Що потрібно знати про Лесю Українку, щоб розуміти її творчість: до 150-річчя письменниці

Що потрібно знати про Лесю Українку, щоб розуміти її творчість: до 150-річчя письменниці

Що потрібно знати про Лесю Українку, щоб розуміти її творчість: до 150-річчя письменниці Леся Українка

Шукати маловідомі факти з життя і творчості Лариси Косач справа марна, вважають її біографи. Постать письменниці настільки важлива для української літератури та історії, що досліджень про неї не бракує, і до 150-річного ювілею з дня її народження, під знаком якого проходить 2021 рік, їх з'явиться ще більше.

"Якщо говорити про невідому Лесю Українку, то лише в контексті недовивченого. Наприклад, немає такого відвідувача нашого музею, що б не знав, що Лариса Косач написала "Лісову пісню" і все життя, з дитинства, хворіла на туберкульоз. Спочатку заболіла рука, потім це перейшло на ноги, легені та нирки", – говорить Ольга Бойко, завідувачка Колодяжненського літературно-меморіального музею-садиби Лесі УкраїнкиМузей Лесі Українки засновано у 1949 році в садибі, в якій Леся Українка прожила дитячі та юнацькі роки (село Колодяжне, Волинська область)..

Але цими двома фактами знання про письменницю найчастіше у широкого загалу обмежується. І музейникам майже щоразу доводиться розповідати, хто такі родина Косачів та Драгоманових, як вони пов'язані та що дали світу.

Музей Лесі Українки в селі Колодяжне, Волинська областьI, Levchuk Volodymyr (UAWeBeR)

Музей Лесі Українки в селі Колодяжне, Волинська область

Багато хто говорить, але мало хто їздить

Можливо, українці більше знали б про життя Лесі Українки, якби музей-садиба у Колодяжному був хоч трішечки популярнішим, ніж він є. "В останні роки у нас було 25-30 тисяч відвідувачів на рік, але це до пандемії. У 2020 році – самі розумієте", – говорить Ольга Бойко.

Коли святкували 100-річчя з дня народження Лесі Українки, то музей-садибу відвідали "44587 осіб, для яких провели 1439 екскурсій", вказано на сайті Волинського краєзнавчого музею.

Тож різниця між тим, як їздили у Колодяжне 50 років назад і зараз, не те щоб суттєва, але й не та, якою б мала бути. Якщо вважати, що щороку у музеї бувають 30 тисяч людей, то за 30 років незалежності його відвідали лише 900 тисяч. Це набагато менше від тих, хто використовує образ Лесі Українки у своїх найрізноманітніших цілях – від культурологічних до політичних.

Леся Українка на відпочинку.

Леся Українка на відпочинку.

Писала про жінок з позиції жінки

"За 100 років по її смерті майже нічого не залишилося недослідженого, – говорить науковий співробітник музею Лесі Українки у Києві Микола Захарнів. – Вже не одне десятиліття працює правило "як глухий не дочує, то вигадає". Ось чому періодично з'являються легенди навколо Лесі Українки - і це природно. Це процес канонізації великих постатей".

На думку літературознавців, головне, що потрібно пам'ятати про Лесю Українку, – вона писала драми. Драми не просто про жінок, а з жіночої точки зору: наприклад, у "Лісовій пісні" ми бачимо події очима Мавки, а не Лукаша. Зараз ми цьому не дивуємося, а за часів Лесі Українки в Україні лише починали розвиватися жіночі теми та гендерні студії.

Дух, сильніший за тіло

"Якщо говорити про Лесю як про людину, то є три моменти. За характером вона дещо схожа зі своїм старшим братом Михайлом. Він видатний науковець і завжди шукав поезію у науці, а Леся Українка шукала наукову точність у мистецтві", – говорить Микола Захарнів.

Леся Українка, Михайло Косач, Маргарита Комарова. 1889 рік.

Леся Українка, Михайло Косач, Маргарита Комарова. 1889 рік.

По-друге, вона не боялася змін. Завжди питала себе, що слід зробити нового задля української культури. Саме тому вона підтримувала експедиції для запису співу кобзарів на фонограф, які зараз є частиною культурної спадщини.

