Олександр Сокальський народився у 1969 і до 2022 року жив у Маріуполі, 21 рік пропрацював на заводі "Азовсталь". Під час повномасштабного вторгнення чоловік з дружиною переїхав до Миколаєва й нині вони проживають тут разом з двома синами. Пенсіонер має статус переселенця та працює у міському територіальному центрі соціального обслуговування.
Про своє життя у Маріуполі та виїзд з рідного міста після окупації Олександр розповів кореспондентам Суспільного.
Батьки Олександра Сокальського у 1960-х роках приїхали до Маріуполя працювати, тут і оселились.
"Мати з села на Чернігівщині, батько з села на Хмельниччини. Паспорти не давали селянам — як ще вийти звідти? Тільки на будівництва їхати", — каже чоловік.
Навчався Олександр у механіко-металургійному технікумі у 1985-1989 роках за спеціальністю прокатне виробництво. Пропрацював на заводі "Азовсталь" з 1991 до 2012 року.
"Це ковальське, штампи, прокат, все, що на метал тисне, — це все моє. Потім з армії прийшов — на крупносортний прокатний цех влаштувався, попрацював трохи та перейшов до "мартену" за гарячим стажем", — говорить він.
У 2004 році, під час Помаранчевої революції, у Києві на Привокзальній площі влаштовували мітинги на підтримку Януковича. За словами Олександра, працівників заводу збирали й відправляли туди, аби створити видимість народної підтримки тодішнього прем'єр-міністра. Каже, сам особливо політикою не дуже цікавився.
"Думали — екскурсія. По кілька людей з бригади, по заводу їх багато, взяти із собою їжу. О шостій потяг, і нас цілий ешелон поїхав до Києва, це людей 400. Вивантажились вранці, розбрелися по Києву, зайшли на Майдан", — розповідає Олександр.
Чоловік пригадує, як його пригостили кавою, хоча ніхто не зважав, що на ньому були біло-блакитні стрічки, які символізували підтримку Януковича.
У 2014 році, на думку Олександра, мало хто підтримував Росію.
"Повз нас постійно ці колони з ростовськими номерами — видно, що не місцеві. Питають: "Как проехать?" Коли стрільба почалась, так вже задумалися: чи треба воно, чи ні?".
Згадує, як 24 січня 2015 року обстріляли житловий мікрорайон Східний у Маріуполі.
"Багато хто вірить, що це ЗСУ обстріляли Східний. Але коли ти приїжджаєш на місце, і бабулька у під’їзді каже, що залетів осколок зі сходу, пролетів у неї кімнати й вилетів у двір, ну як можна звідти, з заходу стріляти, щоб він зі сходу залетів? Тим більше зараз, бо мізки промивають їм", — каже переселенець.
24 лютого 2022 року, також пригадує Олександр, його дружина повернулась з роботи і сказала: "Мене хлопці привезли (українські військові — ред.). Чого ви спите? Війна почалася". Пригадує, що чув, як гриміло десь за містом, а потім звуки ставали все ближчими.
"До обстрілу звикаєш, до холоду звикаєш, до голоду теж звикаєш. Вже на трупи зовсім ніяк не реагуєш. Фільтрацію дуже довго проходили, (російські військові — ред.) роздягають, обдивляються, обнюхують. Телефони на перевірку, якщо є питання — у бік".
Тоді молодший син Олександра служив у Миколаєві, тому подружжя вирішило переїхати сюди.
"Вони одразу: "А де старший?" я кажу: "Старший вже пройшов фільтрацію, його ж у Донецьк возили, а молодший служить". Він повертає ноутбук, питає: "Це він?" Я кажу: "Так", "А де? А що?" Я говорю: "Та мені байдуже, де він, в якій частині. Менше знаєш — міцніше спиш", — переказує розмову переселенець.
27 травня Олександр разом з дружиною зібрали речі та поїхали з Маріуполя. На кордоні вони стояли довше, адже там їх опитували представники ФСБ.
"Те ж саме — ноутбук, а де, а чому, а навіщо? А нехай переходить на наш бік". Шантаж, дешевий дуже. Десь о десятій годині вечора віддали нам наші паспорти, сказали: "Ваш син неадекватний, не хоче з нами працювати, їдьте", — розповідає Олександр.
Пізніше разом із дружиною чоловік переночував у спортзалі в Таганрозі. Вранці взяли таксі на вокзал до Ростова, там — квитки до Рязані, де пробули дев’ять днів. Звідти прямували до Пітеру, додає Олександр.
"Там вже нас звели з європейськими волонтерами, які нас безкоштовно довезли до Львова, через Нарву — найлегше було там. І автобусом з Таллінна до Львова", — говорить він.
Зі слів Олександра, якщо Україна переможе у війні, то він повернеться до рідного міста.
"А як же, я хочу додому, мені кращого немає, ніж у своєму місті. Але коли там буде Україна, поки що ні".
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
