Інна з окупованого військами РФ Маріуполя Донецької області виїхала в червні 2022 року. Нині живе у столиці, й третій рік чекає на сина з російського полону. Триматися їй допомагає гобі — хендмейд. Вона робить блокноти, джанбукиБлокнот, що вироблений з підручних матеріалів. З англійської: junk — сміттєвий, тож такі блокнти або книжки — вважають екологічними виробами зі вторинної сировини. та листівки у техніці скрапбукінгСкрапбукінг – цікава та універсальна техніка рукоділля для оформлення альбомів, блокнотів, листівок та конвертів.. Про своє захоплення, як змінились смаки за час повномасштабного вторгнення та як творчість стала розрадою в очікування з полону сина — у всесвітній день рукоділля — жінка розказала Суспільне Донбас.
Лінійка, олівець і клей — це основні інструменти, які Інні потрібні для створення сувенірів. Із сировини — декоративний папір, картон, стрічки. Як розповідає майстриня, на листівку їй достатньо одного вечора, а ось на альбом чи скриньку може піти до 10 днів.
“Це ж хобі. Як загориться на щось — можна зробити за вечір, складнішу роботу — довше. Плотер, що вирізає деталі, машинки, металеві трафарети — таке обладнання в мене було у Маріуполі. Потрошку я тут також вже назбирала, купила вживану машинку. Коли вдосконалюєш свою майстерність, то лінійки та канцелярського ножа вже замало для якісної роботи”, — ділиться маріуполька.
За хендмейд сідає надвечір, розповідає майстриня, коли хатня робота зроблена і ніхто не відволікає. Зосередитись на виробі допомагають творчі влоги або серіал.
Додає: блокноти, альбоми, листівки, скриньки, сувенірні коробочки — робить на замовлення чи виготовляє за натхненням.
“Коли ти робиш сам, то це виходить швидше і легше, коли на замовлення — вже більш прискіпливо ставишся до виробу, намагаєшся догодити, щось перероблюєш — на це йде більше часу. Але з іншого боку — це відточує майстерність", — пояснює Інна.
Торт — перше натхнення
Декорувати у техніці скрапбукінг почала ще у 2016 році, згадує Інна. Першою роботою став паперовий торт — подарунок для племінника.
"Хотілося чогось особливого та унікального, в мережі я натрапила на оригінальний подарунок у вигляді паперового тортика. У кожному шматочку — якесь побажання та маленький сюрприз. Можна вважати, що саме з нього й почався мій творчий шлях у скрапбукінгу", — розказала майстриня.
За її словами, нині смаки людей змінилися. До повномасштабного вторгнення, переважали яскраві тематичні замовлення: різдвяні, літні, морські, дитячі. Мали попит скриньки для зберігання пам'ятних речей малюка — "Матусині скарби".
"Зараз частіше питають армійські альбоми для військових, скрині для зберігання пам'ятних речей, листівки з теплими побажаннями", — зазначає Інна.
Етикетки від одягу, крафтовий папір, упаковки від каші, старі книжки, чеки, брошури, квитанції, накладні — вона не викидає, а накопичує й використовує у творчості.
"Зараз популярна тема збереження довкілля та повторне використання матеріалів. Людям подобаються джанкбуки, якщо буквально — це блокнот зі сміття. В ньому використовується старий папір та тканина, різна макулатура. Цей "мотлох" художньо міксується і створюється унікальний блокнот з вінтажний настроєм", — пояснює жінка.
Маріуполь: спогади про облогу міста та полон сина
До 24 лютого 2022 року Інна працювала на металургійному комбінаті імені Ілліча, у цеху з водопостачання. Як розповідає маріуполька, графік роботи дозволяв займатися творчістю. У найближчих планах було — зіграти весілля сину, дівчина якого була вагітна.
Син військовий — солдат кінологічної служби Національної гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення боронив Маріуполь. Нині чоловік понад два з половиною роки — в полоні.
“Він і ще кілька його колег залишилися на території військової частини, охороняли її та розплідник собак. Був авіаналіт — розплідник згорів, собаки також загинули. Останнім укриттям тоді для нього, як і багатьох українських військових, був комбінат Азовсталь. Звідти він вийшов у полон, з травня 2022 року ми на нього чекаємо. За цей час у сина народилася дитина, яку він жодного разу не бачив”, — розповідає Інна.
Найважчим у період блокади міста російськими окупантами, називає не холод і не бомби, які летіли на Маріуполь, а страх за сина.
"Організм тоді мобілізувався на виживання. Було холодно й страшно, але найважчим було — хвилювання за сина. Ми знали, що він на Азовсталі, знали, як по заводу гатили російські війська. Протягом місяця я кожну ніч плакала, переживала за нього, дуже схудла", — ділиться жінка.
Нині живе у Києві та знаходить розраду в хендмейді
Згадує, як важко у червні 2022 року виїжджала разом з мамою з окупованого міста — жінки майже добу добиралися з Бердянська до Запоріжжя.
"Коли на одному блокпості в автобус зайшов чоловік і сказав: “Доброго вечора” — розчулилися навіть чоловіки, всі тихенько плакали, бо відчули, що нарешті ми вдома. І там же вперше почули сирену, у Маріуполі її не було, — розповідає переселенка.
Родину у Києві прихистили знайомі. Як зазначає Інна, думали що на місяць-два, натомість минає вже третій рік.
"Мріяла, що в столиці швидко зустрінемося з сином і поїдемо, але чекаю його з полону вже понад два роки. Гобі дає сили триматися, відволікає від сумної реальності та іноді приносить невеличкий дохід. Раніше в мене був магазин на Etsy, але поки я була в окупації, його заблокували без можливості відновлення", — зазначає майстриня.
Нещодавно, каже, започаткувала власний влог з рукоділля "Крила", до якого долучилися 40 дівчат, які живуть в різних містах, країнах. Там рукодільниці обмінюються досвідом та роботами.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