По-третє, мала непересічний характер. Наприклад, Леся кохала Сергія Мержинського, який помирав від туберкульозу легень. Коли його стан критично погіршився, вона приїхала до нього у Мінськ. На той момент письменниця сама була виснажена хворобою і знала, що Сергій її не кохає, але все одно сиділа біля його ліжка. Мержинський не міг писати, тому надиктовував Лесі Українці листи до жінки, яку кохав, – Віри Крижанівської. Уявіть, наскільки потрібно бути відданою людиною, щоби витримати таке. А Леся Українка не лише витримувала, вона ще й в одному з листів звернулася до Віри, написавши: "Благаю, не припиняйте йому писати".

Вона без зайвих зойків терпіла болісні медичні маніпуляції. Професор Сапєжко робив їй уколи йодоформу в суглоб без анестезії. Є спогади, де він говорить: "При такій операції пацієнти-мужчини ведмедем ревуть, а тут тендітна жінка зціпила зуби і мовчить".

Її мати Олену Пчілку називали "баба з перцем" - була енергійною, впевненою у собі, безкомпромісною. Мабуть, Леся Українка була схожа характером на свою матір, але сила її духу мала інший вияв.

Біля ліжка Мержинського Леся Українка написала "Одержиму", в основі якої – біблейський сюжет про трагічну любов Міріам до Месії. І коли Ларису Петрівну питали, як вона змогла переживати повільну смерть коханої людини, відповідала: "Я з того всього жива вийшла, бо я з того створила драму".

"Одержима" входить до переліку головних творів Лесі Українки, до яких належать також "Кам'яний господар", "Кассандра" та "Лісова пісня".

"Ці твори у різні часові проміжки і різним поколінням читачів постійно відкриваються новими смислами, а це й є ознака класики", - говорить у своїй лекції про Ларису Косач доктор філологічних наук, літературознавиця Віра Агеєва.

"Цікавинки" та легенди

1. На честь письменниці названо астероїд "2616 Леся" (2616 Lesya). Його відкрили 28 серпня 1970 року. Він знаходиться між орбітами Марса та Юпітера.

2. Герой "Лісової пісні" дядько Лев жив насправді. Його дім був у Нечимному (урочище біля села Скулин), і Лариса Косач у 13 років гостювала у нього три дні. Він мав в урочищі літню хату, щоб випасати худобу, знав легенди про мешканців лісу – це й лягло в основу того, що у шкільній програмі дітям розповідають, ніби маленька Лариса бігала вночі у ліс і під враженнями від того створила фольклорний твір.

На думку літературознавців, це надзвичайно поверхневий підхід до "Лісової пісні". Так, твір виріс з українського фольклору, але він перегукується з біблейським блудним сином, в ньому закладений конфлікт природи й соціуму, історію ми бачимо очима жінки, тож поєднати стільки всього в одній невеликій п'єсі могла лише дуже освічена людина, якою і була Лариса Косач.

3. Псевдонім Леся Українка виник не випадково. У родині Ларису називали також Леся, Зея, Мишолосія, поєднуючи ім'я Лесі та її старшого брата Михайла.

Українку ж письменниця запозичила у свого дядька, якого обожнювала, – Михайла Драгоманова. Він послуговувася декількома підписами, одним із яких був Українець.

Леся Українка та Михайло Драгоманов.

Леся Українка та Михайло Драгоманов.

4. Перші вірші Лариси Косач були надруковані під псевдонімом у 1884 році в галицьких україномовних часописах "Зоря" та "Дзвоник", у часи дії в Російській імперії Валуєвського циркуляра та Емського указу, які забороняли українську мову. Тож підпис Леся Українка – це була позиція.

Леся почала багато писати у тринадцять, коли на третій рік хвороби професор Олександр Рінек зробив їй операцію та видалив уражені кістки на лівій руці, внаслідок чого вона не могла грати на роялі. Вірші до часописів надсилала мати Лариси – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, знана як письменниця Олена Пчілка.

5. В України є три найбільш раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у селі Колодяжне.

Рояль Лесі Українки стоїть у "блакитній" кімнаті "Білого" будиночку музею-садиби.

Рояль Лесі Українки у Колодяжному.

Рояль Лесі Українки у Колодяжному.

6. Музей-садиба – не зовсім той будинок, де жили Косачі.

У їх садибі було три будинки – основний, де жила родина, і два літніх: "Білий" називався Лесиним, адже його побудували для неї, та "Сірий", де жили її батьки з іншими дітьми. Назва будинку батьків з'явилася через те, що вікна були пофарбовані у сірий колір.

