Новогригорівка й Біла Криниця — села на межі Миколаївської та Херсонської областей. У 2022 році там простягалася лінія фронту. У селах залишилися лише кілька десятків жителів. Вони відбудовують зруйновані будинки, тримають господарство та живуть без транспорту й повноцінної інфраструктури.
Про життя у селах Суспільному розповіли місцеві жителі Анатолій та Любов.
Новогригорівка: село, де залишилися три сім'ї
Одна вулиця, десяток будинків та лише вісім людей. Місцеві виживають завдяки пенсії та грантовій допомозі на домашнє господарство.
Транспортного сполучення з іншими селами немає. У магазин або лікарню без власного авто дістатися неможливо. Після вторгнення російських військ село майже перетворилося на хутір.
Місцевий житель Анатолій каже, що не планує залишати рідну домівку, попри всі труднощі.
«Звідси я їхати не хочу. Рідна хата. Кудись їхати сенсу немає. Ну, з іншого боку, якщо я тут один залишуся. Аби були люди, аби сюди хоч хто-небудь ще десь заїхав».
За словами чоловіка, нині у селі залишилися лише три сім'ї.
«Виїхали, тому що тут літало ж так. Терпіли, скільки можна. Тут і вбивало людей, і корови попадали. Оце по пальцях перерахувати (тих, хто залишився — ред.): нас троє, Люба, Гена — двоє, і тут ось ця хата, і ще троє їх теж. Три сім'ї, по два-три людини», — говорить Анатолій.
Однією з найбільших проблем Анатолій називає відсутність транспортного сполучення.
«Якщо кудись вибратись, то це, якби, не наша, а загальна така проблема. Тут, якщо отак наймати машину, то до станції від 500 гривень», — каже чоловік.
З його слів, у селі магазину немає, найближчий — у сусідньому Давидовому Броді. Дістатися туди можна лише машиною, велосипедом або пішки. Тому, каже Анатолій, купують продукти на тиждень.
Чоловік розповідає, що повернувся до Новогригорівки рік тому.
«Я тут народився і виріс. Хата, на диво, збереглася. Судячи з того, як зараз на лінії бойового зіткнення все стирається, ну, в принципі, якби, жити можна».
Родина живе завдяки пенсії та грантовій допомозі. На отримані гроші придбали молодняк птиці, обладнання для господарства та матеріали.
«Чорні (кури — ред.) — то старі, то вже їм рік, вони несуться. Вони нас годують. А оцей молоднячок — їм ще трьох місяців немає, оце якраз грантові. Ото кормушечки, поїлочки — ото все куплено за грантові гроші. Там волонтери поставили, тут дали на дрова теж 12–19 тисяч, держава дала. Ну, отак якось живемо», — розповідає Анатолій.
Воду чоловік бере зі свердловини.
«Воду отак включаємо — і це в нас водопостачання. Скільки включено, стільки й тече. Там 14 метрів, вода не вибуває. Якщо не лінуватися, то жити можна», — говорить Анатолій.
«Сама основна проблема — що не знаєш, що буде далі. Всі пороз'їжджаються, ну, хутір буде. Якось на хуторі жити одному — воно не дуже».
Біла Криниця: вціліли всього два будинки
Наступне село по трасі вглиб Миколаївщини — Біла Криниця. Колись тут було 240 жителів, а зараз залишаються до 40 людей.
Після окупації та бойових дій у 2022 році вціліли всього два будинки. Ті, хто повернувся додому, відбудовують житло та відновлюють господарство. Водопостачання — лише часткове, інфраструктури немає. Не працюють школа і дитячий садок.
Місцева жителька Любов пригадує, що до війни її подвір'я було доглянутим і засадженим деревами та квітами.
«Садили з дідом ягоди, квіти і виноград, облаштовувалися. Це прильоти оце й тут були, і там ями кругом були. Ось там ями, посеред городу — там страшне. Он колодязь знесло геть», — говорить Любов.
За її словами, нині люди живуть завдяки пенсіям та допомозі благодійних організацій.
Минулого року жителям привозили паливні брикети, цього ж року держава виділила гроші на придбання дров. Водночас продуктову допомогу вже не отримують.
Щоб зняти пенсію чи потрапити до лікаря, доводиться їхати до району.
«Це щоб найняти машину — треба заплатити тисячу гривень. Он у Мурахівці є амбулаторія та лікар. Пишуть: "Приїжджайте, видамо гроші, безплатно ліки видаються". А хто туди добереться? Хліб теж, як їдемо в район, то накупляємо».
Любов розповідає, що разом із чоловіком евакуювалася після поранення у червні 2022 року.
«Ми виїхали, якраз була Трійця — 13 червня 2022 року. Мене якраз 9-го поранило. Тоді в лікарню нас завезли. За нами із Кривого Рогу приїхав племінник чоловіка та забрав. То ми там були рік, а тоді дід сказав: "Їдемо додому"», — каже жінка.
Повернувшись, подружжя побачило майже повністю зруйнований будинок.
«Як приїхали, так узагалі в шоці були. Їхали — було ціле. Ну, де-ні-де там хати, де прильоти були прямо в дім, то погоріли. А так ще ж були цілі. Ну, а тоді приїхали — все побите».
«Жахнулися: де жити? Там, у сина приїхали — стоїть дім. А що вже — крівлі немає, знесло. В одному куточку стояло ліжко, то ми там з дідом заховалися від дощу, бо більше не було нічого. Миски попідставляли. Та так і пересиділи», — розповідає жінка.
Дах відновити родині допомогла благодійна організація.
«Приїхали люди, допомогли. "Янгоди Спасіння", "Люди в біді" — організація. Нам шифер виділили — 50 листів. Своїми силами зробили дах, то вже нам легше було. А вже стелі, там, де все попадало, я потроху сама гребуся. Уже другий рік ніяк не дороблю», — говорить Любов.
Попри вік, подружжя продовжує відновлювати оселю та тримати господарство.
«Діду вже 77 років, мені — 70. Завела кіз. Поки ворушишся — значить живеш. Як тільки сядеш — одразу всі болячки вилазять. Город садимо. Ой, та й виживемо якось, нічого».
На городі родина вирощує картоплю, буряки, помідори, огірки. Для поливу використовують воду з колодязя.
Улітку до Любові та її чоловіка приїжджають онуки.
«У парку там у футбол грають. Улітку чути галас — значить, село живе», — говорить жінка.
Читати ще
Щоденники забутих сіл: Велике Артакове
Читати ще
Щоденники забутих сіл: Тернові ПодиСлідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
