74-річна Валентина із села Сергіївка Андріївської громади Донеччини живе на вулиці, де залишилися лише вона та двоє сусідів — решта людей виїхали. Жінка пересувається з двома ціпками, проте самостійно обробляє дев’ять соток городу та доглядає квітник з ірисами. Разом із нею живе пес Жорик. Квіти для Валентини — це пам’ять про втрату: два роки тому померла одна з її доньок, а рік тому — чоловік. У будинку, каже жінка, майже щоночі від обстрілів тремтять стіни. У вільний час Валентина перебирає старі фотографії та подумки розмовляє з рідними, яких уже немає. "Моя мама пережила Другу світову. На фотографію дивлюсь і кажу: "Мамо, мамо, ти переживала війну, але ти не знаєш, яку війну переживаємо ми…". Як живе Валентина — в матеріалі Суспільне Донбас.
“Та життя — гірше нема. Кожний день бахкає, де — бахає, літає. А ми боїмося, тут трясемося. Уже б, кажу, або вбили, або вмерти”, — говорить місцева жителька Валентина.
74-річна жінка мешкає на майже безлюдній вулиці. Каже: більшість сусідів виїхали. Її ж тримають у селі могили рідних.
“У 2024 році дочка вмерла, від онкології. І в 2025-му, через рік і чотири місяця чоловік помер”, — розповідає Валентина.
На подвір’ї жінки — квітник, який облаштувала її померла донька.
“Бачите, ще в бабусі які квіти, он! Оце ж дочка зробила той цвітник, та, що вмерла. І оце, як полю, кажу: “Моя дочечка дорога, ти довго любувалася цією клумбою?!”. Ото білі півники такі”, — каже місцева жителька.
Разом із Валентиною у дворі живе пес Жорик, якого їй багато років тому подарувала сестра.
Спираючись на два ціпки, Валентина щодня порається по господарству та обробляє город.
“Дев’ять соток у мене. Картопля, отам полуниця, ну, вона вже стара і треба вже пересаджувати. Трошки ось малинки, садочок, огірки, морква, помідори, капуста, кукурудза, баштан і ті он, гарбузи”, — каже Валентина.
Попри втому та постійні обстріли, господарство допомагає їй триматися.
“Можна жити, якби не ця війна…” — говорить жінка.
У вільні хвилини жінка переглядає старі фото та подумки "розмовляє" з тими, кого вже немає.
"Оце — батько, мама і брат. Нема їх, повмирали", — показує фотографії Валентина.
Показуючи світлину матері, жінка не стримує сліз.
“Оце, отака, оце моя мама, це вона із своєю подружкою. Я їй все розказувала. Вона 92-року прожила. Вона в 74 роки ще бігала. Ну я кажу: "Мамочка, рідненька, забери мене до себе. Ти не знаєш, як ми переживаємо, як мені тяжко””, — плаче Валентина.
Майже щоночі, каже жінка, її хата дрижить від вибухів. Та попри близькість фронту залишати дім вона не планує.
“Без грошей куди їхати? Ну 4 980, оце добавили два рази. Хіба це пенсія? 40 років стажу…” — каже місцева жителька.
“Буду я до останнього подиху жити у своїй хаті. Боже збережи. Ні, ні, ні, ні, нікуди, нікуди із двора не вийду! Хіба, може, отуди піду на кладовище, де чоловік і дочка похована”.
У селі Сергіївка зараз трохи більше 300 людей, до повномасштабного вторгнення було вчетверо більше. Фронт звідси, за даними з мапи DeepState, — за 18 кілометрів.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
