Живий громадський простір завжди допускає іншість та виконує важливу функцію, зокрема перетворення агресивного протиборства між різними групами міського населення на конфлікт, який ті можуть позитивно направляти.
На думку філософа Шанталя Муффа, це основа будь-якої демократії. Адже для того, щоби відновити демократію в нашому суспільстві, повинні існувати громадські простори, де можуть стикнутися різні погляди. Відтак конфлікт загострюється, але саме через помірний агресивний сплеск зменшується вірогідність можливого насильства.
Ситуація, що розгорнулася навколо пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту у Львові, яку створив Себастьян Швайкер, цікаво розглядати саме з цього ракурсу. Скульптор говорить, що у його творі, який викликав стільки суперечок, є прямота. Адже відомо, що Моцарта-молодшого сприймали як сина видатного батька, тому скульптурні форми промовляють про бажання розхитати стереотип та вийти за його межі.
Суспільне Культура звернулося до експертів з проханням прокоментувати, як подібні ситуації та твори у публічному полі розглядати, і чому сучасне мистецтво часто стає лакмусовим папірцем суспільних настроїв.
Паскаль Ґілен, соціолог мистецтва
(фрагмент зі статті Паскаля Ґілена "Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики і громадського життя")
Художникам надзвичайно добре вдається виражати, формувати й артикулювати думки, образи, переконання, ідеї. Представляючи в міському просторі цікаві, невідомі досі й неочікувані візуальні образи й перформанси, вони тим самим спонукатимуть незрілих мешканців міста до виходу з власної зони комфорту. Інакше кажучи, даючи їм можливість побачити, почути й відчути, що все наявне — завжди різноманітне, художники можуть щоразу змінювати громадський простір. Саме з втручання у повсякденність і регулярні соціальні контакти в місті й виникає громадський простір, набуваючи політичної ваги.
Ясна річ, "меседж" художника не обов’язково має бути політичним. Однак завдяки акту просування того, що мислиться інакше, завдяки наданню можливості для висловлення і з’являється громадське й політичне. Те, що мислиться інакше, має формальний, етичний, екологічний або політичний характер. Річ у тім, що художник вводить щось самобутнє, в результаті чого все, що раніше вважалося "нормальним", раптом таким уже не здається. Або, як неодноразово було вказано в різних джерелах, художник вносить "безмір" у міру, яка в певний період історії вважається "нормою" в міській культурі. Саме в цьому непередбаченому "безмірі" й криється політичний характер і сила, спрямована на створення громадського простору.
Аніта Немет, мистецтвознавиця, кураторка, завідувачка Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри
Якщо коментувати ситуацію з пам'ятником Францу Ксаверу Моцарту, то варто відзначити, що стикнулись дві проблеми — меморіалізація і декорація. Ці два явища давно є подразниками до жвавих дискусій і конфліктів, де дуже не вистачає узгодженості. Інша справа, якщо це подарунок, узгоджений з владою міста. У цій ситуації я схиляюсь до позиції сприйняття цього твору і ажіотажу навколо нього як наступної сходинки до невідворотних змін у візуальній культурі міста. У Львові насправді є багато скульптурних композицій, розміщених не завжди з узгодженням з громадськістю.
Випадок зі пам'ятником Францу Ксаверу Моцарту вже більше промовляє про явище: скульптура не зобов'язана бути красивою, персонаж не зобов'язаний бути героєм, варто увімкнути різносторонню увагу твору, це провокує інтерес до досліджень та динамічної позиції.
Історія з цією петицією про знесення пам'ятника дуже цікава, оскільки організаторка цієї петиції — Наталія Криничанка, яка, як мені відомо, є поціновувачкою скульптури Михайла Дзиндри. А він фактично був одним із перших, хто виставляв у публічному просторі міста Львова сучасну скульптуру в 1990-х, внаслідок чого роботи кілька разів розбивали вандали.
