Поки їхні чоловіки фронті, дві подруги з села Звірове на Донеччині шиють спеціальний одяг для поранених військових. Жінки долучилися до волонтерської ініціативи "Швейна рота". Свої вироби називають кіберфутболки та кібертруси, бо, кажуть, це — для справжніх кіборгів.
Подруги-родички долучились до "Швейної роти"
Обидві Олени мають прізвище Доценко. Пояснюють:
"Ми подруги-родички. Наші чоловіки — рідні брати. Вони зараз захищають країну".
Обидві — родом з Луганської області, нині живуть у селі Звірове на Донеччині та є волонтерками ініціативи "Швейна рота". Оголошення про набір швачок побачила одна з них у соцмережі.
"Думаю, чого б не спробувати. Це не потребувало багато якихось навичок. Самі прості навички в пошитті. Перший раз надіслали крій, я спробувала, долучила свою подругу", — говорить Олена Доценко.
У її подруги, другої Олени, чоловік двічі був поранений, тому вона знає: такі речі потрібні.
"Чоловік пішов воювати два роки тому. Був два рази поранений, і так ось вирішили допомагати іншим пораненим, щоб їм було трошки легше".
Як шиють адаптивний одяг для поранених та прооперованих
Жінки шиють спеціальний одяг з листопада минулого року. Це адаптивні футболки та спідня білизна, які зручно вдягати і знімати, якщо людина має рану або в неї, до прикладу, стоїть крапельниця.
Роботою займаються по кілька годин на день. Одна з Олен має сучасну швейну машинку.
"Машинку мені подарував на день народження мій чоловік. Дуже довго вона стояла не використовувалася", — говорить жінка.
Свої вироби Олени не називають не просто футболками чи білизною.
"Кібертруси, кіберфутболки, тому, що вони — кіборги. Вони витрачають своє здоров'я, своє життя на захист нашої країни. На пошиття одних кібертрусів потрібно десь до години часу. Такий же самий час виходить на футболку", — зазначила Олена.
Викрійками жінки отримують від "Швейної роти" — в одному наборі: 20 футболок і стільки ж спідньої білизни. На готових виробах майстрині розміщують термоналіпки та бірки з описом.
"Дівчата присилають нам крій. Ми його розкриваємо, дивимося, відпрасовуємо, розрізаємо, пришиваємо планки до виробу. Пришиваємо додаткові зав'язки, потім пришиваємо липучки, перемо їх, відпрасовуємо, складаємо. Додатково купляємо деякі смаколики нашим пораненим", — поділилась волонтерка.
Грошей за свою роботу, кажуть жінки, не отримують. Дещо купують власним коштом.
"Скінчилися, припустимо, зав'язки чи липучки — ми докупляємо самі. Чи той же самий пакувальний матеріал. Не вистачає обладнання професійного. Так ми теж виробляли б худі, штани. Якщо люди нам буває скидують якісь кошти — ми закуповуємо що треба: гумові капці або одноразові пелюшки, серветки. Скільки буде потрібно — стільки будемо займатись. Якщо все в нас тут буде тихо, мирно", — зазначила Олена Доценко.
Скільки вже вдалося пошити виробів, не рахували. Готовий одяг відправляля у шпиталі Донецької області, а також у Вінницю, Одесу та Запоріжжя.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
