На тлі визнання "незалежності" самоназваних республік на сході України Росією та загрози вторгнення РФ на територію Харківської області жителі регіону обдумують можливі плани дій. Суспільне зібрало реакції харків'ян.
"Маємо розподілити пріоритети". Юлія Смагіна, волонтерка
Моя перша реакція була — хоч ми й знали, й мали бути готовими, все ж таки, виявилися неготовими. Не було чіткої реакції нашого президента, РНБО, дуже повільно працює Верховна Рада, дуже вони тягнуть. Хочеться, щоб були звернення до усього світу, щоб вводити санкції, і ми маємо самі ввести санкції.
- Верховна Рада проголосувала за санкції проти РФ 23 лютого
- Рада підтримала виділення 23 млрд гривень на оборону України
Ми маємо розподілити пріоритети: щоб на армію, на Нацгвардію ми давали більше грошей, щоб вони могли озброюватися, нормальні зарплати платити. Зараз у нас будуть втрати майна на фронті, тому що гаряча фаза йде. Треба буде мати більше грошей, щоб його відновлювати. На медицину, знов-таки. На жаль, не всі є необхідні медикаменти у шпиталях, тому ми докупаємо, чого не постачають централізовано. І матеріали для військових — скоби, плівки, мішки. Все, щоб укріплюватися. Маскувальні сітки — це теж дуже важливо. Якщо хтось плете, плетіть більше. Приходьте на плетіння сіток, тому що треба маскувати нашу техніку теж. У Харкові є на Римарській, 16, на Сумській, 39, "Ставай поруч". Це три основні групи, які плетуть сітки. Дівчата вже вісім років займаються, вони радо приймуть, щоб допомогти.
Читайте також: Призов резервістів, надзвичайний стан і ситуація на Донбасі: спецефір Суспільного
Звісно, хочеться зупинити цю навалу, але ми розуміємо, поки Путін живий, воно буде завжди жевріти. По-перше, не панікувати. В принципі, абсолютно всі прогнози кажуть, що ми не будемо здавати Харків. Але можуть бути провокації. Можуть бути якісь бандитські угрупування, якщо буде ескалація.
Варто зробити якийсь мінімальний запас їжі. Зрозуміти, що робити, якщо у вас не буде світла: ліхтарики, свічки. Щоб був запас води деякий і з'ясувати, де у вас є бомбосховища, щоб ви могли, не дай Боже, сховатися від обстрілів.
"Нам нема чого боятися". Отець Віктор Маринчак, настоятель храму Іоана Богослова
Я вважаю, що Путін зробив фатальну для себе помилку, бо він позбувся будь-якої міжнародної поваги, підтримки, він стає ізгоєм у міжнародному товаристві. Це важливо, бо через це у нього весь час будуть певні неприємності. Якщо поки він шантажував цим, підвищувалися ціни на нафту, газ, він гріб собі гроші з цього. Шантаж надавав йому прибутки, тепер будуть лише витрати. З іншого боку, він поставить Україну в зовсім іншу політичну позицію. Раніше ми мали справу з неоголошеною війною, війну неполіткоректно було називати війною, тепер уже ніхто не має сумніву, що війна є війна, що анексія таки відбувається, що агресор є агресором. Всі крапки над "і" розставлені чітко.
У нас ясна позиція: ось — ми, ось — ворог, і наше діло є праведним. Подібні події надають нам визначеності, а коли ти маєш визначеність, тобі легше далі планувати свою діяльність. Поки не було визначеності, було тривожно. А тепер чого тривожитися? Все зрозуміло: далі будуть спроби провокувати так, щоб виправдати якусь подальшу агресію. Але зрозуміле місце, зрозумілі обставини, зрозуміло, що треба робити. Наші воїни на сході готові нас захищати, народ прокинувся, "тривожну валізу" має кожен громадянин, а це суттєво. Для мене у 2015 році було дуже важливим і болючим те, що наші громадяни не розуміють, що це наша війна — там десь щось відбувається, але мене це не стосується. Тепер це стосується практично кожного з нас, особливо в таких містах, як Харків. Треба визначатися. Визначеність — це краще, ніж аморфний стан суспільства. Суспільство гуртується, мобілізується. Нам нема чого боятися. Все буде добре.
Я не можу покинути парафіян. Свого часу я прийшов на Майдан саме тому, що мої парафіяни були на Майдані, я був разом з ними. Я не покидаю своїх парафіян у скруті, тяжких обставинах, в небезпеці. Я повинен поділити з ними їхню долю. Це моє призначення. Тому я не маю можливості навіть подумати про те, щоб тікати з Харкова. Що можна робити? Церква повинна надихати. Надавати людині розуміння, можливість мобілізувати свою волю, свою мужність і свій спокій. Вірянин відрізняється тим, що у неї є безпідставна впевненість в тому, що вона здобуде перемогу. Підстави з'являються тому що в тебе є впевненість, а не навпаки. Оцю безпідставну впевненість ми намагаємося передати людям, які разом з нами моляться.
