У Дніпрі переселенка з Донеччини Олена Лазько відкрила виставку вишивки "Боріться — поборете". В експозиції, що в одному із укриттів міста, зібрала понад пів сотні авторських робіт. Серед них — ті, що жінка змогла вивезти з-під обстрілів, з рідної Великої Новосілки. А ще — вишивки, створені в Дніпрі за два роки після евакуації.
Рукодільниця робить ужиткові речі за мотивами української вишивки, а також візерунків приазовських греків, які населяють її малу Батьківщину.
Серед того, що представила на виставці Олена Лазько, — жіноче вбрання, яке створила за мотивами строїв приазовських греків. Взірці грецької вишивки, говорить, бачила в музеях та наживо вдома — на Донеччин.
"Там дуже складний етнос навкруги, греки-уруми, греки-румеї, вони на різних мовах розмовляють. І я почала трохи глибше вивчати етнос. Грецькі майстрині дуже любили колір оливи і блакитний. На чому вишивали? На льоні. Але у нас не дуже льон росте на Донеччині, більше — коноплі", — розповідає вишивальниця Олена Лазько.
Олена вишиває понад 15 років. Каже: захопилася на пенсії. До того 40 років працювала вчителькою.
Жінка вивчає й українську народну вишивку. Полюбляє — гладь.
"У гладі є дуже цікава особливість — вона втинається прямо в простір тканини. І якщо тканину ви берете в руки, то відчуваєте, якою ниткою вишито — товстою чи тонкою, якою голкою", — пояснює вишивальниця.
Олена відкрила виставку своєї вишивки в одному з укриттів закладу позашкільної освіти "Дитячо-молодіжний центр "Лідер" у Дніпрі.
Тут є роботи, які жінка змогла вивезти з Великої Новосілки на початку повномасштабного вторгнення. Згадує, як у рідному селищі під обстрілами прожила майже пів року:
"Ми залишилися, як щури там, в підвалах. Ні світла, ні зв'язку, нічого. Коли у дворі уламки заліза, хто їх буде рахувати, оті вишивки. Там людей побило, там хати зруйнувалися. Не до того було. Я плакала тиждень, поки збиралася, плакала".
До Дніпра, каже Олена, вона також забрала врятований нею сторічний рушник. Його жінці передала 86-річна незряча сусідка Ніна, якою вона опікувалася. Рушник висів на воротах — як білий стяг, знак того, що в хаті — мирні люди.
"Я вивезла і віддала у Музей спротиву Голодомору. Там йому місце, бо там виспівана пісня життя людини. Там сум такий, на тому рушнику", — каже жінка.
На виставці близько пів сотні робіт майстрині. В основному — ужиткові речі, говорить Олена.
"Серветки, скатерки, те, що я поробила за ці роки, два, три роки, італійські тут є мотиви, грецькі, петриківські, українські, донецькі", — каже вишивальниця.
Експозиція, говорить майстриня, — це її восьма персональна виставка в Дніпрі. Вже працює над новою вишивкою.
