На межі Миколаївської та Херсонської областей у селі Степова Долина залишилися 18 людей. Після бойових дій у 2022 році тут немає газопостачання, інфраструктури та повноцінного водопостачання. Питну воду жителям привозять раз на три місяці. До повномасштабної війни більшість місцевих жили завдяки господарству, однак через обстріли багато хто втратив худобу.
Про життя у Степовій Долині Суспільному розповіли місцеві жителі та переселенці.
«Залишилась без нічого»
Місцева жителька Олена прожила усе життя в Степовій Долині. Після початку повномасштабного вторгнення виїхала, а після відступу російських військ повернулася. До війни жінка тримала близько 10 корів.
«Було в мене велике господарство. Залишилась без нічого. Так сталося, що повбивали їх тут. Бачили і мертвих, розривало навпіл на наших очах. Це було страшно. Я господарства більше не хочу, бо пережити це ще раз — дуже важко», — розповідає Олена.
До повномасштабної війни Степова Долина була селом, де люди тримали корів, свиней, птицю, обробляли городи та продавали молоко. За словами місцевої жительки Олени, господарство було основним джерелом доходу для багатьох родин.
«Тут багато було дворів брошених. Ну, і вони не були занедбані, тому що городи займали. У нас у кожному дворі були корови в людей. І ми з цього жили. Хто на базар возив, хто здавав, у нас прийомний пункт був. Люди землю хто здавав, хто своїм займався. Так і жили. Жили непогано люди», — розповідає Олена.
Під час бойових дій, за її словами, у селі майже не залишилося води. Люди намагалися ділити її між собою та худобою.
«Коли вони (російські військові — ред.) ходили по подвір'ях і просили води, а в колодязях фактично її не було, на кожну корівку намагалися дати по пів відеречка якоїсь води. Це було страшно», — каже жінка.
«Скільки раз могли вбити»
Жителька села Анна розповідає, в селі до повномастабного вторгнення було добре жити.
«Жили собі, горя не знали. Вже на пенсії була, гроші отримувала, коровка була, молоко. Можна було якось на базар поїхати, торгувати», — говорить жінка.
У серпні 2022 року Анна виїхала з села, а повернулася у Степову Долину в квітні 2023-го. Після бойових дій, за її словами, село залишалося небезпечним через заміновані території.
Жінка пригадує, як під час обстрілів намагалася врятувати свою корову.
«Скільки раз могли вбити... Боже, Боже. А на городі тут, ой, за коровою бігаю, а хлопці-солдати сидять (у 2022 році, ред.). А я: "Ланочка, Ланочка, ходи, бо тебе вб'є, вб'є, а воно летить". А вони сміються, кажуть: "Нічого, як Ланочку вб'є, то Ланочку купите. А як вас вб'є, то що тоді Ланочка ваша буде робити?" Ні, дивись: як не мала вмерти, то не вмерла до сих пір» — розповідає Анна.
Після повернення їй радили пересуватися лише визначеними шляхами. Щоб перевіряти територію навколо будинку та випасати корову, жінка використовувала металошукач.
«Нам сказали: "Не ходіть нікуди, по дорозі тільки ходіть". А як же корову випасти? Купили мені ті металошукачі. Ходила там кругом. Ніхто не підірвався — ні корова, ні я. Знаходила, приїжджали, забирали», — каже Анна.
За її словами, боєприпаси знаходили і на городах, і в полях.
Вода, газ і життя без інфраструктури
Після обстрілів у 2022 році газопостачання у Степовій Долині не відновили. Анна говорить, що раніше газ використовувала не лише для приготування їжі, а й для приготування корму худобі.
«Ще був газ, ще було добре, ще собі їсти звариш на газі. Боже, 10 кубів у місяць в мене газу було. Я їсти варила і свиням варила каструлю каші кожен день. Що таке 80 гривень — платила. То чепуха. А зараз балон заправити — 1800 гривень», — розповідає Анна.
Жінка каже, що після повернення у село сподівалася на відновлення комунальних послуг. За її словами, людям обіцяли газ, воду та світло.
«Сказали, що в селі буде газ, тут є світло. Сказали, зроблять воду. Башні щось там поварили, на нашу вулицю кинули трубу — і закінчилися гроші. Аби зразу сказали: "Не йдіть у це село, не заселяйтеся", чи сертифікат дамо, чи якось підете в інше село. Сказали, що світло є, газ є — та й можна жити», — говорить Анна.
За словами Анни, газопостачання відновлювати не планують.
«І не обіцяють. Ні, сказали, що ні, вже все. Даже пломби не поставили, сказали, що не буде. Кому? Чотири хати, чотири хати з газом, і все, більше нема».
За її словами, торік жителям давали дрова, однак чи буде така допомога цього року, вона не знає. Тому жінка збирає сухі гілки, щоб опалювати будинок і готувати їжу.
Питну воду жителі замовляють і чекають на доставку. Анна розповідає, що одного разу чекала на неї майже тиждень.
«Цей раз дзвонили, напевно, цілу неділю. Насилу привезли. То добре, що я вже в басейн собі наносила була, та й з басейну брала, поки привезли», — каже жінка.
Олена також говорить про проблему з водою. У її брата є свердловина, тому родині трохи легше, однак інші жителі користуються водою з місцевої водонапірної башти.
«Я не знаю, за який час — це один раз нам воду привезли. У мене є дома свердловина у брата, то нам трошечки легше. А так у людей, як нема, — от башта є. Ще до сих пір вона хоч і ржава, але не вонюча. Оце жара пішла — вона так, як не вибирається, буде вонять. Нам колись привезли фільтри: "Фільтруйте". А що фільтруйте? А запах отой куди діти?» — говорить Олена.
