Ольга Лугина, вчителька історії Степанівського ліцею Ємільчинської громади, в 2000–х роках разом зі своїми учнями збирала свідчення про Голодомор, а оцифровані оригінали передавала в музей Голодомору в Києві. В етері Українського радіо Житомир Ольга Лугина розповіла, чому почала працювати над цією темою і яку цінність має зібрана інформація.
Обов'язково записуйте все, що чуєте про Голодомор
З 1994 року я працюю вчителем історії. Після другого курсу я прийшла працювати в свою школу. Навчалася я в Вінницькому державному педагогічному інституті. В 1992 році у нас був спецкурс по голодомору, який викладав Шульга Ілля Гаврилович. Він до нас приходив у вишиванці. Для нас тоді, на початку 90-х, це було дуже дивно. Ніхто ще в вишиванках тоді так не ходив. І от він на кожному занятті наголошував, що коли ми прийдемо на роботу, то обов’язково маємо записувати все, що чуємо про голодомор.
І ось така оця його думка заклалася в мені десь на рівні підсвідомості.
На початку 2000-х років з’явилися більш-менш нормальні підручники з історії України, в яких почали акцентувати увагу на голоді, ще не на голодоморі. І тоді з учнями 10-х класів з 2001 по 2004 рік в нас була найбільш плідна співпраця, ми зібрали цінні свідчення. Серед тих свідчень є такі, що ми дійсно розуміємо — це були жахливі періоди в житті самих людей, які проживали на нашій території. І щоб побачити історію України, треба побачити історію своєї родини.
На початку 2000-х років, багато хто із учнів, напевно, чи не вперше пішли до своїх бабусь і дідусів з таким запитанням. Були свідчення невеликого розміру на кілька речень, а були, дійсно, детальні описи: як жила родина, що їла, як переживала. Фактично, кожен день голодомору був дуже страшним для тих людей, які це все пережили.
Нині оригінали зібраних разом із учнями свідчень про голодомор знаходяться в музеї Голодомору в Києві. Ми оцифрували і зробили транскрипції свідчень.
Є там просто родинні історії, десь трошки згадується, як пережили.
Є насправді цінна інформація і для музею Голодомору також, яка буде цікава і відвідувачам, взагалі всім, хто буде цікавитися цією темою. Навіть читаючи ці свідчення, ти байдужим не залишаєшся. Воно проймає тебе до глибини душі.
Що стосується мене, то моя бабуся із родини розкуркулених. Наша бабуся дуже часто багато всього розказувала і згадувала ці страшні часи.
Хто пам'ятає, той і перемагає
Ми маємо розуміти, що не покаране зло повертається. І, на жаль, за Голодомор і за ці сталінські репресії ніхто нікого не покарав. Але Голодомор — це ціна за свободу українців. І так само, як на той час, після української революції, коли сюди зайшли московські зайди, бо їх інакше не назвеш, вони намагалися за будь-яку ціну придушити українців. Що 100 років тому, що 80 років тому — ворог не змінився. Це та ж сама Росія, яка знищувала і в 18 столітті, і в 20, і, на жаль, і в 21 столітті. І для сучасних українців, і для світової спільноти важливо розуміти, що можуть бути і вони наступними у цій ситуації, а не тільки Україна.
Тому завжди наголошую своїм учням, чиї прародичі вже пішли з життя, а з ними і спогади про ті часи: пам'ять про Голодомор — це не тільки запалити свічку в останню суботу листопада. Це пам'ять про те, що ми є українці, що ми були, є і будемо. Хто пам'ятає, той і перемагає.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
