"Погром відбувався в атмосфері шпигуноманії". Історик розповів про гнаних українських діячів

"Погром відбувався в атмосфері шпигуноманії". Історик розповів про гнаних українських діячів

Ексклюзивно
"Погром відбувався в атмосфері шпигуноманії". Історик розповів про гнаних українських діячів

12 січня — День українського політв’язня. Цього дня Україна згадує політв'язнів, які не корилися радянській тоталітарній системі і зберігали вірність своїм принципам та ідеалам. За політичні переконання їх переслідували, саджали до тюрем і психіатричних лікарень. Про п’ятдесятиріччя від початку "великого погрому" щодо українських дисидентів Українське радіо поспілкувалося з Олегом Бажаном, старшим науковим співробітником відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України, з членом президії Національної спілки краєзнавців України.

Рівно 50 років тому, у 1972 році в Україні відбулася друга за своїми масштабами, після 1965 року, зачистка патріотично налаштованих представників суспільства, відомих під назвою "дисиденти". Сьогодні ці події називають "генеральним погромом" українського шістдесятництва.

Представниками цього руху були відомі учасники національно-демократичного антитоталітарного опору: Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Ірина та Ігор Калинці, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк. Це є далеко не вичерпним переліком тих, хто зазнав переслідувань.

Під зачистку, здійснену Комітетом державної безпеки, потрапила ціла плеяда інакодумців, і не лише українських. Починаючи з 12 січня 1972 року, в Україні, зокрема і в столиці, прокотилася одночасна хвиля арештів та обшуків. Понад тисячу з них відбулися у Львові. Неблагонадійним інкримінували зраду Батьківщини, роботу на закордонну агентуру, шпигунство, антирадянську агітацію та пропаганду. Майже сотню найбільш яскравих та незламних українських діячів було ув’язнено, відправлено в заслання до Мордовії, Сибіру і Казахстану. Їх закривали у психлікарнях, позбавляли роботи чи звільняли з навчання. Репресії 1972 року поклали край руху "шістдесятництва". Український самвидав припинив діяльність, а боротьба проти тоталітаризму була зупинена.

12 січня було проголошено Днем українського політв’язня, і сьогодні ця дата, як ніколи, є по-новому актуальною. Адже російський режим продовжує незаконно утримувати й катувати у своїх тюрмах українських політичних в’язнів.

"З ініціативи В’ячеслава Максимовича Чорновола 12 січня вважається Днем українського політв'язня. Цю дату почали відзначати в таборах Мордовії саме з 12 січня 1975 року. І хоч поміж в’язнів політтаборів побутувала ідея відзначати 30 жовтня — цю дату відзначали російські дисиденти, але Чорновіл наполіг, що в хроніці терору і репресій щодо інакодумців необхідно саме 12 січня визначити  Днем українських політв’язнів", — розповів Олег Бажан.

Читайте також: У Києві презентували три нові документальні фільми про шістдесятників

За словами історика, при вивченні біографії цих непересічних постатей можна говорити про те, що саме своєю діяльністю, творчістю та активною громадською позицією вони розвінчали міф про радянську систему й про те, що ця країна є тою, де "вільно дихає людина". Українські політв’язні показали, що СРСР є радянською тоталітарною системою, яка придушує свободу слова, свободу друку, забороняє будь-які нерегламентовані культурні акції, зазначив він. У той час, як населення задихалося в умовах тотального терору, українські культурні діячі виявилися провісниками духовної свободи. Саме їхня діяльність, звернена крізь десятиліття, нагадує нам, що здобута у 1991 році незалежність, була вибореною, а не дарованою за просто так, зауважив Бажан.

"Саме ці люди готували Акт проголошення незалежності України. Згадаймо Левка Лук’яненка, який є автором чернетки Акту незалежності України. Тому ці постаті є знаковими в українській історії XX століття та посідають чільне місце", — підсумував він.

Боротьба з дисидентським рухом в Україні тривала ще з середини 50-тих років, стверджує історик. Позаяк активізація національно-культурного життя в період десталінізації і виокремлення політичної течії шістдесятництва, лякало вище партійне керівництво. Тому Комітет державної безпеки (таємна поліція) працював над тим, щоби придушити дисидентський рух. Лише за період "хрущовської відлиги" — з 1954 до 1964 року, було заарештовано майже 800 людей за так звану "антирадянську діяльність".

Операція "Блок"

12 січня, 50 років тому у СРСР розпочалася операція КДБ "Блок", спрямована проти українських дисидентів, нагадав в ефірі радіо "Культура" Олег Бажан.

