24 травня на соборі Православної церкви України ухвалили рішення переходу на новоюліанський календар. Архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк розповів Суспільному, що означає це рішення в практичному сенсі та в чому різниця між юліанським та григоріанським календарями.
Наша церква розпочала процес переходу у богослужбовому житті на новоюліанський календар. Церква повністю переходить на новоюліанський календар у богослужінні, але лишає право тим громадам, які хочуть залишитися на юліанському календарі (на старому) далі продовжувати таке служіння.
Фактично на старому юліанському календарі тепер залишається Російська православна церква, а ще Єрусалимський патріархат і афонські монастирі. Перехід на новий календар – це насамперед спроба відмежуватися саме від російської церкви?
Ні, я б сказав, що це спроба упорядкувати життя церкви відповідно до тих реалій, у яких ми живемо. Оскільки питання календарне – це питання науки. І відповідно ми старі дати святкування переносимо на новий календар. Якщо церква визначила у свій час, що ми Різдво святкуємо 25 грудня, то ми повертаємо це святкування до реальності, а не так, як робили до цього, святкували 25 грудня за старим стилем, яке випадало на 7 січня. Ми впорядковуємо лише наше календарне питання і долучаємося до тих помісних православних церков, які вже цю реформу завершили.
Звичайно, війна стала каталізатором, бо питання про календарну реформу підіймалося неодноразово в українському суспільстві. Але в час повномасштабного вторгнення це стало ще і питанням української ідентичності. Тому, зрозуміло що, церква пішла назустріч. Але щоб не здійснити якогось розділення між своєю паствою, ми робимо м’яку реформу.
Це рішення остаточно буде обговорюватися та ухвалюватися на Помісному соборі найвищий орган керування церквою у червні. Тому, зрозуміло, що сьогодні ми бачимо однодумність такого рішення і підтримку наших вірян.
Починаючи з 2022 року сім наших громад перейшли повністю на служіння за новоюліанським календарем.
Коли збиралися священнослужителі на єпархіальні збори, то я слухав позицію кожної парафії, від якої священник виступав, щодо календарної реформи. І я можу сказати, що фактично всі наші громади згідні перейти з 1 вересня на новоюліанський календар.
В чому полягає різниця між григоріанським та новоюліанським календарем, і в чому реформа.
Юліанський календар – це календар, який фактично запровадив Юлій Цезар. Пізніше, за папи Григорія було відкориговано його у зв’язку з тим, що він був неточний. А пізніше впровадили новоюліанський календар, який використовується православними церквами, та фактично приймає астрономічний календар за основу, але пасхалії вираховує ще за старими методами. І тому всі православні церкви, їх 15, святкують великодні свята разом. А ось у свята нерухомі, такі, як: Різдво, Покрова, Миколая тощо, то ті, що перейшли на новоюліанський, святкують разом із цілим християнським світом, і з тими, що з григоріанським календарем, а ті, що лишилися на юліанському, то ще тримаються цього календаря.
На сьогодні різниця між календарями – 13 днів. По закінченню 2100 року складатиме 14 днів. І кожні сто двадцять років один день буде додаватися у різницю між цими календарями. Ті, хто живуть за старим календарем, і святкують Різдво 7 січня, через деякий час будуть змушені святкувати його 8 січня, і всі святкування переносити на один день, враховуючи цю різницю.
Фактично реформа – це спроба повернути ситуацію на те місце, з чого все почалося.
Це спроба упорядкувати безлад, який виник з тим, що було уточнено календар, а окремі люди, країни, народи лишилися на старім календарі. Ось я б сказав, що це повернення до реальності, в якій ми живемо. Всі дати свят визначені уже давно, і церква відповідно до цих визначень і святкує.
Якщо взяти збірний образ вірянина, чи можна розділяти за віком, чи за іншою ознакою сприйняття людиною цієї реформи? Ймовірно пенсіонерам складніше перебудувати своє сприйняття, коли протягом багатьох років вони святкували Різдво з 6 на 7 січня, Миколая – 19 грудня.
Все залежить від того, наскільки священник зумів пояснити, у чому є різниця. І наскільки людина здатна сприйняти аргументи і їх засвоїти. Тому питання не в віці. Є дуже багато людей літнього віку, які дуже спокійно сприйняли календарну реформу, і навіть вони були ініціаторами того, щоб перейти повністю на новий стиль. Це було у тих парафіях, де, ухвалювали такі рішення. І навпаки – є молодь, яка не дуже заглиблюється, але ніби хоче зберегти традиції й далі жити за старим календарем.
Старше покоління знає, що їхні батьки Різдво святкували 25 грудня. Треба визнати, що до початку XX століття вся країна жила за старим стилем і в нас не було двох календарів, був один календар – юліанський. А коли вже ми, як держава, перейшли на новий стиль, то церква не встигла внести це змінити – тому виникло таке різночитання в календарях.
Окрім календарної реформи, в процесі активності релігійних громад в нашій області все більше ухвалюють рішення про перехід до Православної церкви України, відбуваються збори, вони відбуваються по-різному, з різною активністю.
Як Ви оцінюєте цей процес сьогодні?
Звичайно, ще багато людей в омані, що УПЦ є українською церквою, і це попри те, що є рішення Конституційного суду та інших судів, які кажуть, що під личиною УПЦ ховають свою справжню сутність і вони є частиною Російської православної церкви.
Оскільки ми – демократична країна, тому, кожна конфесія, кожне віросповідування має право звершувати своє служіння, не порушуючи законів держави. Але дивно, коли церква ховає своє справжнє обличчя та свою справжню назву. І тому, звичайно що, якщо люди дізнаються, що їхня церква, яка до цього часу говорила, що вона УПЦ, а насправді – частина Російської православної церкви, то в них є бажання якось на це відреагувати. Одні віряни покидають храми, а інші спонукають зібратися і вирішувати долю парафії, громади, куди ми далі рухаємося. Чи лишаємося надалі в Російській церкві, яка устами патріарха Кіріла взагалі благословляє вбивство наших людей та дітей, чи ми переходимо в Православну церкву України, яка є визнаною сьогодні помісною автокефальною церквою нашої держави та нашого народу. Тому, виникають різні конфліктні ситуації, коли люди збираються для ухвалення такого рішення.
Що важливо розуміти людям у громадах, коли при ініціативі такого рішення на них створюється тиск або створюються маніпуляції: і громадською думкою, і спроба вплинути на рішення людей.
Найбільш примітивна маніпуляція, яку застосовують представники Російської церкви в Україні, це те, що люди не мають права брати участь у таких зборах, бо вони є територіальною громадою, а не парафіянами цього храму. Це маніпуляція.
Територіальна громада – це всі жителі села, чи селища, які там проживають, різного віросповідання, різного віку і, можливо, навіть атеїсти.
Коли збираються православні віряни населеного пункту, які хрещені, які відвідують регулярно храми, які звертаються до таїнства чи за різними потребами до цього храму, звичайно вони є парафіянами цього храму. І, якщо до цього їх рахували, як частину своєї церкви, і пишалися, що от у нас мільйони вірян, а коли ці вірянини хочуть використати своє право і голос, щоби змінити свою підлеглість своєї громади Росії й долучитися до Православної церкви України, то їм починають казати: "Ви – не наші, ми вас не знаємо".
Парафіянам не треба звертати увагу на ці провокативні дії, їм потрібно розуміти, що вони в себе вдома, і будь-коли можуть зібратися й ухвалити рішення і втілити його. Це їхнє право, яке є відповідно совісті та Закону України.
