Чужі лижі й чоботи. Без особистого тренера. Якою ціною Валентині Цербе-Несіній дісталася олімпійська бронза в 1994-му. З нагоди 30-річчя Національного олімпійського комітету України Суспільне Чернігів розпочинає цикл матеріалів "Шлях до Олімпу: історії спортсменів Чернігівщини". Починаємо з першої олімпійської медалі незалежної України.
1994 року норвежське місто Ліллехаммер приймало Зимові Олімпійські ігри. Ця Олімпіада була першою, в якій брала участь українська команда. Тоді у її складі було 37 спортсменів із 10-ти видів спорту. Першу нагороду команді-дебютанту принесла біатлоністка Валентина Цербе: 23 лютого вона завоювала бронзу у спринтерській гонці на 7,5 кілометрах з двома вогневими рубежами.
Сама ж Валентина Цербе-Несіна той день згадує так:
«Я тримаю в руках нагороду. Мені приємно, що вона сама перша і наша рідна. Коли я виступала, у нас було -18. Одна-єдина пара лиж – пара Ніни Лемеш. При -18, лижі були на -5. І, можна було сказати, що вони мені не допомагали, але й не дуже заважали. І вона була така приємна, тому що 23 лютого (на той час чоловіки відзначали свято). На сьогодні це реліквія».
Валентина каже, здобула медаль не завдяки чомусь, а всупереч: змагалася на чужих лижах, на відборі в Карпатах не мала власних чобіт. Також готувалася без особистого тренера, перекладача, масажиста.
«Ми тільки перші кроки робили».
Валентина Цербе-Несіна завершила кар’єру у 1998-му році. Проте і надалі продовжує популяризувати біатлон. Зокрема, у 2019-му році у Чернігові пройшов чемпіонат області з біатлону серед юнаків та дівчат, присвячений 25-ій річниці завоювання її медалі. І, як часто робить олімпійська спортсменка на зустрічах із дітьми, вона взяла із собою свою медаль - першу олімпійську нагороду незалежної України, аби діти доторкнулися до реліквії.
«Те, що нас поєднує – це прославити Україну, підняти дух народу (сьогодні дуже важкий), сказати дітям: «Спорт – це круто», тому що на сьогодні багато цікавинок, які відлучають дітей від біатлону. Популярні інші види спорту. А я хочу сказати, що та медаль була така вистраждана, тому що ми тренувалися з тренером, а держава мало вкладала кошти. І я була єдина представниця жіночої статі. Мій тренер, Микола Миколайович Зоц, на той час обіймав посаду головного тренера юнацької збірної. І я була однією жінкою, яка представляла Чернігівщину».
Слухайте про це у програмі "Шлях до олімпу" з ведучою Лілією Духно.
Читайте також:
Чернігівська «Десна» підписала контракт із румунським захисником
