Анна Костомарова родом з Авдіївки Донецької області переїхала до столиці після російської збройної агресії у 2014 році. Тоді працювала на машинобудівному підприємстві. Нині власноруч створює крафтові світильники. Дизайнерка не гониться за закордонними напрямками, а віддає перевагу українському стилю та робить їх зі звичних природних матеріалів: акації, верби, кульбаби. Каже: поштовхом до захоплення ужитковим мистецтвом стали: одноманітність у роботі та коронавірус.
Як Авдіївка причетна до того, що авторка створює саме лампи та чому нині акація в неї асоціюється з окупацією — своєю історією з Суспільне Донбас поділилася Анна Костомарова.
Торшер з абажуром з лози дикого винограду, де держак — це просто кучерява коряга, основа — бетонна відливка, абажур — хаотично сплетена лоза в кулю.
Так майстриня Анна Костомарова, що має донецьке коріння, розповідає про один із перших своїх виробів з природних матеріалів.
"У цього світильника виразні тіні, що мені дуже подобається. Коли горить лампочка всередині, це хаотичне плетиво створює враження, ніби лежиш у лісі на галявині в перші теплі дні весни, коли ще немає листя, і мружачись дивишся на сонце крізь гілля. Я досі нею користуюся", — розповідає Анна.
Ломаку для ще однієї своєї роботи жінка отримала в подарунок до свого дня народження. Розповідає: то був уламок з дерева, в яке влучила блискавка.
"Він знайшов її у мандрах на річці Гірський Тікич у Буцькому каньйоні. Оця гілка з частиною стовбура, що вигорів, відпала. Вона виглядала ніби посах Гендальфа, як щось цілком магічне. До цієї палки я зробила бетонну основу, прикріпила електрофурнітуру і лампочку, яка блимає ніби з полум'я", — розповіла дизайнерка.
Цей світильник подарувала другові, додала вона.
Як коронавірус підштовхнув до мистецтва: про Донецьк та переїзд
Анна Костомарова народилася в Авдіївці Донецької області. Після закінчення вишу, залишилася у Донецьку, працювала у магазині для художників. Згодом влаштувалася в компанію, яка займалася постачанням комплектуючих для станко й машинобудування.
За рік обласний центр опинився в окупації.
"У 2014 — це я пропрацювала десь до року в компанії. І почалося — Гіркін зайшов у Донецьк, замінували Путилівський шляхопровід. Мені стало важко їздити кожен день на роботу, бо там блокпости. Оцей прапор з Ісусом, "ополчєнци", які заходять перевіряти автобус з автоматом, дуло якого ненароком тобі по коліну проводить — гидко", — згадує жителька Донеччини.
Тоді на роботі почалися складнощі з постачанням, розповідає Анна, а після перших боїв за аеропорт, вони прийняли рішення релокуватися в Київ.
"Я працювала в машинобудівній компанії сім років. Було враження, що я ніби "батя" на заводі", — ділиться Анна.
Зважитися на зміни підштовхнув карантин, згадує вона. На той час переселенка вже винаймала у столиці приватний будинок.
"Коли сидиш вдома і дивишся на таблиці з чужими грошима — стає нестерпно. Тоді я вирішила, що хочу займатися чимось, що можна відчути, до чого можу доторкнутися. Я багато гуляла, милувалася світанками, проводила час біля Дніпра. Я ж вже доросла і можу всі дрини, що сподобалися на прогулянці, принести додому, а не залишати за дверима під'їзду, бо мама насварить. Так все й почалося", — сміється майстриня.
Акація — окупація: про сировину, освіту та стиль
У своїх роботах дизайнерка використовує: кукурудзиння, листя ірисів, лілійників, часнику, стебла кульбаби. Рослини сама збирає, сушить, а ще — досліджує.
"З сушеного стебла кульбаби вручну плету мотузку. Потім нею оплітаю металеві каркаси. В мене є ціла колекція. Робила лампи з гостролистої верби, яка росте на узбережжі Дніпра. Збираю сухі суцвіття півників сибірських", — ділиться майстриня.
Ця рослина, зауважує Анна, занесена до Червоної книги України: "насіння суцвіть розсіюю, а сухе бадилля забираю додому, де з нього виготовляю абажури".
