Вбивали всіх: чоловіків, дітей, жінок. Молодих дівчат продавали в рабство за копійки, а немовлят забирали на перевиховання. Так вчиняла влада Османської імперії з вірменами, розказала голова Спілки вірменських жінок Кіровоградської області Арусяк Тадевосян. Вона вивчала історію геноциду вірмен і розказала її Суспільному.
24 квітня 2021-го року в світі відзначають 106-у річницю геноциду вірмен 1915 року.
Арусяк Тадевосян вивчала історію геноциду вірмен з книг, наукових статей та архівів, які є у вільному доступі. Цікавилась, адже за її словами, немає жодної вірменської родини, яка б не постраждала від різанини 1915-го року. Бабуся жінки вимушена була тікати з Карси, міста яке нині належить Туреччині.
"Мені бабуся розповідала, як усіх чоловіків кинули в сарай. Сказали винести все золото та гроші. Забрали навіть монети з вбрання, які за вірменською традицією підкреслювали статус нареченої та нареченого. Як забрали, сарай з чоловіками підпалили, а жінок ґвалтували. У домі сестри мого двоюрідного діда був великий стіл, який не завжди могли підняи троє чоловіків. Під час різанини вона, 18-ти річна дівчина, сама піднімала той стіл, щоб захиститися. Її жорстоко вбили. Моя бабуся в цей час ховалася між шафами, їй вдалося врятуватися".
З чого все почалося
На початку ХХ-го століття історичні землі вірмен були у складі Османської та частково Російської імперії. 15% населення Османської імперії були вірмени, це 2 мільйони людей. Також на території жили греки, болгари, серби, євреї, албанці та молдовани. Османська імперія проводила політику асиміляції, тобто нав'язувала свою релігію, звичаї та традиції.
"У 1908-му році імперія так погано жила, що люди підняли повстання. Вірмени підтримали його фінансово та морально. Вони сподівалися, що нова влада буде до них краще ставитись. Але вони помилялись. Турки, які прийшли до влади, почали вбивати. Вони хотіли знищити усе християнське населення та стати мусульманською державою"
У 1914-му році Османська імперія взяла участь у Першій світовій війні. Вона воювала на боці Четверного союзу разом з Німецькою та Австро-Угорською імперіями і Болгарським царством.
Як все було
Днем геноциду вірмен вважають 24 квітня, адже в ніч з 23-го на 24-те у 1915-му році у Стамбулі (столиці Османської імперії) зібрали представників вірменської інтелігенції та духовенства. Це депутати, вчителі, церковні служителі, композитори, письменники, художники. Представники влади Талаат-паша, Енвер-паша та Джемаль-паша наказали їх депортувати.
"В цю ніч зібрали людей, які могли щось організувати, на щось вплинути. Їх назвали "світло нації". Талаат-паша у своїй телеграмі наказав депортувати, щоб не бентежити світову спільноту. Адже є пустелі, які потрібно заселяти. Другим пунктом він написав: вбити всіх і нікого не милувати. Беріть тільки немовлят, які не бутуть пам'ятати свою історію. В цей день вбили близько 800 людей".
Депортація вірмен тривала далі, розказала Арусяк Тадевосян. Османський уряд випустив з в'язниць засуджних за вбивства та розбої під приводом воєнного стану. Вірменів-військовослужбовців звільнювали з армії та розстрілювали.
"Чоловіків збирали, як на війну, та розстрілювали. Жінок і старих вбивали одразу, відбирали дітей для перевиховання, молодих дівчат продавали в рабство за копійки. Когось брали в гареми, хтось став хатньою робітницею. Представники посольств інших держав, які жили в Стамбулі, обурювались: багато трупів у містах, неможливо навіть ходити. Тоді Талаат-паша відправив другий лист, вивозити вірменів за місто та вбивати там, щоб іноземці не бачили. Вони знищували не тільки родини, а цілі села".
За словами Арусяк Тадевосян геноцид вірмен тривав до 1922-го року.
"Цілий 1915 рік лилися ріки крові вірмен. Війна закінчилась, а різня продовжилась. Є дуже багато архівних матерілів, які підтверджують це".
