Цьогоріч 22 листопада минають 92 роковини Голодомору. Кореспонденти Суспільного зібрали архівні матеріали зі свідченнями очевидців масового голоду. Що призвело до одного з найбільших геноцидів в історії України — дивіться у випуску підсумкової програми "Тиждень Житомир".
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. За один період, з1932 по 1933, втрати України внаслідок геноциду склали 4 з половиною мільйони людей. Зокрема, 3,9 мільйона людей — через надмірну смертність і 600 тисяч — ненародженими. Такими є підрахунки Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України ім. Михайла Птухи.
Голод був наслідком радянської політики, спрямованої на зумисне знищення українського народу.
Наприкінці 1920-х років влада Радянського союзу розпочала суцільну колективізацію. Так,у 1928 році запровадили примусові й непідйомні хлібозаготівлі, а за ними так зване "розкуркулення". У заможних селян забирали майно та землю, а їх самих із родинами вимушено переселяли до інших частин Радянського союзу. У 1929 приватні господарства примусово об’єднували у колгоспи. Внаслідок цього, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, до жовтня 1931 року колективізованими стали 68% селянських господарств та 72% орної землі.
Дослідниця Голодомору 1932—1933 років Ольга Лугина говорить, що радянська влада пішла на крок із голодомором, щоб остаточно вибити свободу з українців.
"Головне, з чим треба було розібратися, це з українським селянином, який мав і 20 гектарів землі за сьогоднішніми мірками, і 60, і 80 гектарів. Коли людина має землю, вона не хоче якоїсь іншої держави. А ці московські зайди, які сюди прийшли, їхня мета була придушити українського селянина, який не здавався під час розкуркулення. Дійсно, відібрали майно, люди далі продовжували жити, але думка про свободу, вона ж нікуди не дівалася. От тут, щоб вже остаточно вибити свободу з українців, пішли на такий крок ось із цим голодомором", — зазначила Ольга Лугина.
Селяни чинили опір примусовій колективізації. На перші 7 місяців 1932-го року на Україну припадає 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі, — про це йдеться в матеріалах Інституту національної пам’яті. Зрештою Сталін та його оточення ухвалили рішення організувати штучний голод, і в липні 1932 року встановили нереальні плани із хлібозаготівель.
"Назначалася хлібопоставка від землі. Скільки в кого землі. Більше землі — більша поставка, менше землі — менше хлібоздачі треба було. То я знаю, у нас так наложили раз, батько завіз, дав, скільки там пудів тих було. Пуд – це 16 кілограмів. Скільки тоді на пудиці є, так рахували. Скільки там пудів завезли — здали. Через тиждень чи через два тижні друге повідомлення прийшло, що здати треба ще стільки вже там. Це здали, потім через декілька тижнів знову", — розповідав журналістам у 2008 році житель Пулинської громади Броніслав Розбіцький.
"Я пам'ятаю, дуже добре пам'ятаю, як стали заганяти людей в колгоспи. Люди не хотіли йти в колгоспи. А тут засіки, там пашня була. Забирають. Мати каже: "Михайлович, а чим же я дітей буду кормити?" і плаче. Забрали. Нічого не залишилося. А потім, як вже настав голод, в нас ще була теличка. Кажуть: "Кирило, отдай теличку колгоспу, ми тобі щось дамо їсти". Батько віддав, нічого не дають. А вже весна, гонять череду, ця теличка не йде в колгосп. То й батько взяв та зарізав її, а його за це в тюрму. А в тюрмі на Попільні не давали їсти", — розповідав у 2007 році житель Попільнянської громади Пилип Черниш.
7 серпня 1932 року Центральний виконавчий комітет спільно з Радою народних комісарів СРСР видають постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". У народі її назвали "законом про 5 колосків". За крадіжку колгоспного майна, навіть кількох колосків, могли присудити ув’язнення або розстріл.
Для пошуку і вилучення зерна та інших продуктів у листопаді 1932 року організували спеціальні загони з міліціонерів та місцевих членів компартії.