Читайте також: Волонтери "Станції Харків" оголосили збір допомоги для потреб переселенців
"Я не побіжу до Львова". Марина Полякова, волонтерка
Чому я тут залишаюсь? Якщо ми не втекли у 2014-му році, коли було дуже страшно і не зрозуміло, де ми, в якій країні, то нині ми, хто вже пережив Майдан, просто перестали боятися. Коли ти подивишся на сутички, які відбувалися тоді, зсередини, то розумієш, що так, ми всі смертні. Родина у мене живе закордоном, я воюю тут, але вони мене підтримують.
У нас зараз маса корисних занять. Найбільш корисне — це піти та освоїти якісь медичні ази — як джгут накласти, привести до тями людину, психологічно підтримати. Все це зараз масово проводиться вихідними. Плюс — варто підготуватися. На кризовий момент зберіть ті ліки, що вам необхідні чи вашим близьким, зробіть запаси їжі та води та шукайте на всякий випадок бомбосховища.
Всі ми розуміємо, що не знаємо, що може бути. І ніхто напевно не знає. Так, війна — це страшно. Але якщо в людини є можливості не тільки працювати і чимось себе зайняти, то допомагайте армії. Ці відчуття корисності, потрібності та причетності — вони дуже заспокоюють нерви. Наші хлопці — молодці, вони мотивовані.
Те, що зробив Путін, — це пряма агресія проти моєї країни. Ми знали це і так, але люди навколо мене, які всі ці роки казали, що російських військових на Донбасі немає, нарешті побачать те, що російська армія просто навісить собі шеврони, замажуть номери та поставлять перед собою жінок і дітей.
У будь-якому разі, Харків ми не здамо. Розумію, що нашого бажання недостатньо. Вже є заяви, що вони хочуть собі Донецьку та Луганську область у повному обсязі... Ну що ж. Дамо по зубах. Наша армія за ці роки перетворилася на дуже професійну армію. Бігти немає куди. Я не побіжу до Львова, не поїду до родичів закордон, хоча така можливість є. Я не можу кинути місто, не можу кинути людей, з якими я працюю і які мені вірять. Всі мої знайомі на місці, ніхто нікуди не їду, всі тренуються і розуміють, що до чого. Ми подаємо приклад, за ними йдуть люди, тож "хто, якщо не ми".
Читайте також: Волонтери про брак інформації від влади та плани дій
"Це наш дім". Олександр Костенко, блогер
Багатомільйонний натовп завойовників з дивана. Це ви вигодували енергією своєї ненависті ваших кремлівських упирів. Без вас вони були б неможливі. Не знаю, що ви почнете говорити своїм дітям, коли у дитячих магазинах перестануть продавати дитячу військову форму. Я знаю, що ми говоримо своїм: це ми на нашій землі. Це наш дім. Це нас сюди прийшли вбивати. Ви прийшли до нас будувати свою недоімперію. Це буде квиток в один кінець — вас же вчили жертвувати собою на благо країни.
Олег Каданов, актор і музикант
Тримаю лінію культурної оборони у Харкові. У разі загострення не збираюся нікуди їхати, залишаюсь тут. Будь-якими силами буду допомагати нашій армії. Зберігаймо спокій, підтримуємо ЗСУ!
Сергій Жадан, письменник і музикант
Друзяки, всім привіт! Це "Жадан і собаки" з міста Харкова. Сьогодні в нас 23 лютого, пів на десяту ранку. Ми зібралися на репетицію, в нас попереду концерти на заході та на сході України. Користуючись нагодою, хочемо сказати вам таку річ: доки є можливість — робімо свою роботу. Лишаймося на своїх місцях. Тримаємось важливих для нас речей. І головне: не панікуймо. Час працює на нас.
Ірина Голубєва, голова Харківського обласного осередку "Пласту"
Звернутись хочу до тих, хто хоче до нас зі зброєю. Россиянин, два раза подумай и оставайся дома. "Хорошо там, где вас нет", — это правда, поэтому понимаю, как тебе хочется оккупировать побольше наших земель, они прекрасны... Но помни свои поговорки "лучше меньше да лучше". Сиди дома, по крайней мере, останешься живым. Нам есть кого и что защищать и мы готовы. Паники не жди, мы восьмой год тренируемся".
Антон Геращенко, ексзаступник глави МВС, живе у Києві
Не мовчіть! Від Калінінграда до Владивостока! Телефонуйте рідним й близьким, кажіть їм, що ви проти війни з Україною! Повірте, ті, хто вас слухають — почують!
Російська інтелігенція, письменники, поети, композитори, художники — не мовчіть! Оскільки після того, як почне потоками литися кров, Ваші голоси вже мало хто почує.
Запам'ятайте! Україна — не Росія! Але ж Україна і не ворог Росії! Дайте нам спокійно жити! Живіть спокійно самі! Нам усім потрібен мир. Зупиніть Путіна!
Читайте також
На Харківщині посилюють безпеку через загрозу РФ — СБУ та поліція
