Як побудувати загальну історію для України та українців

Як побудувати загальну історію для України та українців

Як побудувати загальну історію для України та українців

“Давайте побудуємо загальну історію”, – наратив уже неодноразово озвучений президентом Володимиром Зеленським. Те, що українська влада нарешті дійшла розуміння цієї необхідності, фіксує важливі зрушення на шляху до деколонізації та дебільшовизації. 

Історія України, якою її змальовували і наші національно свідомі науковці початку ХХ століття, і радянські, не надто різниться принципово. Чи розмірковуючи про українську особливість, чи вибудовуючи конструкт “три народи – три брати”, дослідники трималися історії етносу й історичних рамок від легендарних Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либіді.

Київська Русь – Галицьке князівство – українське козацтво – визвольні змагання – УРСР – незалежність. Ось і вся канва.

Плюс усвідомлення власною історією лінії перемог і поразок Рюриковичів та Романових, спадок історичної концепції російського царату. Хозари, татари, Річ Посполита змальовуються як зовнішні сили та вороги. А сам історичний процес – як нескінченне тим ворогам, зовнішнім і внутрішнім, протистояння у збереженні якоїсь власної ексклюзивності.

Читайте також: "Як Кмитівський музей імені Буханчука взаємодіє з сучасним мистецтвом"

Засновник українознавчих студій при Гарвардському університеті Омелян Пріцак, один із творців сучасної історіософії, наполягав на підході, якому ще у 1940-х навчився у професора Берлінського та Геттінгенського університетів Ганса Гайнріха Шедера: “Є тільки одна історія, один процес світового розвитку – світова історія. Хоч неможливо одній людині повністю оволодіти усіма джерелами світової історії, все-таки, студіюючи історію однієї країни, не можна трактувати її в ізоляції. Власна “національна” історія – це складова частина всесвітнього історичного процесу”. “Вінок патріотичних аксіом” за Пріцаком є тут шкідливим, обмежливим та знесилюючим.

Українська вікіпедія донині не має статті під назвою “Перелік правителів України”. Російською така стаття починається з Аскольда та Діра. А от англійською – з царів Скіфії та Киммерійського Босфору. І включає готських та гунських вождів, хозарських каганів, князів Великого князівства литовського, кримських ханів, габсбурзьких королів Галичини й Лодомерії. А також керівників, що займали свою посаду в Україні протягом кількох тижнів, як-от перший голова Центральної Ради Володимир Науменко, що передував на цій посаді Михайлові Грушевському, або кількох днів, як перший і останній президент Карпатської України отець Августин Волошин. 

Загальна історія для України та українців

"Менґлі I Ґерай", портрет художника Юрія Нікітіна

Британська історична наука сформувалася в парадигмі мислення імперського, отже – інклюзивного. Їй наслідує й америкаська. Імперія всотує у себе, маркує своїм різне, різноманітне, все, на що поширюється її влада. Ця влада може бути справжньою або удаваною, символічною, ретроспективною, як у Франції або Польщі, для яких їхня історія та культура – це все, що так чи інакше їх торкнулося. З Еммануїлом герцогом Рішельє, першим міським головою Одеси, чи київським архітектором Владиславом Городецьким відповідно. Така інклюзивність є єдино виправданим підходом для історичного самоусвідомлення в сучасному світі, де етнічне давно не є синонімом нації, а сила нації, її репутація будуються на розумінні її внеску в світову цивілізацію.

Читайте також: "Десять українських митців десятиріччя. Рейтинг Костянтина Дорошенка"

Така інклюзивність не просто збагачує і додає відчуття гідності. Вона формує здорове розуміння тяглості та цивілізаційної спадкоємності. Ще 2009 року мистецьким проєктом “Чингізиди України” ми з істориком Олексою Гайворонським, художником Юрієм Нікітіним і композиторкою Аллою Загайкевич ставили питання про те, що якщо Крим це Україна, то й історія та культура Кримського ханства є невід’ємною частиною загальноукраїнських. Чи вивчаємо ми кримську історію у школі? Що знаємо про Менглі І Герая, який розгромив Золоту Орду, поставивши крапку в її існуванні? Про Гази ІІ та Мехмета ІV Гераїв, як визначних поетів свого часу? Про літературну та просвітницьку діяльність Ісмаїла Гаспринського, чиє видання “Перекладач – Терджиман” стало першою тюркомовною газетою Російської імперії та однією з перших в ісламському світі? Про звільнення хана Шагіна Герая з турецького полону гетьманом Михайлом Дорошенком? 

