Модульні містечка, гуртожитки, шелтери, переобладнані з колишніх дитсадків, шкіл, приватних будинків. На Дніпропетровщині діють прихистки для людей, евакуйованих з "гарячи" точок Донеччини. В одних можна мешкати абсолютно безкоштовно, бо всі витрати покриває бюджет чи доброчинники, в інших — за гроші, на пільгових умовах. Про те, які вигоди є у прихистках, хто там проживає і на яких умовах — у матеріалі Суспільне Донбас.
Прихисток у дитсадку у селищі Царичанка: житло для евакуйованих з Мирнограда
У Царичанці на Дніпропетровщині діє шелтер для евакуйованих з Мирнограда — міста, до якого наблизився фронт. Його облаштували в будівлі колишнього дитсадка два місяці тому. Тут живе 29 людей, більшість — це літні люди та родини з дітьми.
Ліжко та тумбочка — це все, що зараз має колишній військовий розвідник і шахтар з 52-річним підземним стажем Петро Рогач: "Дім був — немає. 90 років наживав. Все залишилося. Я навіть світлини всі не забрав, документи всі не забрав".
97-річний Петро Рогач говорить: єдине цінне, що зміг забрати з рідного Мирнограда, — фотографії та кітель з орденами.
"У молодості, коли Рузвельт, Черчіль і Сталін вирішували питання, всі думали, що це остання війна в світі. Усі ми думали, що так, а воно, бачте, як вийшло", — каже ветеран Другої світової війни.
У шелтері для переселенців є душові, туалети, пральня. Раз на місяць отримують гуманітарну допомогу. Прибирають і готують самі.
"Ми тут чергуємо по черзі, у нас є графік. Кожен день прибираємо по черзі. У нас принаймні є, на чому спати", — говорить мешканка Марина.
Подружжя Кулиничів облаштувало власну кухню. На допомогу, яку отримали від доброчинників, купили холодильник. Людмила з чоловіком живуть удвох у кімнаті. На дозвіллі чоловік читає, жінка — плете. Їхній будинок в Мирнограді розбило під час російського обстрілу у серпні 2024 року.
"Дому в нас немає. Прилетіло, рознесло. Я не знаю, як ми вціліли. Чоловік досі доліковується, розрубало ногу уламком", — розповідає Людмила.
Її землячка Олена Данилова також, каже, знаходить розраду в гачкуванні. З Мирнограда, ділиться, виїхала заради онучки-школярки. Живуть у кімнаті на дві родини. На пенсію й "переселенські", констатує, окреме житло не орендуєш.
"Ну як от жити? Я все життя, мені 60 років, прожила в своєму будинку. Сумуємо, хочемо додому. Все чуже, все купили. Каструлі купили, сковорідки купили, ковдру брат прислав. Шкарпеточки плетемо, тапочки плетемо. Все, як вдома, тільки що не вдома", — зітхає Олена.
Діти в шелтері мають можливість навчатися онлайн, є інтернет. 10-річний Сергій мешкає у кімнаті з бабусею Надією та батьками.
"Я підключаюся до всіх уроків, роблю домашні завданні. А коли є вільний час, я малюю, на вулиці гуляю. До від'їзду було дуже гучно. Школу розбили та літали винищувачі, я дуже боявся. Хочу додому повернутися та хочу, щоб війна закінчилася", — каже Сергій.
"Нормально, буває гірше. Діти працюють вже. Зять — на заводі, а донька — на складі квітів. Діти прийдуть — треба вечерю приготувати, у магазин сходити. І так щодня",— додає його бабуся Надія.
Шелтер для переселенців з Мирнограда у селищі Царичанка облаштували в колишньому дитсадку за гроші місцевої громади. За словами заступниці начальника Мирноградської міської військової адміністрації Тетяни Ситник, проживання — безкоштовне. Готові приймати ще.
"Тут у нас може приїхати три-чотири родини, ми можемо їх прийняти. Ми вивозимо всіх, хто хоче. Вже немає такого масового виїзду, але от по три, по чотири людини виїдждають", — зазначила вона.
Евакуйовані з Мирнограда, за словами посадовиці, зимуватимуть в шелтері. У рідному місті поблизу фронту наразі, за даними на 14 жовтня, залишається ще понад півтори тисячі людей.
Житло для ВПО у Дніпрі: шелтер "Родинний світ"
А цей шелтер для переселенців із Донеччини діє в Дніпрі майже півтора року. Тут живуть понад 50 людей. Заклад створила Вікторія Лущинська, віддавши під прихисток власний будинок. Розказує: облаштовувала за свої гроші з допомогою волонтерів. Пожильці сплачують за комунальні послуги, а решту витрат, каже жінка, взяла на себе. Допомагають і міжнародні організації.
70-річна Любов з Новогродівки живе у шелтері із чоловіком. Найдорожче, що взяла з дому, — світлини рідних. Вони в евакуації, в Португалії.
"Місто окуповане ж, "орки" у нас там. Навіть не знаю, чи цілий наш будинок. Говорили, що дрони залітали, і дахи побиті. І заходили двері вибивали, шукали українських солдатів", — розповідає жінка.
У цьому прихистку вони два місяці. Мешкають у кімнаті на вісьмох людей.
"Ремонт дуже гарний, машинка пральна, сушилка, душ, на кухні все є, і духовка електро, і газова. Готуємо самі, продукти нам дають", — додає Любов.
У цій же кімнаті живе подружжя з Гірника. У них було два будинки, обидва знищені обстрілами.
"Вікна повибивало, двері, вікна — всі повибивало, дах… Тут добре. Все є, всі вигоди. З нього і з мене — по дві з половиною тисячі платимо. Так, це доступно", — зазначає Олена з Гірника.
Шелтер для переселенців створила керівниця благодійного фонду "Родинний світ" Вікторія Лущинська. Розказує: прониклася історією жінки з Бахмута, якій було ніде жити. Півтора року тому, каже, віддала під поселення власний двоповерховий будинок.
Тут є санвузол, пральня та кухня. Пожильці сплачують за комунальні послуги та охорону — по 2,5 тис. грн на місяць, а решту витрат, каже Вікторія, вона взяла на себе. Допомагають міжнародні організації.
"Ми — як одна сім'я. Наприклад, якщо сьогодні ми привезли речі, зимові речі — кому що потрібно, ми все роздамо. Або мені привозять сосиски — я привожу сюди. І так само до мене ставляться люди, це мені дуже приємно", — ділиться Вікторія.
Загалом у шелтері, каже засновниця, мешкає 52 людини. Є "жіноча" та "чоловічі" кімнати.
Три місяці живе тут Наталя з Новогродівки. "Ану, 40 років прожити в одному місті й на схилі років ось таке… Про що нам думати? Ось війна скінчиться, будемо думати, куди нам і як…", — говорить вона.
"Мені 81-й рік. прожила в Українську 53 роки, а повертатися нікуди. Мабуть, буду тут доживати, у дівчаток", — додає її сусідка по кімнаті Любов з Українська.
У "чоловічій" кімнаті живе Олександр. Він приїхав з Гродівки місяць тому, облаштовується, каже, шукає роботу.
"Назад уже ходу немає. Ми тут з Україною, так що живем тут. Поки вдома, а хлопці — на роботі. Може, далі й ми роботу знайдемо", — ділиться він.
З облаштуванням у шелтері людям допомагає дніпрянка Яна Позднякова. Волонтерка мешкає разом з переселенцями.
"У нас є люди, котрі мешкають більше року, вони з Лисичанська. Зараз люди починають приїжджати з Покровська, Мирнограда, Гірника. Я їх зустрічаю, поселяю. Люди, коли приїжджають, — у тяжкому емоційному стані. Я їх підтримую, вислуховую", — каже Яна.
Засновниця шелтера Вікторія обіцяє: її прихисток працюватиме щонайменше до кінця війни. Каже, що має ділянку, де можна було б звести модульні будиночки.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Дніпропетровська область, за даними обласної військової адміністрації, прихистила близько 500 тисяч переселенців. Більшість із них — із Донеччини та Луганщини.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал створено в межах проєкту "Підтримка професійної журналістики під час війни", що реалізується ГО "Інтерньюз-Україна".
