Голос наших Майданів актор Євген Нищук в ефірі Радіо Культура міркує, чи усвідомлював реальну небезпеку взимку 2014. Чи знає він, що був найпривабливішою мішенню для снайперів у лютому 2014 року? Спогади записані у межах спецпроєкту "Бути гідним".
Я Євген Нищук, народний артист України, двічі міністр культури України, але найголовніше, що у народі удостоєний такої честі, як називатися голосом Майдану.
Справді, є час пізньої осені, зими і ранньої весни, коли дні і ночі мені сняться часи двох Майданів, особливо 2013-2014 року – Революції гідності. Це часи дивовижні, хоча почуття змішані, бо почуття мають біль за втраченими життями багатьох моїх побратимів, яких я знав особисто в ті буремні часи. Але водночас це часи великого героїчного подвигу наших співвітчизників, які подолали дуже багато міфів.
Міфів, які нав’язувалися століттями, що українці занадто обережні або українці байдужі, або українці чогось бояться, бо їх тривалий час нищили, вбивали голодом і репресіями. Проте в XXI столітті в одній з центральноєвропейських країн саме українці довели, що здатні жертвувати життям за свою гідність і за свою свободу.
Ми дуже часто називали цю територію, я зі сцени говорив, що це територія нашої свободи, яку ми огородили тимчасово барикадами, підручними засобами. Навіть доводилося роздягатися, щоб розпалювати вогонь, який стримував навалу "Беркуту", а як я ще казав – навалу чергової орди. І нам вдалося цей прорив зробити. Так, він був ціною життя, але це прорив свідомості. Це тектонічний струс, який дав можливість нам по-іншому рухатися. І не потрібно змішувати сподіваннями на політиків, які виправдали довіру чи не виправдали. Це спільний прогрес суспільства. І я дуже радий, що не злякався, хоча було, звичайно, страшно, особливо 11 грудня. Це особлива ніч, палаюча ніч, коли горіли "Профспілки", коли "Беркут" був зовсім близько, коли лишалося мало людей і знаходилися якісь дії, якісь слова, які допомогли вистояти.
Не знаю, звідки у мене взялася фраза "Не розвертайтесь спинами, а розверніться і подивиться ворогу в обличчя". Я десь таке зустрічав, бачив практично вже цю секунду, коли були нерівні сили, хлопці з передньої лінії — в них виходу не було, їм треба було відступити, вони повернулися і полетіли по спинам відразу кийки. І коли я крикнув: "Розверніться обличчям!", то "Беркут" — це для них настільки було так несподівано, що вони зупинилися на якусь хвилину. Це дало змогу мати підсилення з глибини і навпаки піти в контратаку. І це був дуже один з ключових моментів.
Не знаю, звідки у мене взялися команди палити все, що під руками було, і ті будиночки, які тривалий час були дуже важливим елементом і для зігріву людей, але коли почалися вже згарища і реальний бій, воно дало змогу нам підтримувати вогонь, дим з якого їдкий, куди ми підсипали і перцю, і багато чого іншого. Це давало змогу нам зупиняти ворога, тому що їм просто цей дим виїдав очі. І таких речей було на ходу дуже багато, і це був такий дуже важливий момент, який народжував якісь дивовижні речі.
Не знаю, звідки у мене виникла ідея поставити "Плине кача…", яку я очевидно знав якийсь час, це не нова пісня – лемківська, але саме коли привезли першого героя на прощання на Майдані – Михайла Жизневського — і він був етнічним білорусом, у мене виникла ідея поставити цю пісню. І вона стала символом оплакування всіх наших героїв, і не тільки на Майдані, а вже тепер, коли гинуть наші герої на сході країни.
Звичайно, ризиків було багато, але я не мав часу тоді про це думати. Тому що був так стиснутий час, коли треба було діяти, коли треба було не посіяти паніку серед людей, коли треба підтримати, що я часом забував цей момент, але один з епізодів мені чітко вказав на це, коли один з сотників афганської сотні Олег Міхнюк, який вистояв на Майдані, проте поїхав на схід боронити українську державу і під Іловайськом загинув. Він мені робив поради як старший побратим, як людина, яка пройшла певні військові дії вже у своєму житті. Він мені казав: "Євген, дивися. Ти ж бачиш, що на тебе промічник снайперський націлений? Не стій на одному місці на авансцені. Зайди углиб сцени і постійно рухайся, щоб збився приціл на тебе".
Він мені тільки дав сатисфакцію того, що це є присутньо, що це око ворога і воно було на мені. Мені сказали, чому це не зробили. Очевидно, це би зробили дуже з великим задоволенням, коли б я був не на сцені. Бо вівся стрім не тільки на Україну, а і на Європу, і це до певної міри зберегло мені життя. Але якщо би я поїхав додому — а на той час я вже не їздив додому, або я там десь був в іншому місці – не публічному, скажімо так, то мене би із задоволенням прибрали, я це знаю точно. Згодом відкрилася інформація, коли вже можна було мати доступ до певних документів Служби безпеки України.
Тому очевидно, що тут було все на грані. Але я справді відчував певну довіру людей – тих, які були там. Я не був представником жодної партії. Я просто був від людей і очевидно відчував довіру і відповідальність тому, що не можу захворіти чи покинути, незважаючи на те, що у мене відірвана була вже сітківка у зв’язках голосових, і це загрожувало в подальшому моїй професійній акторській діяльності. Я тривалий час потім лікувався.
Це ніч з 18 на 19 лютого, коли, як кажуть, лишався один крок до того, щоби всі розбіглися, і от, власне, залишився цей момент страху. Але він був подоланий, тому що ми вистояли. Ейфорія та відчуття свободи було настільки, що хлопці, яким я волав не бігти вперед, вже 20 числа цього не чули, бо вдихнули свободу, позбулися страху. Вони йшли на кулі, які цінічно їх зрізали біля дерев на Інститутській – тепер на Алеї героїв Небесної сотні. Це незабутній час, на прикладі якого ми можемо виховувати наступні покоління. Ми можемо відкривати себе для світу. Є стріми, хоч небагато, бо вони горіли, але вони є – це очі вільних, прекрасних людей, якими ми можемо творити, боротися і будувати українську незалежну державу. Слава Україні!
Читайте більше
"Під час Революції гідності в США з'явилося багато груп нової діаспори". Спогади Мирослави Гонгадзе
Спогади Кіпіані про Революцію на граніті: голодування, погрози та перемога
Сильвестров про хоровий цикл "Майдан 2014": Це велика кантата, яка закінчується колисковою"
"Кожен раз Майдан має інший образ". Спогади Прохаська про революції 1991, 2004 та 2014 років
"Ми стояли на Майдані, щоби не бути худобою, загнаною у стійло". Спогади Валерія Харчишина
"Були деталі, які віддзеркалювали особливий характер Майдану". Спогади Андруховича про Євромайдан
"Україна є фактично взірцем демократії". Спогади Сергія Борщевського про Євромайдан
"Ми грали на Майдані проти тоталітаризму". Спогади Мирослави Которович