Анастасія Леонова, кураторка сучасного мистецтва, мистецтвознавиця
Мистецтво у публічному просторі сягає класичної давнини та було невід'ємною частиною громадянського суспільства та процесів урбанізації у всьому світі. А розміщення пам'яток сучасного мистецтва є дуже динамічним поняттям, яке часто заперечується та відторгається публікою. Згадати тільки дискусії навколо Ейфелевої вежі та судовий процес щодо знесення пам’ятника Tilted Arc Річарда Серра. Не є винятком й історія з пам'ятником Францу Ксаверу Моцарту у Львові.
Вже сама поява активних дискусій навколо скульптури Себастьяна Швайкера є каталізатором важливого діалогу та порушує питання участі громадянського суспільства у створенні публічного простору міста. Своєрідність публіки паблік-арту полягає в тому, що більша частина з них – неорієнтований спостерігач у відкритому міському полі, що різко контрастує з глядачем, що добровільно обирає відвідування культурних та мистецьких закладів. Тому думка публіки певною мірою є частиною самого твору.
Яку ж роль публічне мистецтво відіграє у розвитку спільноти? На мою думку, пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту у Львові — чудовий інструмент для заохочення громадянського дискурсу. Цю ситуацію можна розглянути як можливість діалогу між мистецьким ком'юніті із локальним, для отримання необхідних інструментів у розумінні сучасного мистецтва та його важливості у місті. Адже одна з цілей публічного мистецтва якраз у поєднанні громади та їхніх сусідів, через їх спільний інтерес до культурної спадщини.
Сама скульптура Себастьяна Швайкера дуже символічна: важка перука, з якої намагається вибратися молодий Моцарт, у спробах звільнитися від тіні батька і минулого, нагадує мені ситуацію про наше суспільство, яке все ще носить цю перуку і, інтерпретуючи мистецтво, багато в чому керується смаками та естетикою XIX століття. Сьогодні ж сучасна скульптура — це не тільки про естетику, але й про її здатність коментувати навколишню культуру та викликати діалог навколо.
Антон Логов, художник, автор інсталяцій у публічному просторі
Гадаю, що справжнє мистецтво завжди йде на два кроки попереду часу. Але це не самоціль. Так трапляється інтуїтивно і так того потребує сама природа митця.
Скульптура Францу Ксаверу Моцарту Себастьяна Швайкера виводить Львів на європейський щабель, і є лакмусовим папірцем на готовність глядача сприймати мистецький твір у просторі міста. Я вважаю, що скульптура може стати точкою відліку у новій мистецькій історії України.
Ситуація з петицією про демонтаж пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту викликало особисто в мене дуже неоднозначні відчуття, адже це прекрасний твір. Здавалося б, XXI сторіччя в розпалі, а ми не можемо до сих пір сприйняти "імпресіонізм" в мистецтві. Мені як сучасному художнику через це дуже прикро і до смішного боляче.
Мої роботи теж присутні в громадських просторах, і я чудово розумію проблему непорозуміння сучасних творів зі сторони аудиторії. Лише завдяки певній адекватності і силі мистецтва мені вдавалося аргументувати і доносити свою художню думку глядачеві. Ми повинні гуртуватися навколо таких питань і охороняти мистецьку свободу. Головне – не зупинятися і продовжувати модернізувати простір навколо.
Що відомо
- Франц Ксавер Моцарт – композитор та диригент, син Вольфганга Амадея Моцарта, який жив та працював у Львові.
- До 230-річниці з Дня народження композитора Франца Ксавера Моцарта організатори фестивалю класичної музики "LvivMozArt" вирішили подарувати Львову його скульптуру. Дизайн пам'ятника викликав жваві обговорення та суперечки.
- 26 серпня у Львові на площі Маланюка встановили скульптуру, присвячену композитору та диригенту Францу Ксаверу Моцарту, сину Вольфганга Амадея Моцарта. Її автором є віденський митець Себастьян Швайкерт.
- 30 серпня у Львові зареєстрували петицію із вимогою демонтувати пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту.
- 30 листопада депутати Львівської ради не проголосували за демонтаж пам'ятника.
Читайте більше
Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?
230 років Моцарту. Про життя молодшого сина композитора на Галичині видадуть книгу та знімуть фільм
