57-річна медична сестра Лариса Кохан із села Некраші на Житомирщині понад три десятиліття працює в амбулаторії, а у вільний час створює вироби з цементу, розписує глечики, доглядає квітник і власноруч прикрасила автобусну зупинку в селі.
За словами Лариси Кохан, у її доробку понад 50 розписаних глечиків.
«Цей глечик мені подарували. Я ходила капати чоловіка. Він мені тоді дуже багато давав. Каже: "Я ж бачу, що ти на них дивишся. Забирай, буде пам'ять про мене". Оцей знайшла на смітнику. Не змогла пройти повз. Мій чоловік каже: "Ну куди ти полізла?". А я відповідаю: "Я там гладишку побачила". Принесла її й розмалювала. Не змогла викинути. Ви що? Це ж хтось колись робив, це ж чиясь праця», — сказала Лариса Кохан.
Майстриня розповіла, що малювати почала у школі. Згодом закінчила художню школу в Житомирі.
«Тоді дітей із села не брали. У нас була вчителька біології. Вона нас трьох туди направила. Нам давали направлення в художнє училище. Я не пішла — обрала медицину. Малювання для мене — просто для душі. У нашій сім'ї ніхто не малює, лише я», — розказала Лариса.
Зі слів Лариси Кохан, займатися творчістю вона почала після того, як у 1992 році разом із чоловіком придбала будинок.
«Хотілося, щоб не було сіро й одноманітно. Тут була просто стіна, не було цієї альтанки. Вітер її збив. Я прийшла з роботи, а тут усе лежить. Я все збила, сама зашпаклювала, і тоді з'явилася ця ідея. Найпершими були хата і бусол, а потім усе почало народжуватися в голові», — сказала майстриня.
Через рік після купівлі будинку Лариса почала прикрашати подвір'я квітами. Спочатку облаштувала невеликий квітник, а згодом поступово його розширювала. За її словами, рослини цвітуть із ранньої весни до пізньої осені.
«Мені вже не вистачає місця. Я вже й на город пішла. Щороку додаю нову територію. Починають цвісти гіацинти, крокуси, нарциси, а завершують сезон хризантеми», — розказала Лариса Кохан.
На території квітника майстриня розмістила фігурки, багато з яких виготовила власноруч.
«Це з бетону. Важкий, звичайно. Він мені такий прикольний. Доньки назвали його Масяжем. Приблизно тиждень його робила. Удень я на роботі, а вночі займаюся творчістю. Шукаю, де фігуркам буде краще, як вони вписуватимуться в пейзаж. Тут ставок і гуси. Гуси теж із бетону — робила сама. Доріжку також робила сама. Просила, щоб допомогли, але ніхто не захотів. Гарбузи зробила під хризантеми. А щоб улітку вони не стояли порожніми, зробила курочок. Плитку на подвір'ї теж робила сама, а з залишків бетону — грибочки, які взимку розмальовувала. Я цим живу. Не можу просто сидіти. Люблю, щоб усе було гарно. Якби могла, то все розмалювала», — сказала Лариса.
Зі слів Лариси Кохан, у творчості її підтримують чоловік, шестеро дітей і семеро онуків.
«Коли мені погано, я сідаю малювати й забуваю про все на світі. Повністю відключаюся. Це моє. Тут я відпочиваю», — розказала майстриня.
Лариса розповіла, що після початку повномасштабного вторгнення почала займатися алмазною мозаїкою. Кореспондентам Суспільного вона показала свою улюблену картину.
«Оце я. Оце така незламна жінка з качалкою. Кому треба, тому можу і качалкою дати», — сказала Лариса Кохан.
При в'їзді до села Некраші майстриня розмалювала автобусну зупинку.
«Спочатку була одна українка. Але яка ж українка без козака? Потім домалювався козак. А далі все з'являлося вже в процесі роботи», — розказала Лариса.
За словами жительки Некрашів Любові, після розпису на зупинці стало приємніше чекати автобус.
«Дуже приємно. Вона так постаралася. Молодець. Я б їй 12 із плюсом за все поставила», — сказала Любов.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
