ця місія, з усіма її обмеженнями, є інструментом, який зараз доступний на місцях. За останні вісім років місія набула важливого досвіду. Повторю те, що я сказав раніше: на даний момент дуже важливо, щоб можливості моніторингу та перевірки не обмежувались. З огляду на це, я розумію, що країни-учасниці ОБСЄ та ОБСЄ як організація хочуть подбати про безпеку свого персоналу на місцях. Але якщо поважної причини для відкликання спостерігачів немає, важливо, щоб на місцях їх було більше, а не менше.
Читайте також: Загроза військового вторгнення Росії та що відбувається на Донбасі. Онлайн
Місія виникла в березні 2014 року, до початку збройного конфлікту на сході України налічувала 100 спостерігачів у 10 містах України, у тому числі 10 у Донецьку та 10 в Луганську. Відразу після початку збройного конфлікту країни-учасниці ОБСЄ змогли швидко збільшити кількість спостерігачів і розмістити їх на сході України по обидві лінії розмежування. Враховуючи, що конфлікт триває донині, важко сказати, чи сприяло це послабленню напруженості, проте з упевненістю можна сказати, що це дозволило втримати конфлікт в певних межах. Важливо підкреслити, що ОБСЄ змогла тоді швидко збільшити свій моніторинговий потенціал. Це має давати надію, оскільки ОБСЄ в Україні вже раніше довела, що здатна оперативно адаптуватися до нових умов
Міністр закордонних справ Кулеба закликав Трійку ОБСЄ приїхати в Україну для встановлення фактів порушення режиму припинення вогню в рамках механізму раннього попередження. Наскільки цей механізм відрізняється від роботи СММ? Чим він може допомогти?
Існує кілька інструментів для підтримки мирних шляхів розв’язання проблеми. Один з них — це спеціальна моніторингова місія. Пропозиція міністра закордонних справ України про ознайомлювальний візит трійки ОБСЄ — це інший інструмент. Однак моніторинг і перевірка порушень режиму припинення вогню не закінчать бойових дій, для цього потрібні політичні рішення. Для формування політичної волі необхідні факти, оскільки саме вони допоможуть провести об’єктивні дискусії. Будь-яку діяльність з моніторингу та перевірки слід розглядати як роботу для встановлення фактів, які в подальшому можуть допомогти сформувати політичну волю.
Сьогодні в Україні багато хто запитує, порівнюючи ситуацію зараз із часами запеклих боїв у 2014-2015 роках, як саме встановлення фактів порушень вплинуло на ситуацію загалом. Як це допомогло переговорному й миротворчому процесам, що насправді змінилося тоді і що може змінитись зараз?
У ситуації, коли вже неможливо відрізнити факти від брехні, коли ситуація залишається темною й незрозумілою, дуже важливо мати орієнтир, який надасть надійну інформацію, на основі якої в подальшому ухвалюватимуться рішення. Моніторинг і перевірка самі по собі не завершать конфлікт. Для цього потрібне політичне рішення припинити стрілянину та бої. Але в ситуації, коли бої вже відбуваються і коли інформаційно нічого не зрозуміло, корисно мати незалежну третю сторону, яка може надати надійну, тристоронню й перевірену інформацію, на основі якої можуть ухвалюватися нові або переглядатися старі рішення.
Ми чули, як президент Зеленський у Мюнхені сказав, що архітектура європейської безпеки майже зруйнована і що наразі необхідний не ремонт старої, а побудова нової архітектури. Що Ви думаєте про це? Чи старі механізми, які мали б працювати у Європі у 2022-му році вичерпали себе?
Я, безумовно, згоден з тим, що має бути більше обговорень щодо додаткових заходів для мирного порядку в Європі та за її межами. Але я також вважаю, що не слід ігнорувати досвід, який міжнародна спільнота здобула протягом останніх 70 років, у тестуванні й використанні, як здається сьогодні, неефективних безпекових моделей. Тому я вважаю, що нові спроби створення міцної та стійкої європейської безпекової структури можуть ґрунтуватися на наявному досвіді, можливо, навіть із використанням колишніх механізмів, які в минулому показали свою ефективність. Але так, я згоден. Не слід ухилятися від спроб знайти нові механізми, ці дискусії мають початися негайно за участі сторін, на які безпосередньо чи опосередковано впливає сьогоднішня ситуація.
Що можуть чи мають робити міжнародні гуманітарні організації, аби відстежувати, куди, в яких умовах і навіщо переміщують жителів Донбасу територією Росії?
Окрім необхідності встановити, що відбувається в Україні, в тому числі на непідконтрольних територіях, було б корисно, якби подібні можливості верифікації чи моніторингу існували і в Росії, куди прибувають українці в цих автобусах. Усе залежить від російської влади та її бажання, аби, наприклад, журналісти могли поговорити з цими людьми або Міжнародний Червоний Хреста мав змогу їм допомогти. Для цього потрібна політична воля, а на цьому етапі я не впевнений, чи вона є. Тому міжнародна спільнота має зосередитися на наявному мандаті місії для моніторингу та перевірки й робити все для його збереження та роботи. Місія в Україні має подібні повноваження, в тому числі і в тих районах, звідки люди виїхали.
Читайте також
- Росія хоче визнати самопроголошені "ДНР" і "ЛНР". Як на це реагують політики України і світу
- Які фейки про російсько-українську війну поширює кремлівська пропаганда? Коментує аналітикиня
Підписуйтесь на розсилку Суспільного — головні новини та тексти тижня в одному листі.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
