У селі Шмідтове, де нині живуть 23 людини, більшість мешканців — пенсіонери. На початку повномасштабної війни частина місцевих виїхала через бойові дії та окупацію. Російські військові, які перебували неподалік, обшукували будинки, а під час обстрілів були пошкоджені оселі та місцеві будівлі. Нині жителі носять воду зі свердловини, купують продукти в сусідньому селі або чекають на привезені з Миколаєва. Попри труднощі, місцеві відновлюють господарства.
Про життя в селі Суспільному розповів місцевий житель Віктор, який живе тут із 1960 року.
«Раніше людей було більше»: як змінилося село
Віктор живе в селі від народження. За його словами, раніше тут мешкали понад 100 людей.
«Була ферма, люди працювали, вирощували овочі. Старше покоління, ну, будемо казати, вимирало. Ну, а молодь виїжджала», — розповів чоловік.

Під час повномасштабної війни в селі зникла електроенергія, а разом із нею виникли проблеми з водою. Місцеві їздили по неї до сусідніх населених пунктів. Сам Віктор близько двох місяців залишався в селі, а потім виїхав до Херсона, оскільки його 87-річна мати потребувала медичної допомоги.

Зі слів чоловіка, російські військові перебували неподалік села й обшукували будинки. Під час обстрілів були пошкоджені оселі, а також гребля. Віктор повернувся додому в лютому 2023 року.
«У нас все пошкоджено: гуртожиток, школа, садок. У мене сам будинок пошкоджений. Я там вже трохи наводжу порядок. Від вибухів і стелі попадали, і паркани попалило», — сказав він.

Воду носять вручну, продукти привозять
Село не газифіковане. Електроенергію, за словами Віктора, можуть вимикати під час обстрілів. Воду жителі набирають зі свердловини в центрі села — її потрібно носити вручну.
Для літніх людей це особливо складно: до джерела води декому доводиться йти до 500 метрів, каже чоловік.

Частину продуктів місцеві купують у сусідньому селі Центральному, де працюють магазини. Також до села приїжджають із Миколаєва та привозять продукти. Раніше жителі отримували гуманітарну допомогу.
«Люди виживають, тримають своє господарство. Трохи раніше ми отримували гуманітарну допомогу: продуктові набори, а потім і допомогу для ведення домашнього господарства».

Сам Віктор обробляє власні земельні паї та тримає худобу. У його господарстві є вівці, свині та птиця. Воду для тварин чоловік купує в сусідньому селі й привозить власним транспортом.
«У мене є небагато своєї землі. Я можу трохи заробляти, щоб продовжувати жити. Воду купую і привожу для господарства. Ну, десь кубів шість-сім. Це десь на місяць», — розповів Віктор.
За його словами, утримувати господарство стає дедалі важче через витрати на воду, корми, пальне та податки. Минулого року, додає чоловік, через спеку не вдалося отримати належного врожаю.

«Я люблю це село»
Попри труднощі, Віктор продовжує доглядати за тваринами та розвивати господарство. Він розповів, що раніше тримав корів і навіть облаштовував ставок, аби місцеві могли напувати худобу. Однак через значні витрати на воду довелося припинити діяльність.

Чоловік також допомагав односельцям під час пожеж, які виникали торік. Він каже, що не хоче залишати село, бо любить його і сподівається, що тут ще буде кому жити.
«Мені не все одно. Я люблю це село. Була б молодь, була перспектива. Треба, щоб була вода в селі, був садочок, магазин», — сказав Віктор.

Водночас чоловік побоюється, що кількість жителів і надалі зменшуватиметься.
«Їх зараз небагато, але залишиться ще менше. Якби влада більше приділяла уваги, то село могло б жити».
Віктор хотів би, щоб село знову стало таким, як до повномасштабної війни: з дітьми, школою, дитячим садком і людьми, які працюють.
Читати ще
Щоденники забутих сіл: Новоматвіївське
Читати ще
Щоденники забутих сіл: Гребеники
Читати ще
Щоденники забутих сіл: Степова ДолинаСлідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.