Валентина Шевченко — поетеса з Донеччини — понад два роки мешкає у літній кухні, бо будинок, де жила, розбитий ударом російської армії. Там же, у кухні з дров'яною пічкою, виношує задуми нових книжок. Зараз надрукованих у неї три. Усі це — вірші для дітей. Син, ветеран російсько-української війни, донька та онуки, говорить, — далеко. Її обійстя тричі потерпало від обстрілів, одного разу жінку привалило у погребі — витяг, каже, вірний друг, приблудний пес Джек, якого вона раніше врятувала від голоду.
Жінка живе у селі Олександрівка Лиманської громади, де, за даними зі старостату, із пів тисячі жителів залишилися — 38.
Що пережила під час повномасштабної війни, як налагодила свій побут, про що та як пише вірші зараз — Валентина Шевченко розповіла Суспільне Донбас.
Дві зими у літній кухні, у льоху ховалася від обстрілів
Валентина показує руїни хати, де жила, поки оселю не розтрощила російська бомба.
"Оце приходилось відсіля вилазити, наздогнала балка мене, в плече, ключиця перебита", — показує руїни хати Валентина.
Два роки Валентина мешкає у літній кухні.
"Оце прибудова. Ось льох, що можна було тільки від касетних заховатися. А так же ж від бомби — нічого… Тут прозимувала дві зими. І ховалися...", — показує літню кухню вона.
У льоху жінка ховалася від обстрілів.
"Це спали отут, у сирому, було ліжко. Дошки. Зверху все одно капало. Як дощ, теж. У мене і нирка болить. Я, напевно, і застудилася тут. А у мене господарство, не могла кинути. І собаку цю не могла кинути", — говорить жінка.
Рятівник пес Джек
Пес Джек, розказує жінка, — її улюбленець і рятівник. Приблудився — відгодувала. А потім витяг її з-під завалів.
"Прибився, хтось його кинув. І він серед всіх собак був сама здорова собака. А вже починалися — кабачки. Хліба не було. І я жарила кабачки у борошні. І годувала Джека. Він розумна собака. Я йому так вдячна, я йому життям зобов'язана", — ділиться жінка.
Окрім пса, жінка підгодовує ще 17 покинутих котів, каже, — з усього села. До побутових труднощів — пристосувалася.
"Як — "переносний душ". Стаєш, кухлем поливаєшся, милишся і все. Оце у нас саме головне. Боюся, щоб не дай Боже... Бо літають, як тільки дванадцята година ночі. Вчора аж три штуки літало", — каже жінка.
Вірші для дітей
Де б не була — в оселі чи надворі, каже Валентина, вона складає вірші — зазвичай для дітей. Три її книжки — вийшли друком.
"Є онуки. В Харкові зараз. У мене син пішов воювати з першого дня. І він контужений був три рази, його зараз списали. І от, як тільки тяжко, а вірші хочеться писати", — каже Валентина.
Зараз у Валентини в задумах ще дві книжки. Обидві, ділиться, — не про війну.
"Ненавиджу війну! І оце табу — це війна, партія, влада. Не можу! Я принципіально за це не пишу!", — ділиться письменниця.
Валентина — одна з 38 людей, які зараз живуть у Олександрівці. До повномасштабної війни, за даними старости Дмитра Дремлюженка, тут було пів тисячі жителів. До фронту звідси менш як 15 кілометрів.