Також в роботі застосовує гілки білої акації. Цей матеріал вона почала використовувати взимку 2022 року. Колючий світильник назвала "Лютий".
"У моєму місті — в Авдіївці, вздовж Центрального проспекту була акацієва алея. Спогади в мене суперечливі: про це дерево, його аромат. Дізналася, що ця рослина інвазійнаІнвазійними вважають такі види рослин і тварин, які є чужорідними для певної екосистеми і поводяться в ній агресивно, швидко поширюючись і витісняючи місцеву флору чи фауну. для нашої місцини, вона захоплює територію України. Звісно, бджолярі радіють, але у мене тепер асоціації — інвазійна рослина — інвазійна Росія, яка окупувала моє місто, де була ця акацієва алея", — зауважує Анна.
Як розповідає жінка, за фахом вона митниця — отриманні знання їй дуже допомагають в новому захопленні. Каже, під час курсу матеріалознавства вчила дефекти деревини. Товарознавство — дало основи з підбору ґрунтовки, лаків, глазурі.
"Перша моя курсова робота була по бетону і цементу. Тому відливки у робиті — це просто практична частина моєї освіти. Також у мене на першому курсі була електротехніка — всі ці закони Ома, Кірхгофа — я знаю, паяти трошки вмію", — розповіла майстриня.
Все решта — це фантазія та інтуїтивна творчість, додає вона.
Каже, що в інтер'єрах віддає перевагу українському стилю.
"Бохо, Вабі-сабі, Сканді — багато дизайнерів працюють в цьому напрямку, переносять традиції інших країн в наші інтер'єри. У нас є чудова власна сировина: ґонта, вовна, солома, глина, дерево — матеріали, з якими можна працювати. Приносити їх в наші оселі буквально з вулиці. Цим я і займаюся".
Бажання затишку — спогади з дитинства
Як розповідає Анна, нині вона багато часу проводить у своїй "мистецькій резиденції". Так вона називає стару хату, яку разом із бойфрендом вони купили під Києвом.
"Ми з хлопцем вирішили, що після початку повномасштабного вторгнення, потрібен якийсь план "Б" — база, де можна скласти речі. Це звичайна мазанка, побудована в післявоєнні роки. Зараз я тут, розвантажую вантажівку дров. Це і є моєю майстернею. Мені подобається, хоча я міська дівчина з промислового краю, але тут віднайшла оцей зв'язок із землею", — ділиться майстриня.
Додає: садиба має сарай, та великий двір, де вона зберігає та сушить матеріали, а також створює декор в сучасні інтер'єри.
У крафтярстві Анна зокрема використовує схіноплектусСхіноплектус (Schoenoplectus) — це рід багаторічних водно-болотяних рослин із родини осокових (Cyperaceae). У народі цю рослину часто називають: очерет, рогіз, тростина або камка (але це не завжди точно — залежить від виду й регіону). Не плутати схіноплектус із рогозом (Typha) чи очеретом звичайним (Phragmites australis) — це різні рослини, хоча й зовні подібні., який збирає власноруч на Дніпрі. З нього вона плете ще й килими.
"Це водноболотяна рослина. На узбережжі є колонія, яку я впродовж літа зрізаю — порсаюся у квітучому смердючому Дніпрі. Збираю, сушу. Потім з неї плету пасма, які зшиваю по спіралі в килим. Він має таке довге пористе циліндричне стебло. На дотик, коли підсохне він як маршмелоу, завдяки своїй пористості дуже добре термоізолює холод підлоги. Під час блекауту мої коти на ньому грілися", — розказала майстриня.
Чому серед різноманіття декору дизайнерка обрала саме лампи, пояснює тим, що вони їй нагадують про домашній затишок, якого їй бракувало в дитинстві.
"У дитинстві, в буремні 90-ті, я жила з батьками, з братом і котом в однокімнатній квартирі. І оцей письмовий стіл і тепле світло на сторінках якихось цікавих дитячих книжок був для мене безпечним світом. Можливо, зараз я роблю лампи також в пошуках дому, я ж з Авдіївки — тепер безхатько. У цьому ніби також є контраст — мистецтво часто контрастне, і парадокс. Я — безхатько, зі зруйнованого міста, роблю об'єкти для багатих будинків і квартир", — поділилася переселенка.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
