Перейти до основного змісту
Яким буває домашнє насильство в Україні та що до нього призводить

Яким буває домашнє насильство в Україні та що до нього призводить

Яким буває домашнє насильство в Україні та що до нього призводить
. Ілюстративне фото: unsplash

За статистикою, оприлюдненою міністеркою соціальної політики Юлією Соколовською на Міжнародному форумі UNFPA “Україна на шляху до подолання домашнього та гендерно зумовленого насильства”, кожна пʼята жінка в Україні потерпала від насильства. І хоча від цього також страждають діти, чоловіки, люди похилого віку, проте 90% постраждалих від насильства – саме жінки.

Усі чотири форми насильства: сексуальне, фізичне, психологічне та економічне – мають різні наслідки для постраждалих, суспільства та економіки. Суспільне розбиралось, якими є причини цих проявів та до чого можуть призвести наслідки.

Статистика

Найпоширенішим і найскладнішим для протидії є домашнє насильство, про це свідчить щорічне збільшення фіксації випадків. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну від домашнього насильства страждало близько 1,8 мільйона жінок. За статистикою 2020-2021 років показник звернень з цього ж приводу зріс на 56%.

Офіс Генерального прокурора протягом першого півріччя 2022 року зафіксував на 56% менше кримінальних проваджень щодо домашнього насильства у порівнянні з аналогічним періодом у 2021 році. Таку інформацію оприлюднили у дослідженні “Домашнє насильство в Україні: реагування в умовах війни”.

За інформацією ПРООН, від фізичного домашнього насильства в Україні страждає близько 2 мільйонів людей, а щороку гине близько 600 жінок.

Які форми домашнього насильства розрізняють

Сексуальне насильство – одне з найбільш загрозливих форм насильства, яке залишає вразливих людей з травмами на довгий час. В Україні воно зустрічається у різних проявах, включаючи насильство в сім’ї, домашнє насильство, сексуальну торгівлю та зґвалтування.

Сексологиня і психотерапевтка Марія Губєрнік пояснила, що люди можуть зростати та виховуватися в патріархальному суспільстві, де жінка часто сприймається як сексуальний об’єкт, яким можна скористатися. Чоловіки відчувають вседозволеність, бо немає покарання і таким способом знімають напруження.

Водночас рівненська психологиня Олена Кукаріна вважає: будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди, вчинені стосовно дитини незалежно від її згоди або в присутності дитини – це і є прояви сексуального насильства.

"Серед іншого, варто виокремити такі прояви, як примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Ці діяння караються Законом – пункт 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". За вчинення сексуального насильства автор(-ка) насильства може бути притягнута лише до кримінальної відповідальності", – зазначила Олена Кукаріна.

Що стосується фізичного насильства, то воно виникає в різних формах, таких як бійки, напади та знущання. Також багато таких випадків залишаються невідомими через страх постраждалих перед розкриттям інциденту чи бойових репресій.

"Ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті – все це і багато іншого є фізичним насильством. Однак, не варто плутати такі прояви з сексуальними іграми партнерів, які приносять їм обом задоволення", – пояснила психологиня.

Психологічне насильство, хоч і не завдає фізичних травм, проте має серйозні наслідки для постраждалих. Воно може включати знущання, маніпулювання, ізоляцію та психологічний тиск. Самі ж постраждалі від насильства можуть відчувати тривогу, депресію, втрату самооцінки та інші психологічні проблеми, що впливають на їхнє фізичне та душевне здоров’я.

"В моїй практиці було таке, що син посеред ночі будив стомлену від тяжкого робочого дня матір і змушував її допомагати робити уроки, хоча сам протягом дня бавився гаджетами. Це яскравий приклад психологічного насильства дитини над батьками", – прокоментувала Олена Кукаріна.

Ще однією формою насильства є економічне. В Україні воно може бути поширеним стосовно жінок, людей з інвалідністю, старших людей та інших вразливих груп населення. Водночас від цієї форми насильства можуть потерпати будь-які члени родини: чоловік може не давати гроші дружині на засоби гігієни чи на продукти, мати може не купувати одяг по сезону чи необхідні для дитини речі, онук може відбирати пенсію у бабусі тощо.

"В цьому випадку варто розрізняти, де відбувається насильство, бо якщо чоловік відмовляє дружині у купівлі чергової шуби – це не економічне насильство. Але якщо є заборона навчатися, працювати, купувати речі життєвої необхідності, коли залишають без медичної допомоги тощо – це ознака економічного насильства. У будь-якому випадку, потрібно пам’ятати, що насильство завжди є циклічним, тобто кривдник завжди повторюватиме свої дії з кожним разом частіше, тож пробачати й терпіти в жодному разі не можна", – наголосила фахівчиня.

Олена Кукаріна пояснює: на відміну від попередніх років, проблема перестає бути табуйованою, водночас одним із найбільших викликів у боротьбі з насильством в Україні є недостатня свідомість та освіта населення щодо цієї проблеми.

"Найтяжчим є покарання саме за сексуальне насильство – тут лише кримінальна відповідальність згідно з пунктом 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Наразі є багато інформації про те, як захистити себе, свою честь, здоров’я та волю як в Інтернеті, у ЗМІ тощо", – додала психологиня.

Якими можуть бути причини

За словами адвокатки Ольги Шминдрук, закон про запобігання протидії домашньому насильству в Україні "досить непоганий": він загальний і визначає права осіб, які постраждали.

"Тут більше проблема не в самому законодавстві, а в практиці реалізації, адже специфіка домашнього насильства – це справи за закритими дверима. Тобто там немає свідків, а свідками і постраждалими є діти. Так свідчить судова практика, що дуже багато випадків виправдування осіб, тому що матеріали, які складаються, вони складені неналежним чином. Немає свідків і особа уникає відповідальності", – пояснює вона.

