Навесні 2022 року у Кропивницький з тимчасово окупованого тоді російськими військами Херсону переїхав державний аграрно-економічний університет. 60% з трьох тисяч студентів і п’ять сотень працівників з шести тоді залишилися у Херсонській області. Окупацію в Херсоні пережив декан агрономічного факультету, кандидат сільськогосподарських наук, доцент Іван Мринський. Суспільному науковець розповів про життя і роботу в окупованому місті.
Херсон російські війська окупували на початку березня 2022 року, 11 листопада Збройні сили України звільнили місто, проте частина області досі окупована. Як тоді, у лютому-березні, ви ухвалювали рішення залишитись в місті, чи не було можливості виїхати? (тут і далі – пряма мова – ред.)
Війну ми не очікували, хоча була тривожна інформація. Ще 23 лютого я був у Мелітополі на науковій конференції, виступав. А вранці 24-го прокинулися ми і почули, що відбувся напад, вибухи. Ніхто не розумів, що робити, скільки це буде тривати. Ми поспілкувалися і вирішили залишатися. Великі, дійсно, були ризики щодо виїзду на підконтрольну Україні територію. І ми залишились вдома, вирішили не кидати роботу – в університеті є навчальний сад, теплиця, було багато незавершених справ.
У червні 2022 року вас затримали російські військові. Розкажіть про це те, що можете розказати.
Так, в червні мене забрали. Після того заборонили виїзд з Херсона. Тобто внесли у відповідні списки. Пропонували роботу, я відмовився. З того часу і до деокупації Херсона я був в місті.
Чи схиляла окупаційна влада до співпраці ваших колег?
Так, була така інформація. Одного з викладачів забрали, і ми досі не знаємо, де він. Відомо лише, що перебуває на окупованій території. Невелика частина викладачів вирішили продовжити роботу в новоствореному росіянами університеті. Але більшість відмовилась від цієї співпраці.
Чим ви займалися під час окупації Херсона, чи продовжували займатися науковою діяльністю?
Хотілося не втратити ті знання, які є. Щодня були вибухи, не можна було гарантувати, що наступного дня ситуація покращиться. Тому я займався науковою роботою, писав навчальні посібники. Життя тривало, тривав навчальний процес, було багато задумок, напрацювань. Вже після деокупації ми змогли видати чотири навчальні посібники, за якими нині навчаються студенти.
Щодо життя у Херсоні під час окупації – яка була ситуація?
Ситуація була тривожною, люди виїжджали, багато серед них було фахівців з різних галузей. Передусім ми це відчули по зменшенню можливостей медичного забезпечення, погіршилися умови купівлі ліків. Магазинів багато було зачинено, купівля-продаж перемістилися на ринки, часто – стихійні. Ми жили з тих запасів, які в нас були, використовували те, що було вдома – консервацію, наприклад. На щастя, постачали все ж овочі з лівого берега (Дніпра – ред.), влітку не мали проблем з опаленням. Та восени вже фактично залишилися без світла, без води. Знаходили ресурси й можливості, щоб якимось чином виживати. По-іншому просто не скажеш.
Чи відомо вам щось про тих викладачів, які співпрацювали з окупаційною владою? Де вони нині, поїхали з міста після деокупації?
Наскільки мені відомо, більшість з них виїхали на лівий берег. Більше мені невідомо. Кожна доросла людина в цьому житті робить свій вибір, робить вибір на своє подальше життя. Вони такий вибір зробили, як буде в подальшому – це вже їм вирішувати. Ми зробили вибір на користь України. Я народився українцем, я в цій країні зараз перебуваю і в цій країні себе бачу в подальшому.
Чи зазнала пошкоджень за час окупації університетська інфраструктура – зокрема сад, про який ви говорили?
Постраждали корпуси і гуртожитки університету. Це все побачили після деокупації Херсона. Під час окупації ми доглядали за нашим садом, за рослинами в теплиці. До 1 серпня мали доступ до навчальних корпусів університету, потім цей доступ нам закрили. Але ми займалися науковою роботою – продовжували, наскільки це було можливо.
В якому стані нині перебуває сільське господарство Херсонщини?
Можу говорити лише про де окуповану територію. Головна проблема – у надвисокій замінованості території – велика кількість мін, велика кількість боєприпасів, які залишилися після бойових дій. Ми щодня в новинах бачимо інформацію про те, що гинуть люди, гинуть аграрії, які вийшли в поле на тракторах, гинуть пересічні громадяни, працюють активно піротехніки. Там роботи на десятки років.
Тим не менш, територію поступово розміновують, бо потрібно сіяти. На жаль, не встигли посіяти озимі культури, але є шанс посіяти ярі культури, соняшник, просо, гречку, щоб отримати врожай.
Крім мін, є велика проблема із гризунами – мишей в полях дуже багато. Тому що в період, коли відбувалися активні бойові дії, врожай з багатьох земельних ділянок не зібрали. Аграріям потрібно буде приділяти значну увагу саме боротьбі зі шкідниками і хворобами.
Як живе деокупований Херсон?
Дуже неспокійно. На жаль, починаючи з 11 листопада, чи не щодня місто обстрілюють російські війська – багато загиблих і поранених. Ці щоденні обстріли руйнують інфраструктуру, не дозволяють повернутися до мирного життя. Гуманітарна ситуація стабільна – допомога є, допомагають волонтери, багато допомоги. Єдине, чого ми зараз прагнемо – це миру. Сподіваюсь, що він наступить.
Читайте також
- "Намагаємось не розпитувати, щоб не нагадувати про пережите". Боєць з Кіровоградщини повернувся додому з полону
- "Допомагав вибиратись з-під завалів, шукав людям одяг та їжу". Історія 17-річного переселенця з Маріуполя
- Захист, перемога, відбудова. Дмитро Лінько пішов на фронт з посади заступника голови Кіровоградської облради
Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області за цим посиланням
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