"На початку 1970-х років тодішній голова Комітету держбезпеки УРСР Віталій Нікітченко звернув увагу вищого політичного керівництва на зростання кількості осіб, які виготовляють і поширюють ворожі за змістом листівки, а також позацензурні твори", – зазначив він.

За словами історика, радянські органи держкомпартійної верхівки були занепокоєні масштабами діяльності самвидаву в Україні, налагодженням дисидентами каналів для нелегального переправлення матеріалів за кордон, встановленням контактів із українською діаспорою, а також поширенням антирадянської літератури із зарубіжних країн. Ці занепокоєння відобразились у змісті постанови ЦК Компартії України, яка мала назву "Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів".

"Виконуючи постанову, комітет держбезпеки України влітку 1971 р. почав реалізовувати спецоперацію під кодовою назвою "Блок". Так називали самих людей, які "блокувалися" між собою, тобто найбільш активні націоналісти, що поширювали антирадянські матеріали", – пояснив Бажан.

Відтак у полі зору КДБ опинилося близько 29 осіб, так званих фігурантів справи "Блок". А вже за кілька днів після схвалення постанови ЦК КПУ наприкінці липня 1971 р. Комітет держбезпеки порушив справу щодо поширення позацензурного журналу "Український вісник". Після цього розпочалося полювання на тих, хто виготовляв його та інші самвидавні матеріали.

Кого затримували

Як зазначив Олег Бажан, початком репресивної акції у січні 1972 р. стала так звана "справа Добоша". Ярослав Добош був студентом із Бельгії, членом спілки української молоді, який співпрацював із закордонними частинами організації українських націоналістів.

Добош прибув до України наприкінці грудня 1971 року. За ним велося негласне стеження, в ході якого було виявлено, що Ярослав Добош зустрічався з Зіновією Франко та Іваном Світличним. На початку 1972 року він приїхав до Львова і хотів зустрітися з В’ячеславом Чорноволом, але того не виявилося вдома.

Читайте також: 50 років операції "Блок": Як КДБ полював на дисидентів і арештовував за коляду

4 січня Ярослава Добоша було заарештовано. У такий спосіб велика репресивна кампанія, запущена з січня 1972 року, розпочалася зі "справи Добоша". Водночас арештовували усіх, з ким Ярослав встиг сконтактувати.

"Генеральний погром відбувався по суті в атмосфері шпигуноманії. КДБ хотіло виправдати репресії 1972 р., представивши творчу молодь як людей, які мали контакти із ЦРУ, по суті діяли в інтересах закордонних спецслужб. Але, хоча справа провалилася, і студент не зіграв роль такого емісара еміграційних сил, який координував ворожу роботу в Україні, арешт Добоша викликав подальші ідеологічні чистки в Україні", – пояснив історик.

За його словами, внаслідок політичних репресій, які розпочалися у січні 1972 р. і тривали аж до 1973 р. За ґратами опинилися десятки представників творчої інтелігенції, яких звинувачували у розповсюдженні самвидаву. У січні було заарештовано Івана Світличного, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Олеся Сергієнко. За ґратами опинилися В’ячеслав Чорновіл, подружжя Калинців, художниця Стефанія Шабатура, священник Василь Романюк, який згодом став патріархом Української православної церкви під іменем Володимир. Крім арештів в Україні відбувалися сотні обшуків.

"Репресії 1972 р. були масштабними і досить жорстокими, із тиском та спекуляціями. Так, заарештовану Надію Світличну лякали тим, що в неї відберуть сина, подружжю Калинців погрожували, що їх семирічну дитину відправлять до притулку", — розповів Бажан.

Також у слідчому ізоляторі львівського КДБ певний час утримували Атену Пашко – дружину В’ячеслава Чорновола, щоб він визнав себе головним редактором позацензурного журналу "Український вісник". Погрожували заарештувати і Валентину Чорновіл – сестру дисидента, якщо він не почне співпрацювати зі слідством, зазначив історик..

У ході репресій 1972 року за ґрати потрапили 89 осіб. Окрім цього були проведені сотні обшуків, вилучено близько тисячі одиниць різноманітної літератури, додав Бажан. Було припинено розповсюдження та написання самвидаву, знищено культурне та інтелектуальне середовище. Проте на цьому рух опору не було зупинено.

У 1981 році протидія радянському режимові була поновленою із новими силами. Новими іменами українського спротиву були: Сергій Набока та члени Української Гельсінської групи. Репресії проти українського активу тривали аж до 1987 року, до моменту проголошення Горбачовим "перебудови".

Коли ж політичні репресії в СРСР було зупинено, імперія зла завалилася, підсумував історик.

Підписуйтесь на розсилку Суспільного – головні новини та тексти тижня в одному листі.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди