Андрій Дяковський зі Стрия на Львівщині пішов служити у військо, аби помститися за загибель брата. Його старший брат Юрій Дяковський – учасник Революції гідності, Герой Небесної Сотні – був закатований проросійськими бойовиками на Донеччині навесні 2014 року. Його тіло знайшли в річці Казенний Торець.
Андрій служить у Луганському прикордонному загоні — бригаді "Помста", — поблизу тих місць, де загинув брат. Помста за брата, ділиться, – це один з його мотивів піти на фронт.
Історію свого брата-майданівця та про те, як служить у "Помсті", – Андрій розказав Суспільне Донбас.
Як розказав Андрій, Юрій був для нього не лише братом, а ще й другом. Тому "Помста" для нього – це не лише назва бригади, а ще й мотивація помститися за загибель брата.
За його словами, коли почалась Революція гідності, Юрій замість нього поїхав до Києва на Майдан.
"З народного дому виїжджали автобусами. Я прийшов, там вже компанія зібралася, друзі. Сідати в автобус – дивлюся: брат мій стоїть. Підходжу. Він каже: "Ти не їдеш". "Я ж в списку!" "Ні, – каже, – там в списку я". Взяв мене перекреслив, написав себе: "А ти лишаєшся вдома, бо батьки лишаються на тобі", – згадує Андрій.
Під час Революції гідності 24-річний Юрій патрулював барикади у складі "Правого сектора". Був двічі поранений силовиками. Як розказує Андрій, перше поранення його брат отримав, коли силовики розганяли натовп. Йому у руку влучила гумова куля.
"А друге поранення отримав, коли був розстріл Майдану. Товариша хотів витягувати, і йому попало, він навіть не відчув цього. Спочатку думали, що то просто з травмата влучили. А то була куля справжня", – згадує чоловік.
У квітні 2014 року Юрій разом з товаришами з "Правого сектора" поїхали на Донеччину. 17 квітня Андрій говорив з братом телефоном востаннє.
"Каже: не знаю що там і як, але, каже, хочу тобі сказати, що – вибач мене…. Каже: я зроблю так, що ти не маєш йти на цю війну. Ще 17 квітня телефон – в нього ще йшли гудки, а 18 – вже телефон був виключений", – згадує військовий.
Що сталося з братом, Андрій дізнався за тиждень – коли був мобілізований і мав вирушати на Яворівський полігон. Тіло Юрія знайшли у річці Казенний Торець поблизу Слов’янська.
"Показали мені фотографії. Мамі не показували. Щоб ви розуміли, я лиця не впізнав… Настільки побитий був, що я не міг його впізнати. Впізнав лише по передньому зубу, який у нього був надламаний", – згадує Андрій.
Пізніше рідні дізналася, що Юрій разом з товаришами мали вивезти з Горлівки депутата міської ради Володимира Рибака та потрапили у полон до бойовиків.
Юрія Дяковського поховали 8 травня в Стрию, згадує Андрій. Через рік йому посмертно присвоїли звання "Герой України".
До лав ЗСУ Андрій долучився цього року. Зараз – опановує фах оператора дронів. Служить поблизу місць, де загинув брат.
"Це – помста. Бо я не можу їм пробачити це. Я не хотів би бути братом Героя… Краще він був би живий", – каже Андрій.
Вдома на нього чекають батьки, старший брат, дружина та шестирічна донька.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
