Вирощує понад сто орхідей, малює в стилі фентезі, перекладає з корейської мови. Ірина Паршина — двічі переселенка, зараз мешкає в Дніпрі. Розказує, це вже її третя колекція орхідей: першу втратила в Луганську, коли виїхала з міста 2014 року, другу — в Херсоні, під час окупації 2022 року. Ірина — журналістка й фотографка. У захопленому російськими військами місті вона намагалася фіксувати побачене і передавати в українські та міжнародні ЗМІ.
Про побачене в окупованому Херсоні і його звільнення 11 листопада, чому в окупації почала вивчати корейську мову та як рятує орхідею з Бучі — Ірина розповіла Суспільне Донбас.
Третя колекція орхідей
Ірина вирощує орхідеї на балконі. Загалом — 106 екземплярів, близько двадцяти — з квітконосами.
"Закриті пелюстки трапляються дуже рідко. І всередині — "метелик". Такі ось відростки невеликі — дуже цінуються", — показує Ірина свої квіти.
Більшість — рідкісні, куплені або подаровані. 11 — як вона каже, "реанімашки" — рослини, що врятовані з-під обстрілів.
"Привезли з Бучі. Ця орхідея одна-єдина лишилася з усієї колекції. Вона пережила окупацію, теж хворіла довго. Її привезли сюди, до Дніпра, ця орхідея була в лікарні. Під час прильоту вона знову постраждала. Корінці вже лізуть, збоку з'явилася дитинка. Тобто жити вона хоче, буде", — розповідає жінка.
Ця колекція орхідей у Ірини — вже третя. Дві попередні були втрачені. Перша — вдома, в Луганську, звідки вона виїхала десять років тому, влітку 2014 року, тікаючи від війни. Друга лишилась у Херсоні, де Ірина пережила окупацію.
"У Херсоні близько 250 орхідей вже було. Але, коли під час окупації вимикали світло, газ, воду у холодній, темній трикімнатній квартирі вони просто не вижили. Коли переїхали сюди, я протрималася три місяці. Казала: "Ніяких орхідей, все". Потім побачила в магазині. Подивилася на чоловіка: "Хочу!". Все — почалася нова колекція", — ділиться Ірина.
Життя під час окупації Херсона
З 3 березня по 11 листопада Херсон був в окупації. Ірина та її чоловік В'ячеслав — обидва журналісти, працювали таємно, під псевдонімами.
"Оскільки я в основному фотокореспондент, то довелося сховати якомога далі фотоапарат, взяти телефон до рук і ніби пересічний громадянин, ходити вулицями — ніби котиків знімати, листочки, квіточки. І таким чином робити фотографії, замальовки з життя. З людьми спілкувалися", — розповідає Ірина.
"Звісно, було страшно, бо ми знали, що списки журналістів опинилися в окупантів, дуже багатьох наших колег розшукували, на квартири приходили. В основному знімкували людей. Це черги: черги у банкомати, величезні черги до магазинів. Трохи вдалося зняти магазини — коли російські магазини відкрилися", — згадує вона.
"Пам'ятаю, як на світлофорі зупинилися поруч тролейбус міський і БТРбронетранспортер. Вони поруч один з одним. Я кажу дружині: "О, який кадр, зараз попробую сфотографувати!". Дружина хапає мене за руку: "Кадр може бути хороший, але останній!", — згадує В'ячеслав Гусаков — чоловік Ірини.
Звільнення Херсона 11 листопада 2022 року
Ірина згадує, як дізналися про визволення Херсона.
"Вранці прокинулися, світла немає, телефони сідають. Від сина повідомлення: "Зі звільненням Херсона!". Спершу не розуміємо: де, що, як. Вперше зв'язалася з мамою, сказала: "Все нормально, ми на площі, тут наші, святкуємо!". Площа була просто забита. Дуже багато військових, дуже багато людей. Прапорів стільки! Це було дуже несподівано з огляду на те, що люди ховали ці прапори. Їх забирали в людей, спалювали — росіяни", — згадує Ірина.
Малювання та корейська мова
Ірина розповідає: зараз їхній район у Херсоні — під обстрілами. На новому місці у Дніпрі переселенка повернулась не лише до квіткарства — малює. Набори матеріалів для живопису вона теж втратила в Луганську та Херсоні.
"Купила олівці. У мене була виставка до Гелловінущорічне свято надвечір'я Дня всіх святих (31 жовтня), символом якого вважають відьму на мітлі та видовбаний гарбуз із запаленою свічкою всередині. Серія гелловінських малюнків", — каже жінка.
А ще Ірина вивчає корейську мову та перекладає з корейської фільми.
"Їхня історія схожа на нашу. У них теж був період окупації Японією. Теж була боротьба за свободу. Сидячи сама в окупації, я дивилася фільми про їхню окупацію. Вони допомагали, підтримували. Я дивилася історичні фільми про той період, для мене це було дуже близько й болюче", — згадує Ірина.
Гобі допомагають їй і не втрачати надії: їхня найбільша з чоловіком мрія — повернутися додому, у звільнений Луганськ.
"Я не знаю, повернемося ми в Луганськ чи не повернемося, чи доля ще кудись закине, але не хочеться потім, через якусь кількість років, щоб роз'їдало потім відчуття змарнованого часу", — говорить В'ячеслав Гусаков.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал створено в межах проєкту "Підтримка професійної журналістики під час війни", що реалізується ГО "Інтерньюз-Україна".
