Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?

Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?

Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство? www.facebook.com/oksana.lyniv

Пам'ятник розбрату. Як та чому львівський монумент Францу Ксаверу Моцарту викликає суперечки? В ефірі Радіо Культура на цю тему говорили засновниця і артдиректорка Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt Оксана Линів та ініціаторка петиції про демонтаж пам'ятника, громадська діячка Наталія Криничанка.

Ефір відбувся до того, як депутати Львівської міської ради проголосували проти демонтажу пам'ятника.

Нагадаємо, скульптуру, присвячену молодшому сину Вольфганга Амадея Моцарта, на площі Маланюка у Львові встановили у серпні 2021 року. 30 вересня львів’янка Наталія Криничанка зареєструвала петицію за його демонтаж. Вона вважає, що пам’ятник встановили незаконно і він спотворює мистецький простір Львова. Натомість ініціаторка проєкту українська диригентка та засновниця фестивалю класичної музики LvivMozArt Оксана Линів захищає артоб`єкт, пояснюючи, чому памятник Моцарту-молодшому має бути саме таким, як його створив австрійський скульптор Себастіан Швайкерт. Далі — прямі цитати.

Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?

"Колись і Ейфелеву вежу хотіли демонтувати"

Диригентка Оксана Линів:

Скульптура Моцарту у Львові — перший міжнародний проєкт, який реалізовано за допомогою патронату міжнародної організації Моцартеум, яка знаходиться у Зальцбургу, а також ініціативою нашого фестивалю LvivMozArt. Робота профінансована зі спонсорських джерел і з бюджету фестивалю. Скульптуру ми подарували місту Львову на знак історичної важливості міста, його мультикультурності, мультинаціональності і вкладу як справжнього європейського міста, і, як ми знаємо, культурної столиці України.

Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?www.facebook.com/oksana.lyniv

Линів відкриває пам'ятник Моцарту-молодшому.

Ми пішли оригінальним шляхом. Ми запросили австрійсько-німецького скульптора Себастіана Швайкерта. Він багато місяців працював з архівами і спеціалістами Моцартеума. Він досліджував біографію маловідомого сина Моцарта. Він є маловідомим, бо в німецькомовному просторі і світі загалом все життя перебував у тіні батька. Він був по-справжньому творчо щасливим тільки у Львові. І саме це ми хотіли виразити в скульптурі.

Ми хотіли виразити з одного боку і те, що він був морально і емоційно зв’язаний зі своєю батьківщиною – Австрією, і, звичайно, зв’язаний з попередніми поколіннями – своїм всесвітньо відомим батьком Вольфгангом Амадеєм, а також Леопольдом Моцартом – своїм дідом, школу якого він перейняв, але також, що він сміливо крокував вперед.

Він поїхав сам в 17 років в Галичину до Львова. Він проторював свій шлях. Він організував музичні товариства, концерти, викладав музику, активно долучився до того, що зараз у Львові ми маємо Національну філармонію, Вищу школу музики, Львівську музичну академію. Саме цими речами ми завдячуємо сину Моцарта – Францу Ксаверу Моцарту.

Себастіан Швайкерт є учнем відомого австрійського скульптора Альфреда Грдлічка. Він закінчив Віденську мистецьку академію, а його викладач Альфред Грдлічка є художником і сценографом. Всесвітньо відома його революційна постановка "Кільця нібелунгів" до опери Ріхарда Вагнера. Альфред Грдлічка викладав новий стиль – передавання в бронзі процесу переживання людини. І це було те, що Себастіан Швайкерт від нього перейняв. Тому форма скульптури Моцарту не є зрозумілою на перший погляд. Когось вона відлякує, для когось занадто активна, комусь нагадує монстра, і це все правильно, адже образ Франца Ксавера натхненний операми, натхненний театром. І це ми можемо в його постаті вгадати, і ту саму фігуру командора, який приходить з того світу до Дон Жуана. І ми знаємо, що також і Вольфганга Амадея тінь його батька переслідувала все життя.

Кожен мистецький твір повинен і мусить поляризувати суспільство. Якщо це артоб’єкт, повз який проходять люди, то артоб’єкт не несе глибинного змісту. Якщо ми прочитаємо історію еволюції мистецтва, то побачимо чимало шокуючих для нас фактів. Наприклад, що оперу "Кармен" забороняли, і публіка страйкували, щоби молодь не ходила на неї. Колись зривалися прем’єри балетів Ігоря Стравинського, а Ейфелеву вежу взагалі хотіли демонтувати більше ніж протягом 40 років. І вся еліта разом з Олександром Дюма на чолі підписували петицію про демонтаж Ейфелевої вежі, яка, на їхню думку, була кухонним причандаллям, яке зіпсувало вигляд французької столиці. Картини Ван Гога ніхто не хотів купувати, проти них плювалися, а роботу, присвячену Оноре де Бальзаку, наприклад, скульптури Огюста Родена висміювалися всім Парижем. Але як повернулася історія? І така ж сама зараз доля чекає на скульптуру Франца Ксавера.