"Білий" будиночок Лесі Українки у Колодяжному.

"Білий" будиночок Лесі Українки у Колодяжному.

У 1932 році молодший брат Лесі Микола продав сірий будинок Архипу Федчуку. І коли після Другої світової війни на території садиби почали створювати музей, то Архип з дружиною розібрали сірий будинок і збудували з нього собі нову хату на іншій ділянці. Для музею побудували точну копію сірого будинку. Основний будинок теж не зберігся – під час війни його розібрали, скоріш за все, на будівництво оборонних споруд.

"Сірий" будиночок батьків Лесі Українки.

"Сірий" будиночок батьків Лесі Українки.

Але Лесин будиночок вцілів. У 1920 році Микола Косач продав його місцевому селянину Пилипу Селюку. Водночас шанувальники Лесі Українки, особливо жіноцтво на західній Україні, постійно говорили про те, що потрібно садибу викупити і створити у ній музей. У травні 1941 року виконком Волинської обласної Ради ухвалив рішення організувати в Колодяжному музей. Але почалася війна. Під час військових дій споруда постраждала – було зруйновану одну з кімнат, а сам будинок спустошено.

Речі Лесі Українки у її "Білому" будиночку.

Речі Лесі Українки у її "Білому" будиночку.

Музей у Колодяжному почав створюватися завдяки зусиллям місцевого населення – вони відремонтували білий будинок, зібрали речі для виставки. Спершу, у 50-тих роках, екскурсії проводив на громадських засадах сільський бібліотекар.

7. Нащадки Лесі Українки живуть за межами України. У Швейцарії мешкає Роберто Гааб, внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської. Ось його сторінка у Facebook.

У США живе Ольга Лутон-Петрова. Вона внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової. Інформація про нащадків Миколи, Михайла та Ольги Косачів втрачена. Єдиний родич Лесі Українки, що похований в Колодяжному, – її молодший брат Микола. Він помер 1937 року. Прямих нащадків у Лариси Косач не було.

8. Є легенда, що на території колишньої садиби Косачів захований скарб. Міф міг виникнути через те, що Косачів вважали заможною родиною. Вони мали 500 гектарів землі включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду, тримали найманих робітників. На території володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Є легенда, що раніше там росла верба, змальована в "Лісовій пісні". І це вже більш схоже на правду, ніж історія про скарб.

9. Дерево Лесі Українки ще пів року тому було у Луцьку. Біля В’їзної вежі замку Любарта стояв ясен. Йому було 150-200 років, – одне з найстаріших дерев міста. Існує міська легенда, що саме під ним маленька Леся написала першого вірша. Останні роки дерево хворіло, хилилося, його цементували й лікували. Остаточно воно було втрачене проти ночі 30 червня 2020 року. У місті був буревій, який зламав ясен.

Дерево Лесі Українки ще пів року тому було у Луцьку.Вона одружилася з Климентом Квіткою проти її волі.

Дерево Лесі Українки ще пів року тому було у Луцьку.

10. Леся Українка сварилася з матір'ю не лише через свої почуття до Сергія Мержинського. Шлюб з Климентом Квіткою був укладений проти волі Олени Пчілки. Климент був на дев'ять років молодший за Ларису і не мав статків, тому родина Косачів не сприймала його. Однак пара у 1901 році почала жити разом, і лише у 1907 році повінчалася. Церемонія пройшла без свідків та гостей. Леся Українка сповістила батьків про подію листом.

Леся Українка з чоловіком Климентом Квіткою.

Леся Українка з чоловіком Климентом Квіткою.

11. Труну з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі несли шість жінок – це був знак шани до письменниці. Леся Українка померла в Грузії 1 серпня 1913 року. Поховання у Києві тривало під наглядом поліції – переймалися, щоб процесія не перетворилася на національний мітинг.

Труну з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі несли шість жінок.

Труну з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі несли шість жінок.

12. Існує унікальний запис голосу Лесі Українки. Він зроблений на фонограф випадково. Леся Українка з чоловіком фіксували співи кобзарів, і одного разу письменниця заспівала сама, щоб перевірити роботу валка. Однак існує ймовірність, що це не Лесин спів, а невідомої жінки.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше