Сергій на бойове псевдо "Мольфар" за три роки у війську пройшов шлях від солдата до командира. Зараз він — заступник начальника зенітно-ракетної застави Луганського прикордонного загону, бригади "Помста". Разом з побратимами-зенітниками уражають російські дрони та наземні цілі, як-то піхоту та техніку противника.
Йому 43, сам — з міста на Луганщині, яке зараз під окупацією. Розказує: до повномасштабної війни жив у столиці, робив бізнес, мав у власності мережу суші-ресторанів. Зараз паралельно зі службою в армії здобуває вищу управлінську освіту, адже, каже, після війни має намір змінювати країну на краще.
Про свою теперішню роботу, найважчий день на війні, про те, як швидко перейшов на українську мову, а також про те, що найбільше дратує в розмовах з цивільними, — позивний "Мольфар" розповів Суспільне Донбас.
"У 2022 році це був цвіт нації"
Сергій на позивний "Мольфар" заступник начальника зенітно-ракетної застави Луганського прикордонного загону, бригади "Помста". Йому 43 роки.
"До війни — це людина, яка розмовляла все своє життя російською мовою. Народився я на Донбасі, в Луганській області. Жив я в Києві. У мене свій бізнес був. У мене було меблеве виробництво і такі, невеличкі ресторанчики", — розповідає Сергій.
24 лютого, коли почалось повномасштабне російське вторгнення, був вдома згадує Сергій.
"Я прокинувся, мені подзвонив племінник і сказав: "Почалась війна". Я спочатку не повірив. Зі своїм братом, до речі, ми служимо разом, ми — пішли в військкомат. Через майже місяць ми вже були на Донбасі. І я вам скажу чесно, я побачив, напевно, цвіт нації. У 2022 році це був цвіт нації. Це були дуже освічені, дуже гарні люди. У 2022 році дуже багато було добровольців. Нам було легко. Ми захищали свою країну", — говорить Сергій.
Пройшов бої у Серебрянському лісі на Луганщині, каже "Мольфар".
"Серебрянський ліс і в ту сторону. Так, ми це застали. Коли ти бачив цей ліс у дитинстві, і коли ти бачив цей ліс, коли там його і лісом важко назвати... Це були стовбури. Коли ти дивишся на це все, на ті хати, де ти проїжджав колись. Так, серце йокало", — ділиться "Мольфар".
"Ми були звичайними солдатами. Потім, дивлячись на ситуацію, ми розуміли, що треба щось робити. І так, як все життя ти взагалі робив, щось нестандартне, то спочатку — став старшиною. А старшина це — "мамка" для підрозділу. А потім прийшло розуміння, що треба ставати на офіцерську посаду. Хто прийшов у 2022 році, ми цінуємо життя і ми цінуємо людей".
Робота по наземним та повітряним цілям
Робота зенітників в першу чергу — це захист, каже Сергій.
"Наша робота в першу чергу — це захист. Хоча ми можемо працювати й по наземним цілям. Причому, коли отримували перехвати, то там кричали: "По нас працюють касети". Хоча це ми працювали", — каже Сергій.
Дуже складна робота — по наземним цілям, говорить зенітник.
"Коли ти виїжджаєш, ти повинен дуже швидко відпрацювати й дуже швидко поїхали. Тому що одразу починається у твою сторону стрільба з усього, що є. Тобто машина повинна правильно під'їхати — під правильним кутом. Одразу починають хлопці працювати, інші хлопці вони на дронах спостерігають, корегують наші дії, але це дуже швидка робота. Хвилин 10, все. Це треба приїхати, відпрацювати та поїхали", — пояснює зенітник.
"Це більш така складна частина нашої роботи. А основна — це повітряні цілі. Теж дуже складна робота, тому що ворог примудряється десь дуже високо летіти, десь дуже швидше. Намагаємось працювати, збивати, тому що ми розуміємо, що від нашої роботи залежить життя інших військовослужбовців".
"Мольфар" каже, є зенітні установки, які працюють і вночі, і вдень.
"Є такі навіть хлопці, які примудряться просто-таки переламати оптоволокно і FPV-дронвид безпілотних літальних апаратів, керування якими здійснюється за допомогою FPV-пілотування не долітає до своєї цілі. Він падає. От чотири дні тому, він спіймав оптоволокно руками та просто його переламав. FPV-дрон втратив керування, впав і вибухнув. Вдень може бути збито один-два "Італмаси"російський дрон-камікадзе, розроблений компанією ZALA. FPV-дрони, це вже така, рутина", — каже "Мольфар".
"Усі дрони, які камікадзе, — вони всі страшні, вони несуть на собі смерть, вони несуть на собі смерть особового складу, вони несуть смерть техніці. А якщо ми встигаємо виявляти та знищувати, то день пройшов, значить, дуже добре".
"Всі бояться йти на війну, всі бояться техніки, зброї, але всі, коли сюди приходять, тут же з ними служать такі ж нормальні, адекватні хлопці, які підкажуть, які навчать, підправлять щось, тут немає звірів, тут такі ж самі звичайні люди. Я теж прийшов у 2022 році, в мені було 123 кілограми. Через три місяці я вийшов, після "цього фітнесу" в мені було 83. Тобто я за три місяці схуднув на 40 кілограмів", — говорить Сергій.
Почав говорити українською 24 лютого, каже Сергій.
"Було дуже багато помилок. Я на зупинку казав: остановка, ще щось, якісь речі. Хтось сміявся, але потихеньку вже четвертий рік війни й постійно намагаєшся розмовляти. Я навіть, коли намагався з росіянами поговорити російською, то я вже почав помічати за собою, що я забуваю деякі російські слова", — каже Сергій.
"Все дуже-дуже змінилось, дуже. Скажемо так: телефонна книга набагато зменшилась. Тому що у 2022 році я чомусь думав, що підуть всі. А виявилося, що є люди, яким "просто цікаво", як тут. Те, що дратує. "Скільки ти вбив?" Такі дурні питання. А ті, хто не воював, вони питають: "Ну ти ж не був на самому передку?". Вони хочуть себе виправдати, що начебто ти там, але ти десь у тилу".