Адвокатка додає, що питання домашнього насильства комплексне і лише змінами в законодавстві його не вирішити. Перш за все потрібно працювати із постраждалими від домашнього насильства для того, щоб змінити їхнє уявлення і взагалі інформувати, що таке домашнє насильство.

Причинами домашнього насильства спеціалістка вважає, зокрема, економічну та соціальну залежність жінок та часто відсутність місць, куди можна піти.

"А куди я піду з дітьми? Я не дам ради сама дітям! А в мене немає роботи! А він мені розповідає, що я без нього пропаду! Тобто це такі психологічні, економічні, сімейні якісь причини", – додає Ольга Шминдрук.

Наслідки домашнього насильства

За словами сексологині та психотерапевтки Марії Губєрнік, наслідки домашнього насильства можуть відрізнятися в залежності від форми чи форм насильства, які скоювали. Залишитись може психологічна травма, особливо якщо таку завдали у дитячому віці.

"Психотравма, звісно, вплине на формування психіки, особистості, на занижену самооцінку, власну цінність, на відсутність відчуття безпеки, бо сім’я і дім – це місце, де має бути безпечно. Внаслідок насильства людина може бути схильна до маніпуляцій, порушення особистих кордонів", – зазначила психотерапевтка.

Марія Губєрнік уточнила, що в людини можуть сформуватися розлад особистості або тривожний чи тривожно депресивний розлад, депресія. У тих, хто постраждав від домашнього насильства, може з’явитись відчуття провини: їх може турбувати думка, що все, що сталося з ними раніше, відбулось із їхньої вини.

"Психіка – така ж важлива, як і, скажімо, серце. Аби уникнути проблем в майбутньому, доведеться працювати з психологами, психотерапевтами тощо, адже розлади психіки можуть призвести в тому числі й до суїциду. Що стосується дітей, то їхні психологічні травми можуть заважати бути успішними та щасливими в дорослому віці, створювати сім’ї зі здоровими, не токсичними стосунками, а також розвивають недовіру до протилежної статі", – роз’яснила Марія Губєрнік.

Насильство під час війни

У зв’язку з війною в Україні змінилася ситуація щодо фізичного насильства, адже наше суспільство стало більш терпимим. Так вважає експерт з комунікацій та аналітик Роман Крючок.

"Ми опинилися в певній ситуації, коли насильство стало для нас нормою. Кожного дня люди страждають від ракет, окупації. Проте тепер дуже часто ми можемо почути заклики “відправити всіх чоловіків на фронт”, хоча чоловіки теж бувають різними, і не всі готові до того, щоб надіти на себе форму, та опуститися в окопи, декого це вбиває швидше ніж куля ворога", – зазначив експерт.

Він додав, що водночас українці стали менше терпимими до проявів сексуального насильства як окремої категорії. Як приклад – випадки у столиці, коли хлопці на вечірках поїли дівчат алкоголем з транквілізатором, після чого фільмували та публікували у соціальних мережах еротичні відео з цими дівчатами.

"Суспільство у своїй більшості не сприйняло цього ганебного акту. Через війну звичайні правила та закони, що регулюють поведінку в суспільстві, не діють. Також руйнуються родини, що призводить до збільшення кількості сиріт, бездомних та дітей, які знаходяться під опікою соціальних служб", – розповів Роман Крючок.

Також він зазначив, що існує дві найважливіші причини зростання домашнього насильства в Україні – це закриті кордони для чоловіків та низький рівень контролю над ситуацією.

"Сьогодні ми замкнені у межах своєї країни. Для багатьох чоловіків виїзд за кордон давав фінансову свободу, можливість відчувати себе гідно та самодостатньо. Що ми можемо зробити для того, аби повернути собі цю свободу та гідність? Нічого. Як варіант це вступити в ЗСУ, але не кожен готовий зробити це у силу фізичних, емоційних та особистісних слабкостей. І що лишається цим людям? Зігнати свою слабкість на близьких, займаючись домашнім насиллям", – пояснив експерт.

Стамбульська конвенція

20 червня 2022 року Верховна Рада ратифікувала "Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами", відому як "Стамбульська конвенція".

Адвокатка Ольга Шминдрук пояснила, що "Стамбульська конвенція" визначає загальні положення недопустимості дискримінації за гендерною ознакою, певні механізми протидії, основні моменти, які вчать про захист і підтримку, про профілактику, про навчання.

"Якщо чесно, я не бачу чогось поганого в цій конвенції, єдине, я би все-таки внесла зміни. Адже від домашнього насильства страждають не лише жінки, і тому цей фокус, що гендер – це не про жінку та гендер – це про соціальні ролі. Тобто це про рівність, і тут мають бути однаково захищені і жінки, і чоловіки, і діти", – додала адвокатка.

Адвокат Сергій Гула на своєму каналі в YouTube розповів: ратифікація "Стамбульської конвенції" мало що може змінити для українців, оскільки законодавство країни і раніше мало безліч інструментів для запобігання та подолання домашнього насильства.

"Стамбульська конвенція" не передбачає жодних конкретних механізмів захисту жінок від домашнього насильства. До того ж на сьогодні в Україні діють окремі закони, які значно ширші, серйозніші і мають дієвий механізм щодо протидії домашньому насильству. Зміни в Кодекс про адміністративні правопорушення і зміни в Кримінальний процесуальний кодекс передбачили особливу відповідальність, тобто ще конвенції ніхто не бачив, а вже наші кодекси регулювали та регулюють це питання", – зазначив адвокат.

З його слів, "Стамбульська конвенція" більше фокусується на питанні гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації.

Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах:

Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook

Авторка: Вікторія Шилан

Топ дня
Вибір редакції
На початок