У селі Олександрівка на Лиманщині залишаються 38 людей, розповів Суспільне Донбас староста Ярівського округу Дмитро Дремлюженко. До повномасштабного вторгнення було з пів тисячі жителів. В Олександрівці за 15 кілометрів від фронту є світло і централізоване водопостачання, їздить соціальний автобус, магазинів — жодного. Про життя у напівзруйнованому селі — у розказали Суспільне Донбас жителі та староста.
У 2022 році під час боїв у Олександрівці, за словами старости Дмитра Дремлюженка, не залишилось жодного вцілілого будинку.
У селі були початкова школа та дитячий садок. Тут навчались 56 дітей.
"Тут були класи, дітки займалися. Ця будівля вже не підлягає відновленню. Вона після пожежі, після обстрілів, вона в аварійному стані. І на цей момент тут зовсім немає дітей", — показує згорілу будівлю Дмитро Дремлюженко.
Наразі у селі залишились переважно пенсіонери, 38 людей нині, було — близько пів тисячі, говорить староста.
"Тут централізоване водопостачання, є і світло, інтернет, зв'язок. Люди забезпечені. Їздять два рейси соціального автобуса у нас. Один везе людей на Ізюм, інший їздить у Слов'янськ. На щастя, тут немає обстрілів. Тут пожежі у нас інколи трапляються, тому що селище знаходиться у лісовому масиві, тому тут проблема більш природного характеру. А так люди живуть, виїжджають деякі потихеньку, але не масово".
Місцева жителька Світлана тримає гусей, посадили цьогоріч і город: картопля, цибуля, перець та помідори.
У будинку після окупації, згадує Світлана, не було ані даху, ані вікон.
"Ми потихеньку самі, що могли, зробили, а тоді благодійний фонд нам допоміг відновити. Перекрили дах повністю. І у хаті там стелі вони попідшивали гіпсокартоном, двері одні змінили. І п'ять вікон", — розповідає жінка.
У 2022 році Світлана із чоловіком виїжджали, та більше лишати свій дім наміру не має.
"Нам нікуди йти. І нікуди не піду вже більше. Стоїмо на біржі праці, від них у "Зеленбуді" працюємо з чоловіком. Тут нічого немає. Але до нас дівчина їздить зі Студенка торгує раз на тиждень. Якщо що у Святогірськ підемо, там є де гроші зняти", — каже жінка.
Артем із села не виїжджав і під час окупації. Доглядає матір, якій 78 років.
"Мати лежача. Якщо виїхати, потрібен спеціальний якийсь догляд. Я не знаю, як з цим справлятися. Якось вдома тут все одно вже звик. Якось вже мені вдома легше. Волонтери приїжджають, допомагають постійно, якусь допомогу привозять", — ділиться Артем.
Лінія фронту від Олександрівки — менше, ніж за 15 кілометрів.
