77-річна Ніна — двічі переселенка. У 2014 році війна змусила її виїхати з рідного Донецька до Борівського біля Сіверськодонецька. У 2022-му жінка пережила два місяці окупації та знову залишила дім. Нині Ніна живе у шелтері для переселенців у Самарі на Дніпропетровщині. Про життя в окупації, втрачений дім та бажання дочекатися справедливого миру — у матеріалі Суспільне Донбас.
Біля шелтера Ніна має невеликий город. Вирощує петрушку, перець, помідори, огірки та картоплю.
«Я мріяла про город. Ось, купила насіння. Пікассо — картоплю, посадила. Така у мене картопля виростала, друзі! Городчик невеликий, але мені достатньо. Така картоплина — я взагалі сама в шоці була», — розповідає Ніна.
У шелтері жінка живе півтора року. До повномасштабного вторгнення мешкала у селищі Борівському Сіверськодонецької району Луганської області. У 2022 році звідти виїжджала вже з російської окупації. Дорога до Самара, де живуть її рідні, тривала три тижні.
«Виїхала з перевізницею. Уже стояли російські пости, але я змогла виїхати сюди. І я приїхала, ніяка. У мене ще перелом руки був перед війною у 2022-му, так рука не піднімалася. Приїхала, виходжу і кажу: "Хоч поховайте мене, будете знати". Я думала, що я на другий день тут помру. Слава Богу, жива доїхала», — згадує Ніна.
Єдина річ, яку Ніна змогла вивезти з дому, — старий сімейний фотоальбом. У ньому — світлини її родини та молодості.
«Це донька менша виходила заміж. Оце ми з чоловіком, коли вчилася в інституті, — у гуртожитку фотографувалися. Тільки-но одружилися», — показує світлини Ніна.
У 2022 році жінка два місяці прожила в окупації у Борівському. Спочатку, згадує, у селищі не стало газу, потім електрики та води. Батьківський будинок Ніни був розбитий, жити там було неможливо.
«Там ні вікон не було, ні опалення, нічого. Батареї попорозмерзалися, і залито все там було, непридатний був мій будинок. І я пішла до сусідів», — розповідає переселенка.
Ніна згадує, як у Борівське зайшли російські військові. За її словами, на одязі та руках у них були георгіївські стрічки. У селищі росіяни почали проводити зачистку та зайшли й до неї.
«Я лежу, у мене все повідчиняно, заходять з автоматами, все таке. Кажуть: "Ви одна?" Я кажу: "Та, одна, одна". А вони кажуть: "А ми росіяни". Я кажу: "Та мені все одно". Вони кажуть: "Нам самим набридло. Ви тут чотири місяці, ми шість місяців уже бігаємо по ваших лісах". Так вони мені кажуть. Забрали одразу телефони у нас», — згадує Ніна.
На підконтрольну Україні територію Ніну вивезли перевізники. Спочатку вона жила з родичами, згодом оселилася у шелтері в Самарі. Тут жінка займається скандинавською ходьбою та малюванням, працює на городі.
«Веду активний спосіб життя, щоб підтримати своє здоров'я, щоб дочекатися справедливого миру, інакше ніяк не можна. 77. Буде 78 через два місяці. Уже не за горами 80, а треба ж усе встигнути. А я хочу справедливого миру», — говорить Ніна.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
