Збирають врожай та готуються евакуюватись вдруге. Оксана з родиною пережила окупацію в Лимані на початку повномасштабного вторгнення, переїхала зі звільненого вже міста восени 2022-го року до села Олександрівка Черкаської громади. Наразі і там почастішали обстріли, говорить жінка, тому з двома доньками, свекрухою, батьками та чотирма котами підшукує житло поза межами Донеччини. Як живе родина — читайте.
Оксана згадує, що переживала в Лимані під час окупації. Каже: жили в бомбосховищі.
«Дітей було в бомбосховищі, можливо, 10 діток. Різного віку. Найменшому було менше року. Обстріли були постійно. І вранці виходили підлітки, і вони великим таким ракетам або ж снарядам, які вже вибухнули, або вже розмініровані, давали імена. В кожного снаряда було ім'я, наприклад: це Анжела наша», — згадує переселенка з Лимана Оксана.
Жінка говорить: не встигли вчасно виїхати через старших родичів.
«От ми на вулиці готуємо їжу. Пробігають українські хлопці. Ми розуміємо, що вони, мабуть, в бік Слов'янська. Ну, побігли, вони по своїм справам, ми по своїм. Навіть і не думали. Це було зранку. В обід у нас уже прання. І вже іде зачистка. Заходять росіяни», — згадує 2022-й рік у Лимані Оксана.
«Що вони казали? "Сенс вам кидатися під танки? Немає. Змиріться з тим, що маєте". Автомати є в них, не в нас. Прийшли люди, які робили, що хотіли. Кажуть про бурятів, "ДНР" і "ЛНР", вони начебто і українські корені мають, але вони в 200 раз гірше тих самих бурятів».
Вже після деокупації родина переїхала до Олександрівки Черкаської громади, восени 2022 року.
«Приїхала я з двома доньками. Це Єлизавета і Марія, чоловік, свекруха, свекор і всі жили тут. Зараз донці одній 18, другій 11», — розповідає жінка.
За її словами, з Лимана вивозили лише найнеобхідніше.
«Приїхали три роки тому бомжами, з торбами, те, що можна було маленьким бусикомРозмовна назва мікроавтобуса привезти. Діти, дітей речі, фотографії. А меблі — це, знаєте, таке, наживне», — згадує Оксана.
Разом із людьми евакуювали й домашніх тварин.
«Котів евакуювали усіх. Два контужених, реально які контужені, з переломами. Ну, ми їх виходили. Оце великий кіт, це свекрусин кіт. В першу чергу в машину закинули Пірата. Потім діда, а потім свекруху», — говорить жінка.
Нині в родині чотири коти — двох підібрали вже в Олександрівці. Та останнім часом, каже Оксана, і там стає дедалі небезпечніше.
«Є вже обстріли. Обстріли серйозні. Сказати, що ми не боїмось? Не скажу, що не страшно, страшно дуже. Зараз люди в Олександрівці думають: "Нас обійдуть, нас це мине". І зараз Слов'янськ, Краматорськ теж, ми живемо надією. Але зрозуміло, що все буде гірше і гірше», — говорить переселенка.
За ці роки родина обжилася в Олександрівці, разом зі свекрухою доглядають город. Та після збору врожаю планують виїхати в безпечніший регіон.
«Це у нас займається бабуся. Тому ми думаємо не про квартиру, а про будинок, де буде город, де будуть курочки. Зараз в нас їх нема, але потім будуть. Бабусі треба чимось займатися», — розповідає Оксана.
Каже, перед переїздом хочуть завершити роботи на городі.
«Картоплю викопаємо і кудись далі. (Поїдемо — ред.) Разом з картоплею, з бабусею, з моїми батьками, з котами, з песиками батьків», — говорить жінка.
За даними мапи DeepState, відстань від Олександрівки Черкаської громади до лінії фронту становить близько тридцяти кілометрів.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
