24 лютого 2022 року Ігор Бутенко, нині молодший сержант Національної гвардії України, перебував у себе вдома у Херсоні з родиною. За лічені години він ухвалив рішення про евакуацію з міста.
Як розповів у ефірі Українського радіо. Львів Ігор Бутенко, до повномасштабного вторгнення він жодного стосунку до війська не мав: мешкав у Херсоні, був моряком далекого плавання.
"24 лютого 2022 року зателефонували родичі й сказали, що почалася війна. Ми мешкали неподалік Антонівського мосту. Я зібрав родину — дружину й маленьку доньку й ми виїхали з Херсонщини. У нас не було вибору: я б не зміг захистити родину, перебуваючи в окупації. На те, що буде окупація, вказували масивні обстріли", — говорить він.
За словами Ігоря, йому пощастило того ранку викликати таксі, водій якого ще не знав, що діється. Тож вони встигли чи не на останній автобус, який їхав з ще не окупованого Херсона. Дорогою бачили пожежі, людей в паніці.
"Були шалені корки. Завдяки водієві автобуса, який їхав зустрічною смугою, нам вдалося відносно швидко добратися до Львова", — каже нацгвардієць.
Ігор Бутенко дочекався доки родина виїде за кордон. А потім звернувся до військкомату. Там його відразу мобілізували до лав Національної гвардії України. Наступного разу обійняти доньку вдалося аж у грудні 2023 року.
Каже, що до повномасштабного вторгнення жодного разу не тримав у руках вогнепальну зброю. Вперше взяв її до рук на полігоні, де його та інших новобранців навчали військової справи.
"Як моряк у цивільному житті я все одно перебував у зоні ризику: можна потрапити в шторм чи станеться інша ситуація. Тому психологічно я був готовий до бойових дій. Крім того, була добра підготовка на полігоні. Увесь час налаштовувався на майбутній бій. І у бою я відчував азарт помножений на обов’язок. Був і страх, але він відходив кудись і не заважав виконувати бойові завдання. Більше переживав за побратимів", — розповідає Ігор Бутенко.
Перший бойовий досвід
Після підготовки нацгвардійця скерували у Донецьку область.
"Побачив розбиті будинки, війна там іде. Нічого доброго там немає", — говорить боєць.
У листопаді 2022 року під час бою під Вугледаром чоловік був поранений.
"Нас намагався штурмувати, як ми потім дізналися, підрозділ 155 морської піхоти з Владивостока. Вони постійно підповзали, ми їх закидували гранатами. Потім почався артобстріл", — згадує він.
Наступати російські війська починали від ранку і бій тривав до вечора. Вночі вони намагалися заповзти до позицій, які утримували українські нацгвардійці. І так протягом трьох діб.
Про те, що Ігор поранений, він зрозумів не відразу.
"Моє поранення було не важке. Я на адреналіні його й не відчував. В тому бою були й важчі поранені", — говорить військовослужбовець.
Наслідки того бою пізніше виявили та зафіксували медики.
Після звільнення села Благодатне (село Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області) нацгвардійця нагородили нагрудним знаком "Золотий хрест"Відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України Нагрудним знаком "Золотий хрест" нагороджуються особи рядового і сержантського (старшинського) складу Збройних Сил України за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою..
Боєць каже, що йому приємно отримати таку нагороду, яку він береже як пам'ять. Проте вважає, що війна – це щоденна рутинна робота, в якій жодних героїчних вчинків нема.
Спорт як стиль життя
Ігор Бутенко завжди займався спортом: це було і плавання, і веслування на каное, і рукопашний бій. А у 18 років спробував паверліфтинг і зупинився на цьому.
"В армії обов’язково треба займатися спортом. У бойових умовах ти несеш на собі бойовий комплект, спорядження, долаєш великі відстані", — говорить військовослужбовець.
Тож перебуваючи у зоні бойових дій, боєць облаштовував собі турнік та займався.
"Взяли гілки, зробили собі. За один раз міг підтягнутися 15 разів. Але займався не тільки на турніку, виконував й інші вправи", — каже молодший сержант.
А після поранення й відновлення зважився зареєструватися для участі у міжнародних змаганнях з адаптивних видів спорту для поранених військовослужбовців Повітряних сил та морської піхоти США United States Air Force Trials 2024, які цього року відбулися у Лас-Вегасі.
"Мені запропонував побратим. Я спочатку подумав: де я, а де США та Повітряні сили. Та згодом вирішив спробувати. Тож поїхав до Києва на відбіркові змагання. Те, що я потрапив до команди, заскочило мене зненацька. Я вважав і досі вважаю, що є більш гідні хлопці, яким цей вид реабілітації більш необхідний. Бо це не стільки змагання, скільки реабілітація", — розповідає він.
Для участі у цих змаганнях Ігор обрав паверліфтинг та веслування на тренажерах. А пізніше спробував себе у баскетболі на візках та регбі на візках.
"Це дуже складні види спорту і дуже непросто тренуватися та змагатися на спортивних візках", — зазначає військовослужбовець.
З Лас-Вегаса нацгвардієць привіз срібло з паверліфтингу та бронзу з веслування на тренажерах на чотири хвилини.
Ігор Бутенко згадує, що зустрічали українських військовослужбовців наче зірок світового рівня.
"Ми спілкувалися з колегами з інших країн. Вони казали, що вражені нашою здатністю воювати й триматися. Ми задружилися у фейсбуці й лайкаємо один одному пости", — каже він.
Нацгвардієць був налаштований на перемогу. Але коли почув своє прізвище серед переможців, то відчув неймовірні емоції.
"Я прислав доньці відео нагородження. Вона мною пишається, сказала: ти – молодець. Для мене донька – найголовніша людина у житті", — говорить він.
Військовослужбовець має намір ще спробувати свої сили в Іграх Нескорених. Але, можливо, через рік чи два. А зараз закликає всіх побратимів не нехтувати такою можливістю і реєструватися на відбіркові змагання.
Рідний Херсон
Поки Херсон був окупованим, Ігор стежив за новинами про рідне місто.
"Я не тільки стежив, я це все пропускав через себе. І не тільки Херсон, а й інші українські міста. Була злість на ворога. В такі моменти не знав, що робити далі. І хотілося щось робити, щоб це припинити", — розповідає він.
Звістка про деокупацію Херсона застала його на Сході України.
"Була невимовна радість. Хоча Херсон звільнений, але Херсонщина ще ні", — каже боєць.
Під час відпустки минулого літа він поїхав до рідного міста.
"Мій будинок вцілів. А ось мої улюблені місця, де я гуляв, будинки, які я з дитинства пам’ятаю, розбиті. Це вже не той Херсон. Але я сподіваюся, що він стане ще кращим", — говорить він.
І після перемоги має намір повернутися додому та відновлювати рідне місто.
