32 роки роботи в сільській школі, щонайменше семеро учнів самі стали вчителями та директорами шкіл, двоє — служать безпосередньо в його підрозділі. Це все — про 59-річного вчителя географії та хімії з Волині Сергія Федорука на псевдо "Лукич". У війську він — від перших днів повномасштабної війни, зараз — керує інженерно-саперним підрозділом, служить на Торецькому напрямку. Каже, його профільні предмети стали у пригоді на війні: знання з географії допомагають орієнтуватися на місцевості, з хімії — працювати з вибуховими речовинами. А ще, говорить "Лукич", на фронті знадобилися його знання людей і вміння знайти підхід до кожного.
У родині Сергія — три покоління вчителів, його мама, він сам і дружина, а також донька.
Про найтяжчі дні в школі й на війні, про учнів, якими пишається, про свої фронтові "уроки" та плани на мирне життя — Сергій "Лукич" розповів Суспільне Донбас до Дня вчителя 5 жовтня.
32 роки у школі
До повномасштабної війни Сергій 32 роки пропрацював у сільській школі на Волині вчителем географії та хімії. Завжди, каже, намагався йти до учнів у доброму гуморі.
"Перш за все, це заходиш у клас з посмішкою. Оце моє кредо — кожен клас уже знав. Раз Сергій Лукич зайшов з посмішкою — значить, він, перш за все, добрий", — каже Сергій.
У телефоні бійця на псевдо "Лукич" — фото його колег, учнів і учнів, які стали колегами.
"На цих фотографіях серед моїх колег, які вибрали педагогічну справу, сім учнів. Саме моїх учнів", — ділиться Сергій.
Керує інженерно-саперним підрозділом
Вміння знаходити спільну мову з людьми й знання географії та хімії знадобилися, каже Сергій, і на війні. У війську він три з половиною роки. Зараз керує інженерно-саперним підрозділом.
"Перш за все, географія — коли вибираєш позицію, ти маєш знати, яка це позиція, чи це залужені ґрунти, чи підвищені. Далі — встановлення мінно-вибухових загороджень, чи є це супісокпухка піщано-глиниста осадова гірська порода, чи не є супісок, чи на поверхні поставити, встановити ці міни, чи, відповідно, їх закопати", — пояснює він.
У підрозділі Сергія служать двоє його колишніх учнів.
"Звичайно, пишаюся і завжди вони зі своїм побратимом, завжди говорять, мій вчитель, отак, як він говорить, мене вчив, і до чого навчив", — ділиться Сергій.
"Мої бійці нагадують моїх учнів. Але учень — він тільки формується у своєму майбутньому, у своєму житті, як особистість, а тут особистість, яка вже має вибір, свою думку, свої світосприйняття, свої менталітети, і ти маєш з ним миритися, з кожним, відповідно, це все підійти, зважити та він буде виконувати цю роботу. Щодо учнів, так, мої учні також беруть участь на захисті нашої держави. Є такі учні, що вже пропали безвісти, загинули. Вже сім, пропали безвісти".
Зараз Сергієві 59 років. Його мрія — повернутися до мирного життя і далі працювати за фахом.
"В школі, як завжди чекають, завжди місце є. Я говорю, вже буду пенсійного віку. Кажуть, ще з таким пенсіонером гори згорнути".
