Начальниця пересувного поштового відділення у Краматорському районі Ольга Симоненко після початку повномасштабного вторгнення РФ, попри близькість до фронту, продовжила роботу на Донеччині. Її чоловік навесні цього року пропав безвісти під час виконання бойових завдань на Луганщині. Нині з вихованням п'ятирічного сина їй допомагає свекруха. Поки виїжджати з Краматорська Ольга не планує. Що мотивує жінку їздити у найнебезпечніші куточки області, як броньований автомобіль та інтуїція рятували їй життя та чого найбільше бракує у селах стареньким — до Дня пошти Суспільноме Донбас розповідає історію листоноші Ольги Симоненко.
"Пам'ятаю, одразу після деокупації Святогір'я на Донеччині у Богородичному жила тільки одна родина — старенька бабця та її син. Вона на нас чекала, щоб ми привезли їй пенсію, бо в окупації вона грошей не отримувала. Там більше нікого не було. Заради однієї людини туди їхало пересувне відділення у супроводі поліції.
Про особливості роботи під кулями
У пересувному відділенні пошти Ольга Симоненко працює з літа 2021 року. Вона обслуговує жителів у Святогірській та Черкаській громадах, буває їздить у прифронтові села й інших населених пунктів. Привозить їм пенсії, соціальні виплати, листи та продукти.
У місця найбільш небезпечні працівники пошти, їдуть броньованою автівкою, у бронежилетах та касках. Жінка розповідає, не раз її екіпаж потрапляв під обстріли.
"Керівник Святогірської адміністрації Рибалкін раніше нам навіть рацію видавав, щоб ми не загубилися. Тривалий час у таких поїздках нас супроводжувала поліція. Був випадок, коли керівник дирекції виїжджав зі мною на виплати, над нами пролітав ворожий літак. Так усі навколо броньованої автівки попадали на землю. Я тоді була в середині", — згадує поштарка.
Перш ніж їхати, вона телефонує старості чи місцевим активістам. Так жінка повідомляє не тільки про день і час приїзду відділення, а й дізнається загальну обстановку. Нині, каже, вони вже працюють переважно за визначеним графіком:
"Дзвоню, наприклад, керівнику міської адміністрації, він вже далі передає через військових чи сам. Якщо є зв'язок, то роблю оголошення у Вайбері".
Пенсії, смаколики, хліб
Серед місцевих, до яких приїздить Ольга, популярний товар — смаколики. Як пояснює жінка, у гуманітарці видають переважно крупи, а до неї йдуть за ковбасою та цукерками.
"Улітку люди просили привезти хліба. У нас було печиво, пряники, але їм хотілося хліба. Ми з водієм чисто по-людськи за свої гроші купували і привозили його для них, а на початках — просто роздавали", — розповідає керівниця пересувного поштового відділення.
"Люди, коли бачили хліб, плакали. Торік на початку жовтня, коли тільки-но деокупували Святогірськ, ми роздавали людям буханці. Я купувала їх власним коштом, бо було шкода людей, які виживали в окупації. Тоді грошей ми не брали".
Планшети, новини та інтуїція
Тривалий час працівники пошти все заповнювали вручну, виписували накладні, а потім інформацію переносили у комп'ютер. Нині, за словами Ольги, працювати легше: їм видали сучасні гаджети.
"Раніше ми писали, але якимось дивом касовий апарат все ж працював. Зараз нам видали новий апарат "три в одному", сенсорний планшет. Тепер ми більш сучасні", — розповідає Симоненко.
Натомість для багатьох жителів фронтових сіл відділення пошти й досі залишається чи не єдиним джерелом інформації. Люди приходять до поштової автівки, спілкуються між собою, питають у працівників та провожатих про новини.
"Це ж чудовий привід людям побачити один одного, бо через обстріли вони бояться залишати свої оселі. Та й так, пригадую, вони оточували свого голову і питали, які новини по Україні, й він розказував: там звільнили таке місто, скоро звільнять інше. У мене питали про ціни, про настрої", — розповідає Ольга.
Одного разу, каже жінка, розповіді про зруйновані хати від пенсіонерів їх трохи затримали в одному населеному пункті й це врятувало команду від обстрілів.
"Ми затрималися хвилин на десять, але на в'їзді у Хрестище, куди ми по маршруту прямували, нас не хотіли пускати військові, бо село саме обстріляла армія РФ. Проте ми наполягли й все одно приїхали. Ми швидко людям видали їхні виплати", — згадує листоноша.
З міста вони поїхали іншою дорогою, розповідає Ольга Симоненко. Через деякий час село знову обстріляли.
"Було якесь передчуття, і ми повернули. Згодом я дізналася, що тією атакою вбили літнього чоловіка, якому я щойно видала пенсію. Він дуже любив з нами жартувати".
Пошта приїде, лише б пустили ЗСУ
За даними очільника Донецької дирекції "Укрпошти" Максима Суткового, наразі в регіоні працює вісімнадцять пересувних відділень. Два таких екіпажі обслуговують найбільш небезпечні міста і села Донеччини.
"У нас є дві броньовані автівки. Ми дуже вдячні своїм працівникам, які зголошуються в таких умовах працювати, бо в тих населених пунктах живуть люди, яким потрібні наші послуги. Це вся Сіверська громада, Часів яр, частково Соледарська. Ми їдемо туди, куди пускають ЗСУ, де чекають люди на пенсію, листи, посилки", — розповідає Сутковий.
"Їздимо разом з нашими поштарями. Бо, якщо ми цього не робитимемо, то що скажуть про нас наші співробітники, що то за керівництво таке? Ми там спілкуємося з людьми, питаємо в них: що і як можна покращити в роботі", — додає очільник Донецької дирекції.
Він також зазначає, що у безпосередній близькості до бойових дій продовжують працювати стаціонарні відділення, наприклад, у Нью-Йорку та Північному Торецької громади.
"Там до лінії фронту кількасот метрів".
Усього на Донеччині до початку повномасштабного вторгнення працювали 304 стаціонарних відділення. Нині продовжують роботу — 110, закрилися — 194.
За словами Суткового, через окупацію частини Донецької області, підприємство призупинило трудові відносини з близько чотирмастами працівниками.
Убитих та поранених серед працівників в регіоні немає, підкреслив керівник.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
