Коли Суспільне Культура розповідали про твори сучасної української літератури, які можна зняти в кіно, то отримали питання від читачів: які тексти з сучукрліту вже екранізовані? Тож літературна критикиня Марія Бліндюк подивилася найбільш помітні стрічки останніх 10 років і розповідає, до чого вдалися режисери й режисерки.
"Віддана"
Режисерка Христина Сиволап, 2020
Доля двох жінок у Станіславові (з 1962 року Івано-Франківськ) кінця ХІХ століття втілилася в історичній драмі з елементами еротики. Екранізація роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія" взяла більш прямолінійний характер, ніж першоджерело, і схвилювала глядачів ще тизером із оголеними героїнями. В інтерв'ю L’Officiel режисерка Христина Сиволап розповідала, що хотіла робити не докладне занурення в епоху, а радше використати її тлом для улюбленої книжки в сучукрліті.
Окрім сценаристки Аліни Семерякової до написання сценарію також долучилася авторка першоджерела. Проте картина відчутно акцентує увагу на візуальній частині, нехтуючи психологізмом "Феліксу Австрії". Натомість "Віддана" багата на пишні вбрання від дизайнерки Лесі Патоки. Авторки фільму вирішили не бентежити глядачів відкритим фіналом книжки й додали однозначний гепі-енд, що ідеально ілюструє назву: "Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби".
"Чорний ворон"
Режисер Тарас Ткаченко, 2019
Історична драма – жанр, шанований не тільки в українському кіно, але й у літературі. Тому в ньому особливо важко вдаватися до новаторства – штампи настільки в'їлися у свідомість глядачів і читачів, що від них важко відмовитися. Екранізація бестселеру Василя Шкляра "Чорний ворон. Залишенець" не стала винятком, хоч і поєднала впізнаваний акторський склад із музикою Мілоша Єліча.
Патріотичне кіно чітко відокремлює чорне від білого, одягаючи "своїх" і "чужих" у різний одяг і прописуючи їм репліки різною мовою. Фільм передав боротьбу холодноярців проти комуністичної влади, підсиливши її видовищними спецефектами та хореографією боїв. Також у кіно додали закадровий голос Василя Шкляра, який розказує історичне тло подій, що незабаром з’являться на екрані.
"Дике поле"
Режисер Ярослав Лодигін, 2018
На екранізацію "Ворошиловграду" Сергія Жадана чекали чи не найбільше з усієї сучасної української літератури. Роман 2010 року отримав низку премій і перекладів, а з початком війни на сході України актуалізувався ще сильніше. Рейдерство посеред безмежних полів, що ніби назавжди всотали дев’яності, під знаком "Захищай своє" передає настрій не тільки найбільш успішного роману Жадана, але і його прози загалом.
Фільм позбувся містичного сюру першоджерела, але зберіг жваві діалоги завдяки сценаристці Наталії Ворожбит. Натомість режисер Ярослав Лодигін підсилив картину якісним музичним супроводженням, завдяки якому український степ зазвучав джазом.
"Брама"
Режисер Володимир Тихий, 2017
Хоча українському фольклору вистачає моторошних створінь, а історії – жахливих подій, в Україні рідко трапляються жахи та трилери у кіно чи у літературі. Можливо, саме тому п'єса Павла Ар'є "На початку й наприкінці часів" про чорнобильську тематику безперервно має попит у режисерів театру та кіно. П'єса була написана у 2013 році, а у 2014 з'явилися вистави в театрах України і за кордоном.
Найвідоміша театральна постановка –"Сталкери", яку зрежисував Стас Жирков у 2015 році. Згодом, у 2017 році, п'єса отримала успішну екранізацію Володимира Тихого. Містична реальність навколо зони відчуження підсилилася комп'ютерною графікою, що спричиняє дедалі більше тривоги в глядача.
Усі три втілення п’єси – текст, вистава та фільм – сприймаються як самобутні твори, що не повторюють інструменти одне одного. У "Браму" потрапила частина акторів з постановки "Сталкери", зокрема Ірма Вітовська в образі забобонної баби Прісі. Драма, що розгортається навколо сім’ї, яка живе в Чорнобильській зоні, закрила відразу дві потреби глядача: у вітчизняних кіножахах і в сюжеті про атомну катастрофу.
"Сторожова застава"
Режисер Юрій Ковальов, 2017
Подорожі в часі, монстри й магія для українського кіно завжди означають витратне виробництво. Тому, попри насичений фольклор, українську фантастику нечасто можна побачити в кінотеатрах. Але фільму за мотивами роману "Сторожова застава" Володимира Рутківського вдалося втілити задумані комп'ютерні спецефекти, вклавшись у бюджет 40 мільйонів гривень. Відтак глядачі побачили казкову історію про подолання своїх страхів, адже головний герой понад усе боїться висоти. Проте його боротьба й підліткові кризи балансують із добрим гумором, що не втрачає актуальності навіть із роками по прем'єрі.
"Іван Сила"
Режисер Віктор Андрієнко, 2013
Хоча українські спортсмени і спортсменки виборювали золото в різних категоріях упродовж століть – від тенісистки Еліни Світоліної до силача Івана Фірцака, – але вітчизняний кінематограф мало приділяє уваги жанру спортивної драми.
У 2018 вийшов короткометражний "Штангіст" Дмитра Сухолиткого-Собчука, а незадовго до початку пандемії і появи жорстких карантинних обмежень навесні 2020 року мав вийти "Пульс" про Оксану Ботурчук, яка здобула золото на Паралімпійських іграх у 2008 році.
Проте одним із перших художніх фільмів про українського спортсмена був "Іван Сила", знятий за повістю Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу", – пригодницьке кіно про Івана Фірцака, який, потрапивши із закарпатського села у велике місто і згодом до цирку, у 1928 році заслужив звання найсильнішої людини планети. Попри карикатурну акторську гру та кольорову корекцію "сепіяЕфект сепія - імітація під старовинні чорно-білі фотографії, які мали коричневий відтінок шляхом того, що їх покривали сполукою сепією, яка запобігала вицвітанню та збереженню фотографій.", це кіно підкуповує наївною мораллю та добродушною гордістю за своїх.
