63-річна пенсіонерка Тетяна — одна з 29 людей, які лишаються у прифронтовому Розкішному. Це Іллінівська громада Донецької області. Сусідня вулиця — побита обстрілами, більшість людей повиїздили, до найближчої аптеки й магазину у Костянтинівці — 10 кілометрів, зв'язок "лягає", розповідає жінка. У селі немає газу. Жінка розказує: поховала тут двох синів, зараз — доглядає за матір'ю, якій 83 роки, садить город, має двох собак і двох котів.
У Розкішному до війни жили 110 людей, повідомила Суспільне Донбас заступниця начальника сільської військової адміністрації Наталія Лебедева. Майже три чверті — евакуювалися. Від села до лінії фронту близько 15 кілометрів.
Жителька Розкішного Тетяна показує пошкоджений минулорічним обстрілом будинок сусідів.
"Це торік у червні був "приліт". "Прильоти" — 19 та 20 червня минулого року. Тут страшні "прильоти". Чотири "прильоти" було, люди загинули", — розповідає вона.
Тетяні 63 роки, матері — 83, з товариства у жінок — лише коти й собаки.
"Ось пес Мухтарік, зараз все розповість. Дві кішки у нас, дві собаки. От куди їх подіти?", — говорить Тетяна.
Попри близькість фронту виїздити з села жінка не планує.
"Мама мене тримає, а куди я з мамою, у віці такому, такі переїзди? І ось скільки чую: люди виїжджають, божевільні гроші за квартири платять, ми просто з мамою цього не потягнемо. У мене пенсія — 3 тисячі гивень та у мами — 4 тисячі. Не зможемо винаймати житло", — ділиться жінка.
У Розкішному більш як три місяці немає газу: труба перебита обстрілами. Іноді зникає й електрика, розказує Тетяна.
"Отримали безкоштовну буржуйку. Я на вулиці можу тут собакам кашу зварити, собі щось зварити, води зігріти, це іноді вже за потребою. Без газу погано. А коли й світла немає — як можна вижити? Дуже важко. Якось було і дві доби не було світла, і три доби. Якщо три години не було — це для нас така радість", — ділиться Тетяна.
"Дров у мене зовсім трохи запас, дров немає. Були ми з газом — ми й горя не знали — у будинку тепло", — говорить вона та додає: аптека, лікарня — все у Костянтинівці, місто за 10 кілометрів. Якщо хтось їде туди, каже, замовляє те, що потрібно.
Магазинів у селі немає. Раз на місяць привозять гуманітарну допомогу.
"Гуманітарка" у нас щомісяця. Це завдяки цій "гуманітарці" — вариш їсти. Собакам варимо їсти. Вміст одного пакета: вівсянка, паштети, пшоні крупи, олія, навіть сіль. Паштети — котам віддаємо. Квасолю весь час дають, та ми не дуже й їмо", — говорить жінка.
Тетяна садить город. З року в рік, каже, це все складніше.
"12-13 соток тут, плачу за оранку. Я його сама не скопаю. А зорати — платити треба. Трохи картоплі саджаю, а так, щоб земля не пустувала, — бахчу", — каже Тетяна.
"У мене тут два синочки поховані. Я у лютому другого поховала. І батько тут, вся рідня тут. І куди я їх кину? І куди я поїду, їх кину?. Через будинок бабуся, 84 роки, я їй допомагаю. А що, людина самотня, залишилася одна у такому віці, допомагаю. Дуже важко. За маму переживаю, за місто, як лупцюють Костянтинівку", — говорить жінка.
За даними з Іллінівської сільської адміністрації, до повномасштабного вторгнення у Розкішному жили — 110 людей, зараз — 29. Фронт нині — за 15 кілометрів.