Переселенці зі Станіслава
У Степовій Долині живуть також Сергій та Ніна — вони переїхали сюди зі Станіслава на Херсонщині після обстрілів.
Сергій розповідає, що їхній будинок неодноразово обстрілювали з артилерії, дронів і танків. 8 квітня 2026 року, за його словами, у двір родини прилетіло 16 снарядів.
«Ми самі з Херсонської області — і ми залишилися без нічого. У чому були, у тому через поле вийшли. О восьмій ранку вийшли і на ранок були тут, у Степовій Долині», — розповідає чоловік.
У селі їх прихистила місцева жителька. Сергій говорить, що після пережитого у Станіславі тут родині спокійніше.
«Тут, скажімо, вам спокійніше. Тут лягаєш спокійно і встаєш. А там лягла — все, приліт. Там тріщить, там горить», — каже Ніна.
Будинок, у якому зараз живуть Сергій та Ніна, за їхніми словами, суттєво поступається тому, який вони мали у Станіславі. Чоловік каже, що взимку через відсутність нормального освітлення у будинку рано стає темно.
«Після такого дому, як у нас був, то це — нема нічого хорошого. Поки горить, поки тепло. Вікна ми самі поставили — ось тут пластикові. Це я закрив, щоб не напікало сонце. А зимою що тут? Три години, чотири — вже темно. Ну, як заходиш у печеру», — говорить Сергій.
Подружжя привезли зі Станіслава до Степової Долини свою кішку. За словами Ніни, після пережитих обстрілів тварина досі реагує на різкі звуки й намагається втекти, коли чує гуркіт.
«Ми навіть із дому привезли кицьку. Вона без нас там два місяці жила. Ми її сюди забрали. Десь стукне — чи відро, чи якийсь гуркіт — все, вона схопилася і тікати. Тварина теж розуміє, що це страшно», — розповідає Ніна.
У родини є корова та невелика теплиця, яку подарували волонтери. Там вони вирощують огірки. Раз на тиждень їздять на ринок.
Питної води, за словами Ніни, привезли — 30 пляшок. Для господарських потреб вони іноді набирають воду з водонапірної вежі в селі.
«Виживаємо. Людям буває й гірше», — каже Ніна.
Пасіка, яка пережила бойові дії
Місцевий пасічник Яків займається бджільництвом із дитинства у Степовій Долині. Під час бойових дій його пасіка зазнала пошкоджень — частина вуликів згоріла, інші посікло уламками.
«Для розуміння, уламки пробивають вулики. У мене штук 20 сімей просто згоріли. Улітку пожежі стихійні, особливо коли бойові дії. Щось десь загоряється. У мене тут декілька влучань, навіть видно вирви від снарядів — були прямо отут, на місці пасіки», — розповідає Яків.
Він пригадує, що навесні 2022 року у сусідньому населеному пункті Правдиному, приблизно за чотири кілометри від Степової Долини, перебували російські військові. Село опинилося на лінії бойового зіткнення.
За словами Якова, у той період тут відбувалися артилерійські бої та пересувалися диверсійно-розвідувальні групи.
Нині чоловік приїжджає до села як на роботу — доглядає пасіку, ремонтує приміщення та збирає мед.
Частину нових приміщень на території пасіки, за його словами, вдалося облаштувати за грантові гроші для відновлення підприємницької діяльності.
«Там, де є дорога, там є життя»
Пасічник Яків згадує, що до повномасштабної війни Степова Долина була невеликим, але жвавим селом. Тут жили молоді сім'ї, а школярів автобусом возили до Прибузької школи.
«Було таке невеличке, затишне село, такий оазис посеред пустелі. Зараз кардинально відрізняється. Електрика більш-менш є, але це просто відновлені лінії. Вони повноцінно не зроблені — просто підняли кабелі, які були перебиті снарядами, щось десь додали. Це неповноцінний ремонт», — розповідає Яків.
Нині, каже чоловік, у селі переважно залишаються люди старшого віку та ті, хто займається сільським господарством. Частина фермерів приїздить сюди сезонно обробляти землю.
Водночас Яків вважає, що Степова Долина має потенціал для відновлення. За його словами, поблизу села планували прокласти кільцеву дорогу, яка мала з'єднати Херсонську трасу із селами Шевченкове, Степовою Долиною, Прибузьким та Миколаєвом.
«Там, де є дорога, там є життя. Тому в цього села, в принципі, були всі перспективи з міста сюди їхати півгодини. Насправді, якщо от через сторону Херсона», — говорить Яків.
Крім того, у селі великі земельні ділянки: середній пай становить близько 12 гектарів, а у власності окремих родин може бути по 40–50 гектарів землі, каже чоловік.
На його думку, це створює можливості для фермерів і підприємців, які могли б орендувати та обробляти земельні масиви.
«Сюди повертатися ніхто не буде»
Переселенці Сергій та Ніна не знають, чи залишаться у Степовій Долині надовго. Вони кажуть, що головне для них — мати можливість жити у безпечному місці.
«Головне — жити надією, що завтра буде краще. Сюди повертатися ніхто не буде, а звідси уїжджають. То село тут уже... Ну, не получиться. Отримали сертифікати люди — та й усе. Поміняли будинки на житло в іншому місці — та й усе», — говорить Сергій.
Анна також не бачить перспективи для села без відновлення базових умов для життя. Жінка планує незабаром виїхати зі Степової Долини, оскільки не хоче залишатися без газопостачання.
«Я без газу не можу жити. Ото дрова носити, рубати — то дерево стрибне, то мене тут розіб'є, то там розіб'є, як я їх рубаю. Тут життя тут немає ніякого», — говорить Анна.
Нині у Степовій Долині залишаються 18 людей.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
