"Бачив пекло і маю не пустити його у свій дім". Так Олесь на псевдо "Топаз", боєць 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, розповідає про свою мотивацію. Волинянин, який навіть не знав, як заряджати автомат, пішов на війну у 2022 році та став піхотинцем. Штурмував та відбивав штурми, виходив з напівоточення, а контузії, каже, й не рахував. Дослужився до офіцера і зараз опікується зв'язком у танковому батальйоні. Про штурми "вагнерівців", водія БМПбойова машина піхоти, якого називає янголом-охоронцем і про підтримку на війні — Олесь розповів Суспільне Донбас.
"Став сам сильним"
Олесь на псевдо "Топаз" пішов до війська у 2022 році, до цього військового досвіду не мав. Зараз, каже, автомат може зарядити наосліп.
"Я просто не став чекати, ховатися за спиною сильних, став сам сильним і пішов воювати. Жодного досвіду військового я не мав. Я прийшов, мені дали зброю в руки. Я на неї подивився. Я дивлюся, хлопці заряджають. Вона (зброя — ред.), як ніби нова з ящика, от як видали тобі. Я взагалі не знав, як просмикнути ремінь автоматний. І я навіть не знав, як у магазин вставити набої", — каже Олесь.
Цуценя нагадує про дім і свою вівчарку Дарсі, каже Олесь.
"Це Адольф. Йому до чотирьох місяців. Нам його привіз наш ротний першої танкової роти. Ми його забрали з попередніх позицій, де ми трохи були. І він далі подорожує з нами. До кінця вже буде. Хороший пес", — показує цуценя Олесь.
Під Бахмутом було найважче
Піхотинцем пройшов бої у Запорізькій та Донецькій областях. Найважче, каже, було під Бахмутом.
"З "вагнеровцями"російське збройне формування, міжнародна злочинна та терористична організація, що комплектується найманцями, засудженими злочинцями для мене особисто було найважче битися. Я служив на той час в роті вогневої підтримки, ми були ПТУРистамивійськовослужбовці, які використовують протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) для ураження броньованої техніки противника, і ми гасили їх живу силу осколковими ракетами. Прикриваючи хлопців, звідки ми могли — звідти працювали. Кулеметник за ніч дурів наш. Тому що їх було стільки, що не встигали рахувати", — каже боєць.
Тоді, згадує, виходили з боями, потрапили в напівоточення.
"Знайшли механіка водія, сіли всі дружньо 20 чоловіків чи 30 на БМП і він почав нас вивозити. І ворог вже бив настільки, що чутно було по БМП кулі. Вибивало з автомата хлопцям приклади, дірявило газові трубки, але, слава Богу, якось минулося. Ми вирвалися звідти", — згадує Олесь.
Наразі він — офіцер і начальник зв'язку танкового батальйону 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
"Люди починають знецінювати війну взагалі. Я розумію, що це якийсь, напевно, моральний аспект, всі втомилися від неї, але хто побував у пеклі і його побачив, він пам'ятає, що може бути у нього вдома".
Його ж всі ці роки, говорить, мотивує підтримка дружини та побратимів.