Наслідки
Через геноцид у 1915-му році загинули два мільйони вірмен. Мільйон вірменських біженців втекли в інші країни. За словами Арусяк Тадевосян, люди тікали на кораблях у країни Євразії, Південної та Північної Америки, Африки та Австралію. Вірмени понесли територіальні, матеріальні та культурні втрати.
Територіальні втрати. "Ми загубили 350 тисяч квадратних метрів нашої історичної землі. Нинішня Вірменія у 10 разів менша. Вірмени там жили тисячоліттями, будували будинки, фортеці, церкви, мости. Там жили наші царі, там були їх могили. Вони всі зараз зруйновані. Те що залишилось, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, – ред) взяли під свою опіку. Вони спалили вісім тисяч сел. Їх немає на карті".
Матеріальні втрати. "Хоча вірменів було 15% відсотків від усіх жителів Османської імперії, але 80% торгівлі проходило через вірмен. Турки відібрали майно, будинки, бізнеси. Все те, що наживали роками. У біженців не було ні взуття, ні їжі".
Культурні втрати. "Знищили велику кількість книг та речі, які зберігали нашу історію. Коли жінки тікали, вони з собою брали не прикраси, а сувої (рукописи на шкірі, згорнуті в трубку, – ред.) та книги. У нас в Єревані – це столиця Вірменії, є музей Матенадаран. Там зберігаються багато тих речей, які вдалось зберегти".
Психологічні втрати. "Цивілізований світ ніяк не реагував на знищення нашої нації. Це дуже пригнічує. У 1921-му році в німецькому Берліні вірменський судент на вулиці побачив Талаат-пашу. Колишній міністр ховався від трибуналу. Після закінчення Першої світової їх партія самоліквідувалася, а всі причетні до геноциду засуджені до розстрілу. Цей студент дістав зброю та крикнув: "Повернись, я не хочу стріляти тобі в спину. Я хочу, щоб ти знав, за що будеш вбитий". І вистрілив. За вбивство хлопця судили. Обвинувачення вимагало розстрілу. Але приясяжні виправдали його і відпустили із зали суду. За цим процесом спостерігали усі вірмени світу. Адже до цього вони відчували себе витратним матеріалом, який можна вбити і ніхто не понесе покарання. Коли його виправдали, люди вперше відчули, що вони люди".
Які держави визнали геноцид і чому це важливо
Нині 30 держав визнали геноцид вірмен. України серед них немає.
"Офіційно визнати геноцид можна й на рівні області чи регіону. Нариклад, це зробили Полтавська, Запорізька, Черкаська області та Автономна Республіка Крим. З 50-ти штатів Америки визнали 49. Визнання геноциду державою, та і взагалі ухвалення резолюцій та законів, що захищають національні меншини, говорить про засудження такого злочину. Є надія, що ця держава не буде таким займатися. Так спокійніше жити нацменшинам, не тільки вірменам. Ми через це пройшли і не хочемо, щоб десь це повторилось".
Волошка – символ геноциду вірмен
Символом геноциду вірмен вважається квітка волошка. Його розробили у 2015-му році.
"Посередині чорна крапка. Це минуле. Той факт, що геноцид був. Його не стерти з нашої історії. Світлофіолетові пелюстки – це сьогодення, континенти, на яких тепер живуть вірмени. Великі пелюстки – майбунє. Це ті ж континенти, на яких вірмени створили свої родини. 12 жовтих трапецій – це області, які ми втратили. Із 13 у нас залишилась одна, сучасна Вірменія. Жовтий колір символізує вічність".
Вшанувати пам'ять жертв геноциду в Кропивницькому до пам'ятного знаку Хачкар прийшли більше 30 людей. Цей знак на набережній Інгулу поставили у 2015 році, приурочивши його відкриття до 100-річчя геноциду вірменського народу.
Хачкар (у перекладі хрест, камінь) – кам'яна стела з різбленням хреста. Такий різновид вірменських пам'ятників встановлювали біля доріг або в монастирях.
Читайте також
- Дизайн змінимо, назву залишимо. Нацменшини Кіровоградщини про площу Дружби народів
- Свято весни і кохання. Вірмени Кіровоградщини відзначали Терендез
