«Кожен може досягти вершину свого Олімпу, незалежно від того, спорт це, чи якийсь інший вид діяльності. Своє «золото» можна вибороти завдяки працьовитості: обдарований спортсмен і трудолюбивий мають однакові шанси піднятись на п’єдестал. Але це не означає, що талановитому не треба тренуватися», - так вважає спортсмен з кульової стрільби, бронзовий призер Олімпійських ігор 1988 року, кількаразовий чемпіон світу та Європи Геннадій Авраменко. З нагоди 30-річчя Національного олімпійського комітету України Суспільне Чернігів готує для вас цикл матеріалів "Шлях до Олімпу: історії спортсменів Чернігівщини".
До знайомства з кульовою стрільбою чернігівський школяр Геннадій Авраменко спробував себе у багатьох видах спорту: плаванні, лижах, баскетболі, авіамодельному спорті. У 12 років він потрапив до тиру. Тренер, спитавши про вік, сказав прийти через два роки, адже тоді до секції приймали з 14-ти. Геннадій, досягнувши цього віку, разом з друзями прийшов до цієї секції.
«Певно, будь-якому хлопцеві подобається стріляти. (хоча у нас і дівчата займаються). В дитинстві були вибухові пакети, самопали і таке інше, а тут – все заводське, все красиве, все шикарне», - згадує Геннадій Авраменко.
Але з часом, зі всіх вісьмох хлопців з двору в секції залишився лише він – решта «відсіялись».
«Вид спорту дуже цікавий та захоплюючий. У нас багато видів: і гвинтівка, і пістолет, і рухлива мішень. А ми в тирі пробували все. Тренер теж пробував усі дисципліни: де краще проявляла себе дитина – туди її і направляли. Базове навчання йшло на гвинтівці. Так вийшло (тренер цього не знав) мені було незручно стріляти з гвинтівки – мліла рука. Тому я старався швидко відстрілятись, щоби позбавитись цього болю. Йому здалось, що я темповик – швидко стріляю, і перевів на рухому мішень. Хоча я і в гвинтівці теж міг досягти результатів. Тобто в житті знадобилось теж. Але він перевів на рухливу мішень (на той час це «рухливий кабан»), і ми почали займатись більш серйозно цим видом. І я гадаю, що не дарма, адже результат вийшов таки позитивний».
Перший тренер Геннадія Авраменка Валентин Созонтов не тільки відпрацьовував технічні навички з хлопцем, а й допомагав йому налаштовуватись психологічно.
У кульовій стрільбі Геннадій Авраменко зростав швидко, і вже за півроку він відправився на свої перші серйозні дитячі змагання - на всесоюзні змагання юних «динамівців», які проходили у Луганську.
По завершенню школи Геннадія Авраменка призвали до армії. Потрапив до спортивної роти, що дозволило займатись спортом далі. Але для того, щоби залишатись у такій роті, потрібно було показувати хороші результати.
«Погані показники – це прямий шлях до частини служити. Тому це теж стимуляція певна для строковика».
Чемпіонати світу передували Олімпійським іграм. Конкуренція була шалена. І треба було показувати достойний результат. І до того все йшло.
«В пам’яті більше перший мій Чемпіонат світу зберігся. У 83-му році в Канаді. Там я 3 золоті медалі, одну срібну виборов. І то срібло «на рівних»: судді прийняли рішення на користь фінського спортсмена. Тобто там фактично чотири медалі могли бути першими. Він був першим і дуже успішним – тоді найбільше запам’ятався».
У 1984-му році, через бойкот Радянського Союзу Олімпійським іграм у Лос-Анджелесі, у країнах «соціалістичного табору» вирішили провести міжнародні змагання «Дружба-84». Геннадій Авраменко взяв у них участь.
Через чотири роки спортсмен знову виборює право на участь в Олімпіаді. Сеул, Корея. 1988 рік. Геннадій Авраменко підіймається на п’єдестал, де отримує бронзову нагороду.
«Невелика катастрофа на Олімпіаді відбулась. Я до фіналу встановив рекорд Олімпійських Ігор і був перший, а це була перша Олімпіада, де ввели фінали і додатково по 10 вистрілів стріляли перші чотири людини. І після фіналу я став третім. Могло бути все краще. Там втрутився головний тренер, вирішив взяти участь у психологічній підготовці і, гадаю, це негативно відзначилось на кінцевому результаті. На той час у мене вже була методика підготовки психологічна (спортсмени вважають, що спокійніше стріляти, коли не знаєш результату суперників). Але я розумів, що така ситуація можлива, результат хтось може оголосити і від цієї інформації можна не вберегтись. Тому я готувався виступати, знаючи цю інформацію. Але головний тренер вважав, що це недоречно і прогнав мене від таблички, де оприлюднювались результати. І я вийшов на вогневий на фіналі, не знаючи, як постріляли конкуренти, на якому рівні. А норвезька команда була фактично усім складом на трибуні і там були овації – мене це взагалі збентежило. Незрозуміло, що відбувається, з чим боротись і як. Тому, гадаю, добре, що я ще третім пішов з цього фіналу».
«Хоча фінал Кубку світу проходив після Олімпійських Ігор, де я потрапив у точно такий результат і був першим. І цей олімпійський чемпіон підійшов і підняв мою руку. Є ще й фотографія (яку мені віддали років через 10), де я ніби сильніший його. Таке було визнання суперником».
Геннадій Авраменко каже, Олімпійські ігри – це той же Чемпіонат світу. Крім антуражу, різниці ніякої немає. Ті ж учасники, щоправда, у меншій кількості. Спортсмен каже, що участь в Олімпійських іграх не вважає досягненням найвищої вершини у спортивній кар’єрі.
«Для мене значніший критерій – тривалість спортивної діяльності на високому рівні. На перших, других і третіх місцях на Чемпіонатах світу, Європи і Олімпійських іграх».
І хоча Геннадій Авраменко завершив спортивну кар’єру і нині тренер, його спортивну справу продовжує донька Галина. Як каже сам Геннадій Авраменко, іншого виходу в неї не було, адже і він, і його дружина-тренерка були постійно на змаганнях та зборах, донька – з ними. З шести років вона почала займатись кульовою стрільбою, і нині теж багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів світу. Виступає також у кульовій стрільбі по рухомих мішенях - наразі це не олімпійський вид. Але її Олімпійські ігри попереду, - вважає Геннадій Авраменко.
«Вона зараз тренує пістолет – олімпійські вправи. Тому, гадаю, перспектива є в іншому виді – у пістолеті взяти участь в Олімпіаді. Можливо, і позитивно, з хорошим результатом».
Про свій шлях до Олімпу Геннадій Авраменко розповів ведучій "Українського радіо: Чернігівської хвилі" Лілії Духно. Проглухати цю розмову можете за посиланням.
Читайте також:
Олімпійські ігри – мрія, що здійснилася п’ять разів поспіль. Андрій Дериземля
Роман та Артем Прими: спортивна кар’єра як естафетна паличка
Валентина Цербе-Несіна - перша олімпійська медалістка незалежної України