“Чингізіди України” експонувалися в галереї “Дукат”, яка розміщувалася тоді на Грушевського. Майже щодня протягом місяця депутати й міністри проїздили київською вулицею влади повз величезний банер із небанальною назвою проєкту під східним розрізом очей з портрету Менглі Герая. Але говорити та навіть думати про кримськотатарську спадщину тоді не було серед них у моді. Ця мода настала запізно – після анексії Криму. 

Загальна історія для України та українців

"Гази ІІ Герай". Портрет художника Юрія Нікітіна

Загальна історія України – виклик не лише внутрішній, спровокований необхідністю подивитися на себе у дзеркало, побачити власне суспільство, а не його версії. Це потреба і з точки зору міжнародного іміджу, від якого залежать і інвестиції, і геополітичні партнерства. Коли ми розмірковуємо про те, що можемо продемонструвати світові як власну особливість, справжньою цінністю є це поєднання народів різних вір та етносів, що тисячоліттями співіснують в Україні: від слов’ян, варягів, хозарів, половців давнини до сьогодення, попри війни, геноциди, періоди міжетнічних протистоянь. Коріння багатьох етносів на цій землі сягає тисячоліть, а їхній взаємний вплив і формує обличчя української політичної нації. Обличчя автентичне і європейське водночас. 

Читайте також: "Знести не можна залишити": зауваги про каховську тачанку"

Проте усвідомлення цього, як і зменшення соціальної напруги на ґрунті історії, відбудеться в українському суспільстві тоді, коли ми відкинемо застарілу модель сприйняття себе жертвою історії, відчуємо власний досвід її творення, що ніколи не переривався. Інклюзивно нам варто сприймати як свій цивілізаційний внесок здобуток кожного, хто пов’язаний з Україною. 

Те, що чимало митців і вчених, народжених тут, зазнали реалізації та слави в інших країнах, не применшує значення України в їхніх долях та надбаннях. По-перше, в ситуації бездержавності й колоніального стану талановиті люди прагнуть до метрополій. По-друге, війни й конфлікти, котрих зазнавали ласі для європейських та східних сусідів українські землі, змушували людей бігти в інші краї. По-третє, соціологія та психологія доводять, що людська особистість, характер і світосприйняття формуються в дитинстві. Дитячі враження, відкриття, травми й радощі індивідууму впливають на його подальші прояви, на вибір, який він робить у тих чи інших обставинах. Ресоціалізація накладається на ці підвалини.

Щоби вийти на єдність, треба визнати історичний масштаб та різноманіття. І в них обирати те, що зближує громадян України.

Тому українські волелюбність, заповзятливість, сміливість думки та дій аж до волюнтаризму, несприйняття ієрархічності, вміння відкинути стереотипи розкрилися в мистецтві Казимира Малевича й Олега Кулика, наукових підходах Саймона Кузнеця та Марини В’язовської, літературі нобелівських лауреатів Шмуеля Аґнона й Ольги Токарчук, танці Вацлава Ніжинського й Івана Путрова, революційній політичній діяльності Лева Троцького та Зеева Жаботинського.      

Так, від скіфів і кіммерійців до канадських міністрів та американських мільярдерів, включно з російськими політиками Григорієм Явлінським зі Львова та Валентиною Матвієнко з Шепетівки – все це загальна історія України. Геть не всі її постаті несуть посил, що об’єднує націю. Але щоби вийти на єдність, треба визнати історичний масштаб та різноманіття. І в них обирати те, що зближує громадян України. А отже – стосується загальнолюдських цінностей і проявляє нас серед будівничих цивілізацій. 

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також: "Художниця Влада Ралко: "Національна традиція живиться новим"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди