Ігор Глотов допомагає жителям прифронтового Добропілля як волонтер з серпня минулого року. Вивозить охочих евакуюватися, доставляє харчі та ліки, запускає свердловину із питною водою. Чоловік сам двічі втратив дім: жив в Авдіївці, переїхав до Покровська, а звідти — до Добропілля. Полишати нинішнє місце проживання, говорить, поки не поспішає, відчуває себе потрібним саме тут. Щодня чоловік долає кілька десятків кілометрів тунелями з антидронових сіток, аби вивезти тих, хто виїздить, та виконати прохання тих, хто залишається. Окрім того, Ігор закуповує корм і підгодовує безпритульних добропільських собак.
Знімальна група Суспільне Донбас провела кілька годин з волонтером та побачила і його звичний маршрут, і допомогу людям.
Тунелями з антидронових сіток Ігор щодня долає кілька десятків кілометрів. Цього дня (3 січня — ред.) їде з Олександрівки до Добропілля, що 10 кілометрів від фронту.
"З Авдіївки на Покровськ вивозив поранених та на евакуацію, хто просився. З Покровська в Добропілля евакуйовував, зараз із Добропілля — в Олександрівку вивожу людей, які звертаються за допомогою чи потребують допомоги", — розповідає Ігор.
"Не раз потрапляв під обстріли, машина була розбита, трохи сам був поранений. Нічого. Людям потрібна була допомога".
Доводилося знімати свій бронежилет, шолом і вдягати на дитину під час однієї евакуацій до Добропілля, згадує волонтер.
"Були й такі випадки. Довго люди сиділи. А потім — у небо: а воно дронами кишить... Вивозиш пораненого, приміром, поїхав, ризикуючи своїм життям, пораненому надав першу медичну допомогу, а у мене "пиріжок", вивантажуєш пораненого, а назад сам приїжджаєш вже поранений. Чи то міна десь поряд лягла, машину просікло, трохи руки посікло, чи дрон поряд влупив, теж в машину. Це ж консервна бляшанка, вона ж не броньована", — розповідає чоловік.
Його мікроавтобус, каже, має обладнання, яке "бачить" російські дрони.
"Довелося поставити собі РЕБрадіоелектронна боротьба, тому що РЕБ — це дороге обладнання, яке рятує життя. Я людина віруюча, але я не ходжу головою битися об підлогу до храмів, церкви. А так їдеш, звісно, молишся. І дружина на зв'язку — постійно. Добре, поставили ці антидронові коридори, та вже у деяких місцях ще є сітка, а в інших її вже немає".
Чоловік також привозить бензин до міста, найближча заправка, за його словами, — на Харківщині, у Близнюках: "Це за 35 кілометрів від Олександрівки. Ближче заправок тут просто нема. Збираю каністри, поїхав, привіз пальне, щоб можна було вмикати генератор, щоб працювала свердловина і люди могли заряджати телефони".
У Добропіллі все побито російськими обстрілами. "Але ж війна йде, друзі. Що ж ви хотіли?", — говорить кермуючи містом волонтер.
Втративши дім двічі, спершу в Авдіївці, потім у Покровську, Ігор оселився із дружиною в Добропіллі. Наразі, додає, лишаються тут, проте готові виїхати.
"Замикаюча ланка. Будемо розуміти, що ситуація вже критична, тоді виїжджатимемо", — каже Ігор.
"Це моя місія. Давати людям можливість набрати води, зарядити телефон — бо де це зробити? Де? Гадаєте, якщо я перестану допомагати людям качати воду, заряджати телефони, і люди виїдуть, — ні. Люди адаптуються до всього, повірте. Війна навчила людей пристосовуватися, адаптуватися, бути сильнішими. Буржуйки по підвалах люди ставлять і виживають, просто живуть".
Наразі, за його спостереженням, охочих виїхати з міста небагато.
"Люди виїхали спочатку наприкінці серпня, напевно. От тоді масово люди виїхали. А зараз, "прилетіло", розвалило будинок — просяться: "Вивези, будь ласка". Питань нема. Але речей беру — мінімально. Я не перевізник, щоб побутову техніку вивезти чи що. Люди навіть просили, які поїхали: "А можеш вивезти холодильник? А можеш мікрохвильову піч?". Кажу: ні", — говорить волонтер.
У місті Ігор опікується свердловиною з питною водою.
"Проблема велика у місті з водою, її немає. Ми з дружиною поставили генератор, аби качати воду для людей. Вмикаємо з 9:00 до 15:00, помпуємо воду. А поряд люди заряджають на столиках телефони, ліхтарики — все, що їм потрібно. І так допомагаємо людям виживати", — пояснює він.
Саме тут, біля свердловини, містяни можуть спитати і про евакуацію: "Вони зі мною обговорюють, домовляються про день, чи готові вони сьогодні, чи готові вони завтра. Домовляємось, приїхали, забрали, вивезли людей. І це все безкоштовно роблю", — каже Ігор.
"Я людина, яка не може на місці рівно сидіти. У багатьох війна почалася з 2022 року, а в Авдіївці вона з 2014 року. Там доводилося людям допомагати. Працював на заводі, коксохімі. Коли завод зупинився, не став без діла сидіти. У мене гуманітарний штаб в Авдіївці був. Люди знали, приходили. Я їм видавав безкоштовно медикаменти, яких потребували, корми для тварин, тому що покинутих тварин було дуже багато".
На новому місці Ігор також підгодовує безпритульних тварин. А ще бере в людей заявки на ліки.
"Оце біда, що жодної аптеки немає. Просять різні ліки: застуда, серце, тиск, "від цукру". Їду до "цивілізації", дають списки, приводжу медикаменти", — перераховує він.
За роки волонтерства вже склав особисту думку щодо тих, хто лишається до останнього у прифронтових містах.
"Я можу виділити три види людей, які не виїжджають. Літні люди, старі, немічні, яким нікуди та нема за що їхати. Вони мають страх поїхати в інше місто. Другий тип — це молоді люди, котрі бояться, щоб їх не забрав ТЦК, не відправили на фронт. І третій вид людей. Це "товариші"-мародери, яких я взагалі ненавиджу, ніколи в житті не допоможу принципово. Багато хто звик називати людину, яка не поїхала з певних причин, — "ждун". А у вас є інформація, що він "ждун"? Якщо є, хай відповідає. Якщо — ні, просто не кажіть нісенітниць".
Цього дня заявок на евакуацію немає. Ігор полишає місто, щоби знову повернутися.
"Я дні не рахую. Я навіть іноді не знаю, який день тижня. Прокинувся, поїхав, увімкнув свердловину, заїхав, дізнався, якісь потреби у людей є. Коли ти зайнятий справою, ти живеш. І кожен, я вважаю, має робити те, що може робити, не піаритися, а справді робити. Добро любить тишу. Роби добро, кидай його у воду", — підсумовує Ігор.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
