Олександр на псевдо "Мейсон" війну зустрів у Пісках восени 2014 року. Майданівець, після Революції гідності долучився до батальйону "Київ-2". Встиг отримати посвідчення тоді ще міліціонера та боронив країну пліч-о-пліч з тими, в кого кидав бруківку на Майдані. Був піхотинцем і розвідником, повертався до цивільного життя та об'їздив Лазурний Берег Франції водієм VIP-авто. Та знову вдягнув військову форму і наразі несе службу на Донеччині у підрозділі ударних безпілотників 56 окремої мотопіхотної бригади. Свою історію головний сержант взводу у підрозділі ударних БпЛА — розповів Суспільне Донбас.
"Хлопці знають, коли вони поруч зі мною, все буде добре"
Олександр згадує, разом з побратимом під Часовим Яром ледь не стали мішенню дрона. Каже, це був його другий день народження.
"Бачу, по лобовому вже котиться FPV, і вона падає на землю. Як потім прокоментував Сергій, каже: "Я ще не бачив, щоб на автомат-коробці на ходу забили задню", — згадує Олександр.
"У повітрі я бачу висить наш "матрац", ретранслятор, дрон великий. Я кажу: "Сергій, дивись, дрон висить, "матрац" висить". Він: "Де?". Я раз по гальмах, машина клює, він дивиться, і я чую, як у дах йде удар. Я вмикаю задню, назад заїжджаю в Часів Яр, в перші будинки, там дитячий садок, ховаю машину, руки трусяться. Він каже: "Ти розумієш, що це було?". Я кажу: "Так". Він обіймає мене і каже: "Все, ти мій брат тепер, ми вижили". Це був посилений кумулятивний боєприпас", — розповідає він.
"Хлопці знають, коли вони поруч зі мною, все буде добре, якщо впаде, то подалі. Слава Богу за всю війну жодного поранення, все повз. І так далі буде. Маю сильного янгола-охоронця, вірю в те, що десь хтось мене охороняє".
Олександр — учасник Революції гідності. Одразу після майдану у 21 рік долучився до батальйону "Київ-2".
"Ми, як добровольці отримували ще посвідчення міліціонера. Тут добровольці з Майдану, до нас потихеньку включають міліцейські. Звичайні люди, які стояли по ту сторону. Ми ніколи щодо цього не сварилися, або тому, що ми виконували одну роботу саме у захисті вже держави. Навіть товариш, ми з ним жартували, коли були в наряді, каже: "А нащо ти у мене бруківкою кидав?" Я кажу: "Так, чуєш, ти у мене з гумостріла стріляв", — розповідає Олександр.
"У голові живе, пам'ять про війну"
Хлопець згадує — звільнився у 2017 році. Працював за кордоном водієм, об'їздив Францію, Італію та Швейцарію. У 2021 році повернувся в Україну і підписав контракт із ЗСУ.
"У голові десь живе, пам'ять про війну, про хлопців, про все. Війна — це певний наркотик. Я якраз спробував, воно зачіпляє. Возити начальника, хтось подумає, що це теж така робота та ти у безпеці. Ні, коли ще у тебе начальник досить бойовий, ти їдеш всюди. Якщо було таке, що на тій же Великій Новосілці ми формували піхоту і разом з піхотою заходили убік ворога, формування цих колон, формування піхоти. Відповідно, ти постійно за кермом, на відкритій місцевості", — ділиться військовослужбовець.
Наразі Олександр — головний сержант взводу у підрозділі ударних безпілотників.
"На той час мій товариш вийшов з полону, проходив період реабілітації. Він повернувся в склад 37-го батальйону і ми разом прийняли рішення перевестися у підрозділ РУБпАКрота ударних безпілотних авіаційних комплексів, я почав займатися тим же самим, тобто техніка, машини, ремонт. Я називав себе певний період менеджер з кризових ситуацій. Десь з кимось домовитись, десь кудись додзвонитися, все, що міг, те робив. У мене практично таких задач не було, щоб я, не виконав", — говорить Олександр.
Він почав боронити країну у 2014 році і має закінчити війну — перемогою, каже Олександр.