Я неодноразово приходила до пам'ятника і спостерігала. Люди ходять довкруж скульптури. Починають її розглядати. Потім підходять до таблички, починають про неї читати. Потім починають щось в телефоні, тоді знову підходять до скульптури. А потім різні люди, які підійшли в різний час і окремо один від одного, починають говорити одне до одного. Тому що хтось починає запитувати інших, а інші, ті, що, можливо, більше знають чи більше це прочитали чи чули, починають їм підказувати, де їм можна знайти більше інформації. Таким чином відбувається культурний просвітницький процес у нашому місті. Моцарт став каталізатором проблем нашого суспільства. Він показав те, що у нас застаріла навчальна система, адже коли ви поїдете в музей Парижа чи Лондона, всюди в магазинах ви знайдете книжечки для маленьких дітей про творчість Сальвадора Далі, наприклад, від шестирічного віку, про творчість Пікассо, знову ж таки для дошкільнят. І не все, що на перший погляд є незрозумілим, потрібно нищити. Навпаки, давайте подумаємо, як ми можемо це використати.

"Міг би хтось з наших молодих львівських скульпторів щось запропонувати"

Наталія Криничанка, активістка:

Твір мистецтва став заручником певних підкилимних ігор та афер. Чому організатори і ініціатори ідеї встановлення на площі Маланюка у Львові саме такої скульптури – дражливої — не хочуть відповісти на зовсім невелику кількість запитань з предмету встановлення пам’ятника і абсолютно не мистецького характеру, а фінансування. Яким чином це проведено було на владних рівнях, тобто з повними порушеннями? Чому це не обговорилося з громадою? Чому встановлення скульптури має різні назви: чи то є пам’ятник, чи то є скульптура, чи то є пам’ятний знак, чи алегоричне видиво? І чому слово "демонтаж"? Можна, наприклад, забрати його з площі, він же не піде сам своїми обидвома лівими ногами. Ми говоримо про перенесення його в кращі умови, тому що площа Маланюка для цього твору мистецтва далеко не є кращим вибором, тому що контексту немає, немає архітектурного підходу і бачення перспективи. Є поряд прекрасний музей сучасного мистецтва чи галерея, чи інші локації, де цей пам’ятник, як твір мистецтва.

Суперечки навколо пам'ятника Моцарту у Львові: чи повинен мистецький твір поляризувати суспільство?www.facebook.com/krunucya

Думаю, кожен твір мистецтва має право на існування і може гарно там стояти, прикрашати Львів, і усі, кому він подобається, можуть туди приходити і насолоджуватися ним.

Львів сам по собі — перлина світова, яка приваблює туристів, і не треба ось таких примітивних навіть, я б сказала, закликів: "Ой, давайте ми приїдемо, та буде чергова якась там принада Львова". Моцарт у Львові є пошанований. На вході до храму святого Юрія є прекрасна барельєфна дошка, яка говорить про його життєпис, про його творчість у Львові. Тобто він там зображений львівським Моцартом, тобто красивий, самовдосконаленний, реалізований, тому що Львів для нього дав саме його реалізацію творчу. І тому не треба спотворювати, трішечки не про те ми говоримо. Тому що сьогодні питання зовсім не про мистецькість, а питання про те, що львів’ян вважають, все ж таки навіть ця риторика на те, що ми не можемо оцінити велике сучасне мистецтво, це абсолютно недоречно. І ми якраз саме вважаємо, що трішечки перегнули палицю, розумієте?

Треба все переводити в площину правову, і тому я не розумію, чому організатори бояться переговорити, показати людям, що ми дійсно спільно любимо Львів, і якось зробити і гарно вирішити це питання, не доводити до конфліктів.

У Львові немає пам’ятників Веселовському, Барвінському, Колессі, тому ж Маланюку і нашій Квітці Цісик, яка об’єднує Україну і світ. Тобто взагалі ці питання обійдені. Ні з того, ні з сього як сніг на голову падає пам’ятник, який не погоджений з громадою і який абсолютно не виставлений на конкурс. А міг би хтось з наших молодих львівських скульпторів, наша прекрасна Львівська академічна школа могла запропонувати свою версію. Тому питань дуже багато. Я дуже хочу, щоби не було конфлікту. Але я вдячна особисто пану Швайкерту саме за цей пам’ятник, тому що він спровокував усі ці процеси, тому що ми маємо можливість обговорювати, говорити, висловлювати свою думку, але я дуже прошу давати різні візії і поважати один одного. А не так, як Львів сьогодні скотився до рівня феодалізму, коли хтось захотів і хтось просто вирішив. Такого бути не може.

Читайте більше

230 років Моцарту. Про життя молодшого сина композитора на Галичині видадуть книгу та знімуть фільм

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше