Руслан Кладков на псевдо "Ігла" нині боронить рідний Донбас у складі 111-ї бригади Територіальної оборони. 11 років тому був підприємцем, жив у Лисичанську Луганської області. А тоді почався Євромайдан, і Руслан не був осторонь: поїхав у Київ, доєднався до протестувальників на майдані Незалежності. Битви, схожі на середньовічні, лютий холод і найсмачніший у житті чай з канапками. А ще: відчуття того, що це не остаточна перемога. Таким запам’ятав зиму 2013-214 років у Києві Руслан.
У Лисичанську, розповідає військовослужбовець, мав бізнес – дві кав’ярні, турбазу, працював юрисконсультом. Через війну втратив не тільки власну справу, а й дім: рідне місто, яке він обороняв навесні та влітку 2022 року, — наразі під окупацією.
Про свою участь у Революції гідності, антитерористичній операції, повномасштабному вторгненні — до Дня гідності та свободи "Ігла" розповів Суспільне Донбас.
Далі — пряма мова.
Позивний мій – "Ігла". Це з Майдану. Я був у першій Львівській сотні. Я дуже худий — худий, як голка, – і так приклеїлося: "Ігла".
Я з міста Лисичанська Луганської області. Я на той момент був звичайним підприємцем. Ще до Революції гідності був проукраїнські налаштований, і я, і наша компанія. Для сходу України це невелика кількість людей.
"Ми не вивчили уроки Майдану, мета не була досягнута"
— На Майдан потрапив на початку грудня. Коли я побачив те, що відбувалося 30 листопадаЄвромайдан почався 21 листопада 2013 року, коли влада вирішила призупинити підготовку до асоціації України та ЄС. 30 листопада — ніч силового розгону мирного протесту на майдані в Києві., я відчув, що потрібен там. Для себе прийняв рішення, що я теж буду захищати гідність нашої країни. Щоб в нас не сталося так, як на Росії, – де антиутопії Орвела втілилися в життя.
Збиралися їхати спочатку четверо, але коли настав день виїжджати, виїхав тільки я. Потрапив у кінотеатр "Жовтневий". Вже на той час у кінотеатрі був організований спротив. Майдан вже був у гарячій фазі.
Почалися звичайні майданівські будні: вдень чергуєш на Інститутській, відпочиваєш. На той час було дуже-дуже холодно. В бочках палили багаття, щоб зігрітися. Здавалося, що сам диявол їм допомагає, тому що було настільки холодно і був дуже сильний вітер. Він з тебе, мабуть, душу видував...
Пам’ятаю сніданок: звичайна гречана каша, шматочок сиру, шматочок ковбаси і привітні дівчата, які все роздавали. І чай, такий смачний, такий теплий, щ, коли за дверями було мінус 23, він здавався найкращим чаєм, мабуть, у житті.
І була битва: поліцейські наступали, били всіх кийками. В нас теж були кийки. У них щити. У нас дерев’яні щити. Якесь Середньовіччя. Була битва: вони наступали, ми відбивалися.
Вже тоді почали лунати перші постріли, і вже тоді ми зрозуміли, що це все закінчиться великою кров’ю. Це стало зрозуміло, але ніхто не здавався.
Коли ми дізналися, що Янукович побіг до Росії, ми зрозуміли: все, Майдан переміг Януковича. Але не переміг ворога, з ким ми по сей день ми воюємо.
Я розумів, що втеча Януковича — маленька крапля, тому що всі вороги, я знав, причаяться, сховаються і через деякий час почнуть робити те, що їм наказує Кремль. Тому ніякої ейфорії у мене не було.
Ми не вивчили уроки Майдану. Мета Майдану не була досягнута. Російські спецслужби вже на той час вербували людей і вони почали розказувати про "російську весні" ще 23-го лютого 2014 року.
"Два роки відходив від війни, бо у снах повертаєшся до тих подій"
— Коли було захопленеЛисичанськ в 2014 році був під контролем окупантів з травня по 24 липня. місто Лисичанськ, за дві години я виїхав, і приєднався до "Азова". До 2015-го року пройшов гарячі точки. Був Маріуполь, 6-9 вересня були штурми зі сторони Виноградного. Було Широкіно, Іловайськ, Дебальцеве.
Яскравих моментів дуже багато, але вони всі дуже сумні. В "Азов" — і тоді, і зараз — входить багато молодих хлопців, ініціативних, рішучих,.. на жаль, багато з них на початку загинули.
Відходив від цього, мабуть, два роки. Стільки пішло,. щоб повернутися до нормального життя. Бо у снах повертаєшся до тих подій, є тривога. А ще тоді відчувалася якась незавершеність цього всього.
Займався різним: від ремонту й настройки комп’ютерів до встановлення систем охорони безпеки, була в нас база відпочинку "Острів" між Лисичанськом і Сєвєродонецьком, кав’ярні. Великих грошей не приносило, на життя вистачало, все у нас було добре.
Я став більш цінувати час. Який можна проводити з близькими, менше стали потрібні якісь речі: дорога машина, ще щось. Почав прагнути більше проводити часу з дітьми, з родиною, з друзями.
"У Лисичанську влітку 2022 все здавалося сірим — це був пил від розривів"
— 23 лютого — день народження моєї доньки. Все, як завжди, прийшли гості, прийшли діти. Потім лягли спати, і прокинулись від дзвінка знайомої з Харкова. Харків вже бомбили літаки. Ми встали, вдягнули форму, жінка моя — теж військовослужбовець, — у нас були готові речі. Я долучився до 111-ї бригади ТрО.
Місто Лисичанськ опинилося в оточенні. Бої за місто йшли у Сіверськодонецьку, Рубіжному, Воєводовці, Привіллі. Ворог мав перевагу у зброї, артилерії. На кожен наш постріл у них було, мабуть, сто пострілів. Нашої артилерії зовсім не було чутно. Не було ні техніки, нічого, сама піхота обороняла — за рахунок відваги й сміливості.
Пам’ятаю, як зайшов додому востаннє. Щось нашвидкуруч позабирав. Пам’ятаю, що забрав кота й дитячі медичні картки. Навпроти моєї оселі парк і Дім техніків. Там діти займалися. Він вже згорів. Бачив свій район зруйнованим. Світла не було, нічого не було. Тільки старі люди, які ходили по городу в пошуках води.
Було літо, але все здавалося сірим: все припало пилюкою від розривів. Дерева були не зелені, а сірі.
Це вже вдруге місто ЛисичанськВдруге Лисичанськ російській війська окупували 3 липня 2022 року. знаходиться під окупацією. Я розумів, що тепер це буде набагато довше.
"Я фіксую воєнні злочини росіян"
— Я продовжую нести службу в 111-й бригаді ТрО. Спочатку я був телефоніст-лінійний наглядач, потім — командир автомобільного взводу. А далі почали шукати юриста, а я за освітою юрист.
Серед іншого я збираю дані щодо дотримання міжнародного військового права. Порушення з боку ворога постійні. Це розстріл наших військовополонених і застосування заборонених методів та засобів ведення війни. Ми ці факти фіксуємо, подаємо до Києва, там вже прокуратура направляє до міжнародних судів.
Після війни? Планую звичайне цивільне життя. Родина, діти, дім. Є надія на те, що колись ми з сином повернемося додому, знову почнемо ходити по річці, збирати мідій, відпочивати, як люди. Я впевнений що ми повернемося, інакше бути не може.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