"Ходили по хатах, як є в горшках трошки там пшениці чи якихось круп, чи що — забирали. Така була комісія, і ходили. Мама сказала мені запертися, щоб як прийдуть, то не брали. То я заперлася, а вони самі відкрили, прийшли до хати. Було, може з пів пуда, може, з відро пшениці, то ту забрали", — розповідала у серпні 1999 року жителька села Білинівка Ганна Ткачук.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, у грудні 1932 року Кремль звинуватив українців у саботажі хлібозаготівель. У січні 1933 року запровадили блокаду Української республіки та Кубані, заборонивши виїзд селян в інші місця Радянського Союзу.
За словами дослідниці Голодомору Ольги Лугини, близько 15% населення Житомирщини загинули від голоду з 1932 по 1933 роки. Більше жертв було у селах, які лежали в лісостеповій зоні. Жителі поселень поблизу лісів мали більше можливостей вижити за рахунок грибів, ягід, жолудів.
"Хліб з жолудів або млинці із жолудів і ляскавки. Це така рослина є, вона в нас на городах росте, в неї такі жовтенькі корінці .Також вермішель із листя липи скручували, заливали молоком. Каша із квіточками конюшини теж заливалася молоком. Борщ із щавлю, гороб'юшки, — це найперший щавель", — зазначила Ольга Лугина.
"Хлопчики, які пасли корови, ходили в ліс, здирали кубла. Коли були маленькі вороненята, якісь там пташки, брали ці пташечки, натягали на залізні прутики, на огонь, чотири жарили, і теж поїдали. Спасався хто, як міг. А потім, коли вже весною — в ліс,розривали листя, збирали жолуді, мололи, подрібнювали в борошно і пекли жолудяники", — розповідав у 2008 році житель Великих Коровинець Микола Вакуленчук.
"У селі вже ні одного собаки чи кота не було. Це був найбільший делікатес, що вже кота і собаку їли. Щурів, кажуть, їли, але ми щурів не їли", — пригадував у 2008 році житель села Жовтневе Кас’ян Євченко.
У місцях, де був найбільший голод, дітей на вулицю не пускали, бо могли викрасти.
"Не пускали на вулицю, щоб ходив, як попало. Крали дітей, отакі, як оце, і різали їх. Їли. Тут було дві жінки, одна, — зараз вже її немає, звісно, — то вона різала і їла, і другим давала. Удвох зловлять, бахнуть по лбу. Зарізали, їдять", — розповідав у листопаді 2008 року житель села Ліщин Михайло Філоненко.
"Ще одна сім'я їла дітей. Вже їли саме маленьке. Якась дочка народила, і чоловіка в неї не було. То пішли туди, та витягнули баняк, а в баняку — дитяча рука", — розповідав Пилип Черниш.
Голод в Українській РСР замовчували, а більшість архівних матеріалів про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки знищили. Донині точна кількість жертв Голодомору невідома. За словами Ольги Лугини, втрати українців за 1932-1933 роки складають від 4 до 10 мільйонів.
"Для дослідників, звісно, що, можливо, трохи складно дослідити Голодомор. Чому ми не знаємо, скільки насправді жертв — адже документів немає, з 1925 і десь орієнтовно по 1939 рік взагалі немає нічого. Тобто радянська влада зачистила цей шар документів. Їх взагалі немає. Якщо навіть є таке джерело, як погосподарські книги, то дуже рідко десь трапляються 30-ті роки. Усна історія, вона, мабуть, дає більше уявлення про часи, пов'язані з тим, як люди переживали Голодомор. Здавалося б, дуже багато років вже пройшли і ніби не можна нічого знайти, але час від часу навіть у звичайних розмовах десь з'являється якась інформація", — говорить Ольга Лугина.
У 2025 році пам’ять жертв Голодомору вшановують 22 листопада: о 16:00 — загальнонаціональною хвилиною мовчання, а з настанням темної пори доби запалюють свічки пам’яті на підвіконнях.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
