Три Царі, Козак, Ангел, Смерть, Воїн і Коза вийшли на площу Леніна, щоб заспівати колядки й показати різдвяний вертеп. Це було майже 13 років тому. Імпровізоване дійство зібрало сотні людей і стало символом українського Різдва в Донецьку — у рік перед війною та окупацією. Яким був той день і чим запам’ятався — Суспільне Донбас поговорило з учасниками та самовидцями різдвяного вертепу.
Січень 2013 року, очільник українського розмовного клубу в Донецьку Сергій Стуканов натрапляє в соцмережі на подію про коляду. За кілька хвилин вже є чат з учасниками клубу і пропозицією вийти на центральну площу з вертепом. Часу обмаль, охочі швидко розподіляють ролі, шукають удома все, що можна використати для костюмів, і за ніч вивчають свої ролі.
Вже 6 січня комірка офісу у старому центрі міста перетворюється на лаштунки, де донецька молодь повторює слова, робить нехитрі костюми та грим. Перевдягнена юрба виходить на вулиці Донецька та йде до площі Леніна, співаючи колядки. Перехожі фотографуються і йдуть за учасниками вертепу до головної ялинки міста. В той день ніхто не очікував, що імпровізований вертеп, створений на колінці, збере на центральну площу тих, хто бажає доторкнутися до традицій українського Різдва.
Сергій Стуканов, заступник головного редактора Українського радіо, а тоді очільник Українського розмовного клубу, згадуючи ті події, зізнається, що не очікував такого інтересу. Адже розмовний клуб тоді тільки починав діяльність, та й ідея виникла буквально напередодні: ані довгих репетицій, ані костюмів, ані розуміння, як має відбуватися донецький вертеп.
"Це з великим ентузіазмом всі зустріли. Але не вистачало людей, тому я зателефонував Юрію Матущаку (засновник молодіжної організації "Поштовх", доброволець батальйону "Дніпро-1", загинув під час виходу з Іловайська, — ред.). І він ще привів кількох людей. Юрко тоді був Царем Іродом у нашому вертепі.
Це був час, коли українські традиції поверталися на Донеччину. Якщо взяти 100 років чи 70 років тому до Другої світової війни, то ці традиції ще були. Тому це було певне їх відродження. І якраз в останні роки перед окупацією Донецька, чимало середовищ починали ці традиції відроджувати. Це було здебільшого на рівні навчальних закладів, тобто під Різдво університети або школи починали у себе впроваджувати вертепи. Але це було на рівні камерних виступів всередині навчальних закладів.
Водночас зростала потреба робити і щось публічне. На той момент молодь вже багато об'їздила Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів і бачили, що там святкування Різдва, є цікавішим, ніж у нас, що там ставлять шопки на вулицях, ходять вертепи, співають. І ці традиції святкування молодь поступово почала запозичувати. Тому такі ініціативи виникали. Тут треба згадати, що "Поштовх" у 2008 і у 2009 роках організовували два фестивалі вертепів. Тобто традиції в Донецьку з'явилися і змінювалися.
Це було вкрай важливо, тому що це включало Донецьк в культурний і релігійний український контекст. Це показувало, що Донецьк — не якась ізольована частина і не частина “русского міра”, а це — невіддільна частина України.
Тому Український розмовний клуб, побачивши, що така ініціатива з боку інших спільнот в Донецьку виникла, з радістю її підтримав, щоби посилити. Це мало вагоме значення не тільки для Донецька, а і для всієї України — що Донецьк не стоїть осторонь, а святкує саме українське Різдво, що Донецьк знає колядки, знає вертепи і може це відтворити", — розповідає Стуканов.
Ще один учасник вертепу, освітянин Ігор Гулай згадує свою участь у вертепі як веселу авантюру, адже в його родині не було таких традицій.
"Мій друг Сергій Стуканов якось розповів мені про ідею створення розмовного клубу. Але йому потрібно було допомогти зі стартом. А я на той момент очолював осередок молодіжної організації. І ми трошки фінансово допомогли: купили чаю, печива для першої зустрічі. І після кількох таких зустрічей виникла ідея піти з вертепом до ялинки. Це було абсолютно якось так спонтанно, буквально на якійсь зустрічі запропонували, і вже буквально наступного дня всі несли з дому в кого що є, і збиралися на площу.
Я тоді був студентом, і той вертеп можу порівняти хіба з дією алкоголю — якась така ейфорія, бо воно проходило весело. Ми постійно сміялися. Ці костюми — вони були настільки смішні, бо буквально майструвалися з того, що було під рукою. Я був в тому вертепі Воїном. Мені дали якусь сріблясту маску, замотали фольгою, то були обладунки (сміється). Я просто пам'ятаю, що стою в оте все одягнений, нічого не бачу, і просто сміюся. Бо навіть не здогадувався, як я тоді виглядав.
Це був мій перший досвід, і звідки я дізнався, про це взагалі. Бо у нас якось не було такої традиції, тому я сприймаю це як цікаву пригоду. Я тоді думав, що вертеп — це такий жарт. Але зараз ось мені вже 34 роки, троє синів, і ти розумієш, що треба було раніше більше впроваджувати такі традиції. Бо, здавалось би, звичайне таке традиційне дійство, але воно мало б інший вплив на цю ситуацію, на людей. І я б зараз готувався, якби повернутись туди, в цей момент і ще раз пережити ті миті, те спілкування, і те задоволення", — розповідає Гулай.
З теплотою згадує той вертеп Лариса. Її ім’я змінено з міркувань безпеки, жінка досі живе в окупованому Донецьку. Зізнається, що більше такого теплого і саме українського Різдва не пам’ятає.
"У мене тоді всі рідні були далеко, і на свята я залишилася сама. Побачила "ВКонтакте"Соціальна мережа заборонена в Україні з 2017 року. анонс зустрічі, де пропонували зібратися під ялинкою і показати щось різдвяне. Та і поїхала на площу Леніна.
Це такий захват був! Наша місцева молодь показувала вертеп, він був такий трошки примітивний, але настільки милий. Я до них приєдналася ще й після вистави, бо всі далі пішли вулицями. Тоді роздавали тексти колядок, усі співали. Мене навіть варениками пригостили. Там була жінка з кошиком повним вареників з вишнями. Вона пригощала всіх, хто зупинявся кинути гроші колядникам і запрошувала йти з ними. Розійшлися ми вже біля пам’ятника Шевченку.
Знаєте, у мене досі вдома залишився той папірець із колядкою "Нова радість стала", який мені хтось дав на площі, бо я не знала слів. Сподіваюся, з тими людьми все добре, і вони пам’ятають, скільки радості подарували тоді таким, як я — хто був сам на свята", — розповідає Лариса.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
