Євген живе у підвалі багатоповерхівки в Добропіллі й опікується волонтерським "пунктом незламності". Там люди гріються, перуть одяг та заряджають гаджети від генератора. Євген — переселенець з Костянтинівки. Усі його особисті речі, каже чоловік, — це двоє штанів та куртка. Наталія живе в приватному будинку, але він — чужий, її власна хата — розбита. Пічку топить дровами, знайденими на руїнах, пере та вмивається — дощовою водою. За даними з міської військової адміністрації, у Добропіллі залишається близько тисячі цивільних. Історії двох із них — у матеріалі Суспільне Донбас.
Рідні — далеко. Історія переселенця Євгена
Євген — переселенець з іншого прифронтового міста Донеччини — Костянтинівки. У прифронтовому Добропіллі живе з осені 2024 року і волонтеріть у "пункті незламності", що облаштували у підвалі.
"В Костянтинівці уже ці "барбоси"(окупанти — ред.) наробили лиха.Ось моє ліжечко, ось моя подушка, ось речі, все — на мені", — показує свій побут чоловік.
Коли працює генератор, гріється обігрівачем, також тут топлять пічку-буржуйку.
"Після 12:00 чотири години працює генератор. Нам волонтери возять дрова. Люди допомагають, рубають, все закидаємо. Всі тут живемо", — говорить Євген.
Із речей у чоловіка лишилися двоє штанів та куртка.
"До чайку у мене є смачненьке (печиво, вафлі — ред.). А так — все. Ось він, я, — перед вами, голий-босий", — каже чоловік.
Дружина та син евакуювались до Полтави, розповідає Євген. Наразі він працює волонтером та допомагає в Добропіллі.
"Водичку помпуємо, перемо, людям окропу даємо, у нас чай є, за можливості — підкидаємо цукру людям", — каже Євген.
"Не знаю, що тримає. Працюю. Просто ви не спілкувалися з людьми… Вони приходять, обіймають, цілують. Не знаю навіть, як сказати... Продуктами допомагають:: картопля є, цибулька є. OSB-плити, коли були "прильоти", люди поприносили. Утеплився, мені тепленько".
Також у "пункті незламності" живе пес Банан.
"Де наш Банан узявся? Не знаю. Але цей хлопчина сам по собі живе. Мишей, щурів я не рахую. Звісно, є миші та щури, а як без них? А куди ж подітися? Вони мені хліб гризуть, "барбоси", — говорить Євген.
"Дні два було тихо. Нині щось — знову. Що трапилося, я не знаю. Чи будуть у нас якісь мирні переговори, чи ні… Я в політиці не розуміюсь...", — міркує чоловік.
Люди принесли у "пункт незламності" ялинку та прикрасили її.
"Коли я один, а жінка — там, це не свято... Це просто — день за днем. Картоплею живу. Відварив картоплі в мундирах, поїв. День минув — і добре", — ділиться Євген.
У чужій хаті. Історія Наталі
Наталія з Добропілля, живе в чужому будинку, бо її розбитий російськими обстрілами.
"Хіба це дрова? Це колуни таке, трухлятина! То грубку, то буржуйку топлю, бо хату треба сушити, бо вона мокра, потекла", — показує дрова жінка.
"Це не моя хата. Це мені знайомі дозволили жити, вони в Умань поїхали. Моя хата – Первомайська, 123 — розбита".
Жінка каже: рятує один магазин і додає: "Виживаємо, як можемо".
У будинку, де живе Наталія все побите, вікна позабивані після удару чотирьох дронів по сусідній двоповерхівці.
"Нас хвилею накрило. Двоповерхівка поруч горіла. Ми були вдома, воно ще три доби горіло, ми боялись, щоб у двори наші не пішла пожежа, не загорілося нічого", — розповідає Наталія.
Води і світла немає, біля будинку жінка збирає дощову воду для технічних нужд. Питну воду беруть зі свердловини в місті та купляють в магазині, каже вона.
На кухні в будинку все розбите.
"Влучання, попадало все. Замітаєш, як можеш хоч що викинути. Вікон нема, протяги", — говорить Наталія.
"Я купила балон газу і користуюсь газом і грубку топлю. Сусіди де є, де немає. Я не знаю, чи вдома вони, чи не вдома. І там є через хату зі мною молодиця Катя, сама живе. Звідти — з двоповерхівок, там дім розбили. Вона сюди перебралася", — розповідає Наталія.
"На нашій вулиці не дуже тихо. То "Шахеди" літають, то дрони літають, і вчора літали, і сьогодні спозаранку літають, молишся Богу — хоч би уціліти...", — каже Наталія.
За інформацією з МВА, у Добропіллі — близько тисячі людей.
